Постанова № 51861549, 13.01.2015, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/2752/14-a

13 січня 2015 р.м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючого судді Ходачкевич Н.І.

при секретарі судового засідання Цимбал А

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача Каліновський Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Шумська районна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом до Шумської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування Розпорядження №151-к від 31.10.2014р., поновлення на посаді, виплата заробітної плати а час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації№151-к від 31.10.2014р. «Про звільнення ОСОБА_3.» є протиправними і підлягає скасуванню. Зазначає, що підставою для звільнення, згідно з розпорядженням з яким його було ознайомлено, є прогул позивача на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Однак позивач вказує, що цей період перебувала на лікуванні, що підтверджується відповідними листками непрацездатності. Про своє захворювання під час перебування у відпустці позивач повідомив відповідача. Враховуючи те, що позивачем повідомлено керівництво про захворювання, вважає, відповідачем незаконно застосовано вимоги п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Крім цього, позивач зазначає, що про існування Розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №151-к від 31.10.2014р. «Про звільнення ОСОБА_3.» з зазначенням підстави для звільнення п.п. 4,5 ст. 40 Кодексу законів про працю України, поданого в судовому засіданні відповідачем, не було відомо. Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві. Позов просили задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив повністю з підстав викладених у письмових запереченнях. В судовому засіданні подав Розпорядження №151-к від 31.10.2014р. "Про звільнення ОСОБА_3." з зазначенням підставою для звільнення п.п.4,5 ст.40 Кодексу Законів про Працю. Окрім того зазначив, що ОСОБА_3 не долучено доказів, що підтверджують завдання моральної шкоди, а відтак підстав для задоволення такої позовної вимоги нема. Представник відповідача також наголосив, що позивач підлягала звільненню у зв'язку з реорганізацією структури районної державної адміністрації шляхом злиття відділу з питань освіти райдержадміністрації та сектору молоді та спорту. З цих підстав просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

ОСОБА_3 з липня 2013р перебувала на посаді завідувача сектору у справах молоді та спору Шумської районної державної адміністрації.

В період з 18.06.2014р. по 03.10.2014р.. та з 06.10.2014р. по 07.11.2014р. позивач перебував на лікуванні.Про факт свого перебування на лікарняному ОСОБА_3 повідомляла роботодавця.

Як вбачається з розпорядження голови Шумської райдержадміністрації від 31.10.2014р. №151-к ОСОБА_3 звільнено з посади завідувача сектору у справах молоді та спору Шумської районної державної адміністрації на підставі п.4 ст.40 Кодексу Законів про Працю - у зв»язку з прогулом. Акт про відсутність на роботі ОСОБА_4 відповідачем не складався.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем в судовому засіданні представлено Розпорядження про звільнення ОСОБА_3 з зазначенням підставою для звільнення п.п.4,5 ст.40 Кодексу Законів про Працю, проте позивача ознайомлено з розпорядженням з підставою звільнення п.4 ст40 Кодексу Законів про Працю, що і стало предметом оскарження у дані й справі. Належних і допустимих доказів існування розпорядження голови Шумської райдержадміністрації від 31.10.2014р. №151-к «Про звільнення ОСОБА_3.» з посиланням на п.4,5 відповідачем не надано. Тому даний позов розглядається у межах підстав вказаних у розпорядженні, наданому позивачем.

Надаючи оцінку доводам представників сторін щодо обґрунтувань позовних вимог та заперечень суд враховує положення Конституції України, відповідно до ст. 43 якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Загальні підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Зокрема, згідно з п. 4 ч. 1 вказаної статті, підставою припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до п. 4 ч.1.ст. 40 трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Згідно з п.п. 1.1, 1.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженоїнаказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 № 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196, визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

Дослідженим в судовому засіданні листки тимчасової непрацездатності: серія АВС № 967204, 966576, 702540,720111, 704594, 192374, 943749, 976694 підтверджується тимчасова непрацездатність позивача в період з 18.06.2014р. по 03.10.2014р.. та з 06.10.2014р. по 07.11.2014р. За таких обставин невихід позивача на роботу за вищевказаний період не може вважатися прогулом без поважних причин.

Аналогічна позиція викладена у практиці Вищого адміністративного суду України у постанові від 04.12.2012 року справа К/9991/2104/12.

Суд не дає оцінки доводам відповідача щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_3 з займаної посади у зв'язку з утворенням відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації шляхом злиття відділу з питань освіти райдержадміністрації та сектору молоді та спорту райдержадміністрації, оскільки така обставина не вказана у спірному розпорядженні, а тому такі доводи виходять за межі доказування у цій справі.

Суд також критично оцінює доводи відповідача про те, що позивачем порушено п. 6.7 колективного договору, щодо строків представлення лікарняного листка, оскільки даний Колективний договір був прийнятий загальними зборами трудового колективу 12.08.2014р. під час перебуванні позивача на лікуванні, а відтак позивач не був з ним ознайомлений.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не долучено доказів правомірності винесення оскаржуваного розпорядження. В свою чергу з долучених позивачем доказів на обґрунтування позовних вимог судом встановлено порушення відповідачем вимог законодавства при прийнятті розпорядження № 31.10.2014р. №151-к та відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_3 з займаної посади.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередні роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на неправомірність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_3, позивач підлягає поновленню на займаній до звільнення посаді з виплатою їй середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди судом встановлено наступне:

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно у п.13 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995р. роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.

Згідно ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

З досліджених судом обставин справи та пояснень позивача, суд приходить до переконання про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Сам факт незаконного звільнення з роботи та втрата певних життєвих зв'язків не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Верховний суд України в своїй постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Отже, позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування заявленої суми відшкодування моральної шкоди, що, обумовлює відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно п.2 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Скасувати розпорядження голови районноої державної адміністрації від 31.10.2014р. №151-к "Про звільнення ОСОБА_3."

3. Поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору у справах молоді та спорту Шумської районної державної адміністрації.

4.Стягнути з Шумської районної державної адміністраці, м. Шумськ вул. Українська,59 (код ЄДРПОУ 04058261) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.11. 2014 р. по 13.01.2015 р. включно.

5. Постанова суду в частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.

6. Стягнути з Державного бюджету України - 3000,00 грн. витрати на правову допомогу.

7. В решті частині позовних вимог- відмовитти.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

В повному обсязі постанова складена 19.01.2015р.

Головуючий суддя Ходачкевич Н.І.

копія вірна

Суддя Ходачкевич Н.І.