Постанова № 51863472, 15.09.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 вересня 2015 р. № 820/7647/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Таран М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати вимогу від 25.03.2015 року № Ф-0002441702 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35542,55 грн.

Позивач вважає зазначену вимогу неправомірною, необґрунтованою, безпідставною через відсутність доказів порушення підприємством законодавства, а тому просить скасувати її в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесена вимога повністю відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є законною та обґрунтованою, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, код НОМЕР_1, зареєстрований у відповідності до чинного законодавства Виконавчим комітетом Харківської міської ради 08.04.1999 року, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Матеріалами справи також підтверджено, що ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р., виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року та дотримання вимог Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

За результатами зазначеної перевірки складено акт №1781/20-23-17-02/НОМЕР_1 від 28.11.2014 року.

Відповідно до висновків зазначеного акту перевірки податковим органом встановлено порушення ФО-П ОСОБА_3 п.138.2 п.138.4 ст. 138, п.177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями, в частині завищення витрат в 2013 році на 121000,00 грн в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб у сумі 18150,00 грн; п.16.1.2 п.16.1 ст. 16, п.п.16.1.7 п.16.1 ст.16, п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями, в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат книги обліку доходів і витрат; п.6.2 ст.6 п.2 ст.7, абз.3 ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного внеску у розмірі 35542,55 грн.

25.03.2015 року ДПІ було складено вимогу № Ф-0002441702 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35542,55 грн.

Підставою стали висновки відповідача щодо взаємовідносин ФО-П ОСОБА_3 та ФО-П ОСОБА_4, а саме з приводу договору про надання послуг в сфері інформатизації.

Матеріалами справи підтверджено, що Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_3 в порушення п.138.4 ст. 138 та п.177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями, віднесено витрати, які не пов'язані з одержанням доходу від наданих послуг ФОП ОСОБА_4 по інформатизацій ній обробці та формулюванню баз даних на загальну суму 121000,00 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу вимоги на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

Між ФОП ОСОБА_3 (замовник) та ФОП ОСОБА_4 ( виконавець) було укладено договір про надання послуг в сфері інформатизації №1/01 від 01.01.2013 року.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з інформаційно-ресурсного ресурсу судом встановлено, що ФОП ОСОБА_4 зареєстрована 23.08.2007 року. За видами діяльності КВЕД здійснює: 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 63.11 оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність; 69.20 діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування (основний); 70.22 консультування з питань комерційної діяльності й керування; 73.20 дослідження кон'юнктури громадської думки.

Відповідно до умов зазначеного договору виконавець зобов'язується надавати за дорученням замовника послуги в сфері інформатизації: обробка даних, а замовник зобов'язується приймати надані послуги та оплачувати їх, відповідно до умов даного договору. Пунктом 3.1 договору передбачено, що виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з інформатизаційної обробки та формування баз даних у електронному виді за даними наданими замовником: обробка даних із застосуванням програмного забезпечення, повне оброблення, підготовка та введення даних. Обробка та формування баз даних розміщується на сервері замовника та сортирується виконавцем в режимі он-лайн у послідовності, зазначеній замовником. Пунктом 6.1 договору передбачено, що здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами у відповідності з актом прийому-здачі послуг, який є додатком до договору, складається та підписується щомісяця, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним. Ціна договору визначена розділом 7, відповідно до якого за надання послуг, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю винагороду, розмір якої визначається сторонами в протоколі узгодження договірної ціни. Строк дії договору визначений пунктом 8.1, відповідно до якого договір дії з моменту підписання та до 28.02.2013 року.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору №1/01 від 01.01.2013 року сторонами підписано протоколи узгодження договірної ціни за визначені види робіт з 01.01.2013 року по 31.01.2013 року та з 01.02.2013 року по 28.02.2013 року на загальну суму 56500,00 грн. та 64500,00 грн. відповідно.

Відповідно до зазначених протоколів погодження договірної ціни від 01.01.2013 року та 01.02.2013 року наведено перелік оброблюваних даних: прибуткові накладні; замовлення на доставку друкованої продукції; відпускні ціни за номерами друкованої продукції, на кожне найменування друкованої продукції; повернення друкованої продукції, з зазначенням найменування друкованої продукції, номера друкованої продукції, її кількості, ціни і загальної вартості; акти виконаних робіт; замовлення на транспортні послуги; податкові накладні; чеки (оплата за дизпаливо); дорожні листи; дані про рух по розрахунковим рахункам; дані по доходам та витратам, для обробки за день узагальнюючої інформації.

Прийом та передача наданих послуг по інформатизації за договором №1/01 підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-здачі наданих послуг від 31.01.2013 року та 28.02.2013 року.

Розрахунки між позивачем та ФОП ОСОБА_4 проводились в готівковій формі. Так, в рахунок оплати позивачем сплачено кошти за такими квитанціями до прибуткового касового ордера: №1 від 04.01.2013 року за сумою 6500,00 грн; №2 від 11.01.2013 року за сумою 10000,00 грн; №3 від 14.01.2013 року за сумою 10000,00 грн; № 4 від 18.01.2013 року за сумою 10000,00 грн; №5 від 25.01.2013 року за сумою 10000,00 грн; № 6 від 31.01.2013 року за сумою 10000,00 грн; №7 від 01.01.2013 року за сумою 8500,00 грн; №8 від 04.02.2013 року за сумою 10000,00 грн; № 9 від 11.02.2013 року за сумою 10000,00 грн; №10 від 15.02.2013 року за сумою 10000,00 грн; №11 від 22.02.2013 року за сумою 10000,00 грн; №12 від 25.02.2013 року за сумою 6000,00 грн; №13 від 28.02.2013 року за сумою 10000,00 грн.

На підтвердження виконаних робіт за зазначеним договором до суду надано реєстри прибуткових, видаткових накладних, оприбуткування, продаж товару за квітень та грудень 2012 року, що використані позивачем для оптимізації своєї діяльності.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Відповідно до положень ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Статтею 903 встановлено наступне: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 905 строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Оцінивши зазначений правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин укладений між правоздатними та дієздатними фізичними особами-підприємцями, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, даний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

Положеннями п.п. 138.10.2 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Підпунктом 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 вищевказаного кодексу, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до ст. 138.2 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до положень п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.3 ст. 177 вищевказаного кодексу, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України).

Щодо посилань відповідача стосовно не зумовленості розумними економічними причинами зазначеного договору, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин у ФОП ОСОБА_5 працював за трудовим договором бухгалтер, суд зазначає наступне.

За наявними в матеріалах справи доказами та наданими в ході судового розгляду справи представником позивача поясненнями встановлено, що у ФОП ОСОБА_5 дійсно на посаді головного бухгалтера перебувала у трудових відносинах ОСОБА_6, яка отримувала заробітну плату відповідно до укладено з нею трудового договору від 02.07.2010 року.

Відповідно до зазначеного договору остання виконувала обов'язки головного бухгалтера лише в тому обсязі, що передбачено чинним законодавством України, зокрема, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Частиною сьомою статті 8 вказаного Закону передбачено, що головний бухгал тер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фі нансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію централь ному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Послуга з інформаційної обробки та формуванню баз даних, що надавала ФОП ОСОБА_4 позивачу, внаслідок специфічного характеру такої діяльності (необхідність від повідних професійних навичок, знань, вмінь та досвіду) самостійно позивачем чи його бухгалтером вона не могла бути виконана в силу відсутності у останніх таких навичок, знань, вмінь та досвіду.

Крім цього, діяльність в сфері бухгалтерського обліку та в сфері інформатизації є різними за своєю природою видами послуг.

Так, згідно із Класифікатором видів економічної діяльності (в редакції наказу Держспоживстандарту України від 11.10.2010 N 457) діяльність в сфері бухгалтерського обліку відноситься до розділу 69 Класифікатора, тоді як діяльність в сфері надання інформаційних послуг - до розділу 63.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності ФОП ОСОБА_4 є оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність, що відноситься до розділу 63.11 Класифікатора.

Все це , на думку суду, свідчить про існування об'єктивного економічного зв'язку між госпо дарською діяльністю ФОП ОСОБА_3 та понесеними витратами за надані послуги у сфері інформатизації , а також про спрямованість операції ФОП ОСОБА_3 на отри мання позитивного ефекту, зумовлені розумними економічними причинами, та є вчинени ми в межах господарської діяльності, сформовані у повній відповідності до п. 138.1,138.2, 138.10, 177.2 і 177.4 ПКУ, а отже, понесені витрати по договору, укладеному позивачем із ФОП ОСОБА_4 правомірно віднесені позивачем до складу інших витрат як адміністра тивні витрати та витрати на збут (п. 138.10 ПКУ), а тому вважаються витратами операційної діяльності (п.138.1 ПКУ), що в свою чергу згідно із п. 177. 4 ПКУ відносяться до витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, тобто врахо вуються для визначення об'єкта оподаткування.

Матеріалами справи підтверджено, що вказана позиція була визнана обґрунтованою як Харківським окруж ним адміністративним судом, так і Харківським апеляційним адміністративним су дом при розгляді питання щодо правомірності формування вказаних витрат під час оскарженим податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014 № 0009751702, прийня того за результатами розгляду акту перевірки від 28.11.2014 № 1781/20-23-17- 02/НОМЕР_1.

Також суд вказує, що статтею 9 Закону № 2464 визначено порядок обчислення і сплати єдиного внеску, згідно якого платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого на ступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, для яких звітним періодом є календарний рік. Згідно з п.4 ст. 4 Закону № 2464 платником єдиного внеску є фізичні особи - підприємці.

Відповідно до п. 4.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою прав ління Пенсійного фонду України 27.09.2010 N 21-5 (що була чинною в періоді, що пере вірявся) обчислення сум єдиного внеску фізичними особами - підприємцями здійсню ється на підставі даних річних податкових декларацій та отриманих від податкових органів відомостей про результати перевірок діяльності таких осіб, що призвели до збільшення або зменшення розміру доходу, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Розрахунок суми єдиного внеску здійснюється платником за календар ний рік до 10 лютого наступного року, на підставі даних річної податкової декларації.

Таким чином, звітним періодом для фізичних осіб - підприємців є календарний рік.

Згідно з п. 177.11. ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію за результатами звітного року, який відповідно до ст. 34 ПКУ є податковим періодом.

Відповідно до ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок це документ^ що пода ється платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на під ставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобовязання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Таким чином, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі "усього" таблиці 1 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за твердженого постановою правління Пенсійного фонду України 08.10.2010 № 22-2 (згідно з яким подавався розрахунок за 2012 рік) та Порядку формування та подання страхуваль никами звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне со ціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 09.09.2013 № 454 (згідно з яким подавався розрахунок за 2013 рік), має відповідати чис тому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою-підпри ємцем за результатами календарного року.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону № 2464 максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нарахову ється єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону). Максимальна величина доходу на який нарахо вується єдиний внесок за 2012 рік складає 19 278 грн., за 2013 рік - 20706 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не порушені вимоги Закону № 2464 щодо сплати максимального розміру єдиного соціального внеску, оскільки ним сплачений єдиний соціальний внесок з максимальної суми, на яку може бути нарахований єдиний внесок, а саме за 2012 рік - у розмірі 6689,47 грн. та за 2013 рік - 7184,98 грн.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що вимога від 25.03.2015 року № Ф-0002441702 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35542,55 грн. винесена відповідачем не у межах та не у спосіб передбачений діючим законодавством України, а тому підлягає скасуванню.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

А згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування вимоги - задовольнити.

Скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 березня 2015 року № Ф-0002441702 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 35542,55 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1, 62415, АДРЕСА_1) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 16 вересня 2015 року.

Суддя А.В. Зінченко