Постанова № 51867065, 16.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 вересня 2015 року (в порядку письмового провадження) № 826/9938/15

за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинський консервний завод"

про

стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

Суддя: Кротюк О.В.

Обставини справи:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод» про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені у розмірі 103 848, 70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем всупереч Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не виконано 4-х відсоткового нормативу на підприємстві щодо працевлаштування інвалідів, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод» було працевлаштовано 12 осіб, у той час коли необхідно 16. В зв'язку з вказаним до останнього було застосовано адміністративно-господарська санкція та пеня.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях, що долучену до матеріалів справи.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив адміністративний позов задовольнити.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про перехід до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод» 19.02.2015 подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 по формі №10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить – 393, з них середньооблікова кількість штатних працівників, якім відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 12, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 16.

Позивач вказує, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу призначеного для працевлаштування інвалідів у відповідності до Закону України ««Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме працевлаштовано 12 інвалідів, у той час коли, в силу норм закону необхідно 16 осіб.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII)

Згідно ст. 18 вказаного закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаного судом вбачається, що обов'язком підприємств є:

по-перше, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів (у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством);

по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

по третє, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вказаний перелік обов'язків підприємства є вичерпним.

Таким чином, з урахування вищевикладеного, можна зробити висновок, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Вказана правова позиція підтверджена, зокрема, у постанові Верховного суду України від 16.04.2013 року у справі №21-81а13.

Поряд з цим, приписи ст. 19 Закону № 875-XII передбачають, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно ст. 218 частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин не відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, у постанові Верховного суду України від 02.04.2013 по справі №21-95а13 зазначено наступне «..Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України від 25 червня 1991 року N 1251-ХІІ, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення... Частиною другою статті 20 Закону N 875-ХІІ передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення….».

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

З аналізу вказаного в сукупності, судом вбачається що при вирішенні питання про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до ст. 20 Закону № 875-XII слід досліджувати наявність факту скоєння юридичною особою правопорушення та встановлення факту не вжиття останнім всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Так, матеріали адміністративної справи свідчать, що відповідачем на протязі 2014 року подавалася звітність за формою №3-ПН до Дніпровського районного центру зайнятості. У вказаних звітах містяться відомості щодо відкритих вакансій для інвалідів у кількості, що відповідає встановленим нормам Закону 875-XII. Між тим, на заявлені вакансії до вказаного роботодавця інваліди для працевлаштування не направлялись.

Окрім того, з поданих документів відповідачем судом вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод» додатково в зв'язку з находженням основного місця виробництва у місті Ніжині, направлялися листи Начальнику управління праці і соціального захисту населення у м. Ніжині з проханням за наявної можливості вжити заходів щодо направлення на підприємство інвалідів на вакантні посади. Зазначені листи направлялися відповідачем кожного місяця на протязі 2014 року. Поряд з цим, ідентичні звернення скеровувалися і до Голови Ніжинської районної райдержадміністрації.

Слід наголосити, що за наслідком отримання вказаних вище листів, Управлінням праці та соціального захисту населення у м. Ніжині здійснювалися оголошення у приміщеннях управління праці та соціального захисту населення. Докази про вказане, міститься в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вчинені всі можливі дії для працевлаштування необхідної кількості інвалідів на підприємстві, а відтак відсутні підстави для застосування адміністративно-господарської санкції та пені

До того ж, позивачем не було надано суду доказів, які б свідчили про факт відмови позивача у працевлаштуванні інвалідів, які були направлені службою зайнятості до даного суб'єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція підтверджена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а відтак у позові слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст..186 КАС України.

Суддя О.В. Кротюк