Постанова № 51866432, 09.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2015 року № 826/11510/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗНАМАГРО"

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Агропромтехсервіс», ТОВ «Агропромтехагропостач», ТОВ «Солідус», ТОВ «ТД Агрохім»

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Знамагро» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Агропромтехсервіс», ТОВ «Агропромтехагропостач», ТОВ «Солідус», ТОВ «ТД Агрохім», з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2015 №0002542202, від 23.01.2015 №0000252202.

Позов вмотивовано тим, що висновки акту від 30.12.2014 №78/26-53-22-02-26-36689201 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Знамагро» з питань правильності дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Агропромтехтранс», ТОВ «Солідус», ТОВ «Екобудпром», ТОВ «ТПК Агрохім». ТОВ «ТПК «Тріанон», ТОВ «ТД «Наноіндустрія-Україна», ТОВ «Домінус Груп», ТОВ «Агропромтехтранспостач», ТОВ «Бізнес-Карта», ТОВ «ТД Агрохім» за період з 01.10.2011 по 30.09.2014» є необґрунтованим та спростовуються наявними матеріалами.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, письмових пояснень по суті позову не надали, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового вирішення справи.

В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивачів та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Знамагро» з питань правильності дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Агропромтехтранс», ТОВ «Соліус», ТОВ «Екобудпром», ТОВ «ТПК Агрохім». ТОВ «ТПК «Тріанон», ТОВ «ТД «Наноіндустрія-Україна», ТОВ «Домінус Груп», ТОВ «Агропромтехтранспостач», ТОВ «Бізнес-Карта», ТОВ «ТД Агрохім» за період з 01.10.2011 по 30.09.2014, за результатом якої складено акт від 30.12.2014 №78/26-53-22-02-26-36689201 (далі – акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в результаті чого занижено податок на прибуток за період 01.10.2011 по 31.12.2013 – 784730 грн.; п. 198.1, пр. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 892 754 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.01.2015:

- №0000242202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 980 913 грн. (за основним платежем 784 730 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 196 183 грн.),

- №0000252202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 108 803 грн. (за основним платежем 887 042 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 221 761 грн.

За результатом адміністративного оскарження згадуваних податкових повідомлень-рішень, рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2015 №5340/10/26-15-10-05-35 скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 №0000242202 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1642,25 грн.

На підставі акту перевірки та рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2015 №5340/10/26-15-10-05-35 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2015 №0002542202, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 979 271 грн. (за основним платежем 784 730 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 194 541 грн.).

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме: в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню №32014270000000022 від 22.04.2014 за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Борзнянський райагрохім» та за фактом здійснення невстановленими особами фіктивного підприємництва, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України, встановлено, що протягом 2011-2014 років ТОВ «Знамагро» документально оформлялось проведення операцій щодо придбання товарів, послуг тощо від підприємств, що мають ознаки фіктивності.

Крім того, податковим органом надано суду копії матеріалів кримінального провадження №32014270000000022 від 22.04.2014.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий орган не наділений повноваженнями щодо надання правової оцінки доказам зібраним у кримінальному провадженні, до прийняття судового рішення у кримінальному провадженні.

Правова оцінка доказам зібраним під час досудового слідства у кримінальному провадженні надається виключно судом під час судового розгляду кримінальної справи.

Доказів існування вироку у кримінальній справі, який відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України був би обов’язковий для суду під час розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано.

Крім того, податковим органом не надано доказів наявності фінансово-господарської діяльності безпосередньо між позивачем та ТОВ «Борзнянський райагрохім» щодо якого порушено назване кримінальне провадження.

Обставини щодо виконання спірних договорів не досліджувались під час досудового розслідування названої кримінальної справи.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

При цьому Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011року судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до акту перевірки основний вид діяльності позивача – оптова торгівля хімічними продуктами.

Також, в акті перевірки вказано, що між позивачем та ТОВ «Лан-Україна» укладено договір про надання логістичних послуг від 12.04.2013 №200/19Л предметом якого є надання комплексу логістичних послуг пов’язаних із зберіганням, складським обслуговуванням, проведенням інвентаризації, що включає в себе, зокрема: прийом вантажу, складування зберігання, накопичення, сортування, подрібнення, пакування, пакетування, навантаження/розвантаження.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має достатні ресурси для здійснення основного виду господарської діяльності.

З акту перевірки вбачається, що позивач не декларував здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Екобудпром», ТОВ «ТПК «Агрохім», ТОВ «ТПК «Тріанон», ТОВ «ТД «Наноіндустрія-Україна», ТОВ «Домінус Груп», ТОВ «Бізнес-карта».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем з ТОВ «Агропромтехтранс» було укладено наступні договори

- від 01.04.2011 №63 про надання маркетингових послуг (предмет маркетингового дослідження – дослідження сільськогосподарського ринку в розрізі засобів захисту рослин;

- від 01.04.2011 агентський договір, предметом якого є надання агентських функцій по можливості поставки продукції Замовника на території України;

- від 01.08.2012 №01/08/12 договір послуги – пошук клієнтів;

- від 01.04.2013 №131 про надання послуг;

- від 05.05.2014 №25 договір послуги – пошук клієнтів.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Соліус» укладено агентський договір від 01.03.2012 №24, відповідно до якого Замовник надає Агентові право на виконання агентських функцій по можливості поставки продукції на території України.

Також, між позивачем та ТОВ «ТД «Агрохім» укладено договір поставки від 27.04.2012, предметом якого є поставка мінеральних добрив INTERMAG.

На підтвердження факту реального виконання умов спірних договорів позивачем надано суду копії, реєстрів податкових накладних, актів прийому-здачі виконаних робіт, рахунків-фактури, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, копії яких долучено до матеріалів справи. Факт оплати послуг та товару податковим органом не заперечується, отже не потребує доказування.

Зі змісту актів прийому-здачі виконаних робіт вбачається, що такі акти містять відомості щодо клієнтів, які стали клієнтами позивача в ході виконання договорів про пошук клієнтів та яким реалізовано товар позивача із зазначенням дат і сум реалізованого товару.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган не вказує на відсутність ресурсів у контрагентів позивача необхідних для виконання умов спірних договорів.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Проте, на думку суду податковим органом не надано суду безспірних доказів наявності обставин, які виключають право позивача, зокрема, на формування податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача зареєстровані в якості платників податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.

Податкові накладні та акти прийому-здачі робіт за своєю формою та змістом відповідають ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість. Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавалися.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як свідчать з матеріали справи, юридичні особи контрагентів позивача не припинені.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес”АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Агропромтехтранс», ТОВ «Соліус», ТОВ «Агропромтехтранспостач», ТОВ «ТД Агрохім» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.1, пр. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000252202 від 23.01.2015 безпідставним та неправомірним.

За таких обставин, недоведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість за вищевказані правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на невірність висновку відповідача про порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України та про заниження позивачем податку на прибуток і визначення податковим органом податкового зобов’язання та штрафних санкцій позивачу по цьому податку, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 24.07.2015 №0002542202.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем доведено факт правомірності формування податкового кредиту та віднесення витрат на валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Агропромтехтранс», ТОВ «Соліус», ТОВ «Агропромтехтранспостач», ТОВ «ТД Агрохім», а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Знамагро” підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2015 №0002542202, від 23.01.2015 №0000252202 прийняті Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у міста Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда