Постанова № 51865908, 04.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04 вересня 2015 року 10 год. 30 хв. № 826/9421/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадської організації "Центр протидії корупції "Громадська ініціатива" до Державного агентства водних ресурсів України, треті особи: державне підприємство "Укрводсервіс" та товариство з обмеженою відповідальністю "Порт Очаків", про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста надійшов позов громадської організації "Центр протидії корупції "Громадська ініціатива" (далі - позивач) до Державного агентства водних ресурсів України (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо забезпечення контролю за ефективним використанням та збереженням гідротехнічних споруд, а саме причалів будівельного майданчика Дніпро-Бузького гідровузла, до складу якого входять: двоповерхова будівля прохідної, монолітобетонний майданчик з підпірно-захисною стінкою, вертикальна захисна гравітаційна стінка, інженерна підготовка майданчика набережної вантажних причалів, хвилезахисні споруди (моли №1 та №2), що знаходяться на правому березі Дніпро-Бузького лиману між містом Очаків та селом Куцуруб, а також акваторії хвилезахисних споруд та водних підходів до причалів, які належать до державної власності та перебувають на балансі державного підприємства "Укрводсервіс" (далі - гідротехнічні споруди);

- зобов’язання відповідача здійснити заходи з метою забезпечення ефективного використання та збереження гідротехнічних споруд, а також розглянути питання щодо правомірності використання товариством з обмеженою відповідальністю "Порт Очаків" гідротехнічних споруд.

В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки гідротехнічні споруди використовуються із порушенням норм чинного законодавства. Зокрема, договір, на підставі якого використовуються вказані споруди, є удаваним.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів.

У судовому засіданні 24 червня 2015 року судом, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено державне підприємство "Укрводсервіс" (далі - третя особа-1, ДП "Укрводсервіс") та товариство з обмеженою відповідальністю "Порт Очаків" (далі - третя особа-2, ТОВ "Порт Очаків").

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю, а представники відповідача та третіх осіб 1, 2 не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між третьою особою-1, як власником, та третьою особою-2, як користувачем, 12 квітня 2007 року укладено договір №12/04-0 про встановлення сервітуту, яким встановлено право обмеженого користування користувача (сервітут) нерухомим майном власника: частиною конструкції набережної вантажних причалів правобережного будівельного майданчика Дніпро-Бузького гідровузла, акваторією та водними підходами до набережної вантажних причалів, інженерною підготовкою майданчика набережної вантажних причалів, хвилезахисними спорудами на умовах, визначених договором (далі - договір про встановлення сервітуту).

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що в обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено про те, що договір про встановлення сервітуту є удаваним, тобто таким, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який насправді сторонами вчинено. Зокрема, правовідносини, які виникли на підставі договору про встановлення сервітуту, є такими, що фактично випливають з договору оренди.

В контексті викладеного суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься копія постанови Вищого господарського суду України від 09 вересня 2010 року у справі №18/45/10, зі змісту якої вбачається, що державне майно, що є предметом договору про встановлення сервітуту (об’єкт сервітуту), збудовано у 1985-1987 роках. Наказом Мінводгоспу УРСР №25 від 08 лютого 1989 року підготовчі роботи з будівництва Дніпро-Бузького гідровузла припинені і виконана консервація споруд.

28 березня 2007 року Державним комітетом України по водному господарству видано наказ №60-б, відповідно до якого, державне майно, яке є об’єктом сервітуту, передано на баланс ДП "Укрводсервіс" (акт приймання-передачі від 04 квітня 2007 року).

Оскільки на час прийняття на баланс державного майна ДП "Укрводсервіс" спосіб його використання у господарській діяльності не був визначений, а підтримання таких об’єктів потребує значних коштів (річний знос становить більше 1000000,00 грн.), ДП "Укрводсервіс" 04 квітня 2007 року видано наказ №14/2 про проведення конкурсу на обмежене користування майном.

Бажання взяти участь у конкурсі на право обмеженого користування державним майном виявило тільки одне підприємство - ТОВ "Порт Очаків".

Враховуючи викладене, 12 квітня 2007 року між ДП "Укрводсервіс" та ТОВ "Порт Очаків" укладено договір про встановлення сервітуту.

Господарським судом з’ясовано, що при укладенні договору про встановлення сервітуту сторонами дотримано загальні вимоги, встановленні ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- положення договору про встановлення сервітуту не суперечать жодному положенню законодавства, яким регламентовано даний вид правовідносин;

- при укладенні договору про встановлення сервітуту відповідальні посадові особи ДП "Укрводсервіс" та ТОВ "Порт Очаків" діяли в межах повноважень;

- при укладенні договору про встановлення сервітуту сторони діяли вільно (відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про спричинення впливу на волевиявлення будь-якої зі сторін);

- договір про встановлення сервітуту укладено між ДП "Укрводсервіс" та ТОВ "Порт Очаків" у письмовій формі відповідно до ст. 208 ЦК України;

- договір про встановлення сервітуту спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків - користування ТОВ "Порт Очаків" об’єктом сервітуту для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Договір про встановлення сервітуту не суперечить законодавству з огляду на наступне.

Підстави та порядок виникнення права користування чужим майном (сервітуту) регламентовано главою 32 ЦК України, згідно з якою, зміст права сервітуту становить встановлене право користувача чужим майном щодо використання земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Однією із підстав виникнення права користування чужим майном законодавцем визначено договір. При цьому, порядок його укладення та умови законом не регулюються.

Договірним відносинам щодо користування чужим майном (сервітуту) не притаманна чітка регламентація приписів законодавства.

Тобто, власник майна та особа, якій вказане майно необхідне для використання, мають право обумовити договором будь-який вид користування вказаним майном, будь-який строк користування та встановити на власний розсуд порядок здійснення оплати та її розмір. Навіть якщо ці умови прямо не вказані в договорі, але щодо них у сторін не виникає ні запитань, ні заперечень, то саме по собі не зазначення певних умов не може бути підставою для визнання договору недійсним та не свідчить про його вдаваність.

Із системного аналізу законодавства вбачається, що поняття "недійсність" і "вдаваність" не є тотожними. Якщо договір визнається вдаваним, то щодо цих правовідносин застосовується те законодавство, яке регулює правочин, який сторони насправді вчинили. А сторона, яка заперечує дійсність вдаваного правочину, повинна довести, по-перше, вдаваність договору, по-друге, недійсність того правочину, який насправді мав місце між сторонами.

Крім того, ст. 235 ЦК України не містить положення про безумовну недійсність вдаваного договору. Підстави недійсності угод визначені ст. 215 ЦК України, і, як встановлено господарським судом, в даному випадку вони відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що окрім договору про встановлення сервітуту 04 квітня 2007 року третьою особою-2 укладено із Південно-Бузьким басейновим управлінням водних ресурсів договір №1 про надання послуг по користування стоянкою транспортних засобів та механізмів (далі - договір про надання послуг).

За переконанням позивача, договір про надання послуг також є удаваним.

Разом з тим, обставин, які б свідчили про удаваність договору про надання послуг позивачем суду не наведено, як і не надано доказів на їх обґрунтування.

Відповідно до п.п. 1, 3, пп. 13 п. 4 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №453/2011, Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України (далі - Міністр).

Основним завданням Держводагентства України є: внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства і меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів; реалізація державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, розвитку водного господарства і меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об'єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

Держводагентство України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює моніторинг технічного стану меліоративних систем та гідротехнічних споруд підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Згідно з п.п. 11, 32 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Таким чином, підсумовуючи усе вище викладене та зважаючи, що правомірність укладення договору про встановлення сервітуту встановлено у судовому порядку, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо забезпечення контролю за ефективним використанням та збереженням гідротехнічних споруд, а також зобов’язання відповідача здійснити заходи з метою забезпечення ефективного використання та збереження гідротехнічних споруд, та розглянути питання щодо правомірності використання третьою особою-2 гідротехнічних споруд.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов громадської організації "Центр протидії корупції "Громадська ініціатива" до Державного агентства водних ресурсів України, треті особи: державне підприємство "Укрводсервіс" та товариство з обмеженою відповідальністю "Порт Очаків", про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв’язку з ухваленням судового рішення на користь суб’єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову громадської організації "Центр протидії корупції "Громадська ініціатива".

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда