Постанова № 51859630, 15.09.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1562/15

15 вересня 2015 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Цвіркун О.О. за участю:

представника позивача: не з'явився,

представника відповідача: Романчука О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Управління Пенсійного фонду України в Млинівському районі Рівненської області

до Фермерського господарства "Влада" простягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах , -ВСТАНОВИВ :

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Управління Пенсійного фонду України в Млинівському районі Рівненської області з позовом до Фермерського господарства "Влада" про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за період січень - квітень 2015 року у сумі 3392,24 грн.

Позов мотивовано тим, що Законом України від 28.12.2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)" Главу 2 "Фіксований сільськогосподарський податок" розділу ХІV "Спеціальні податкові режими" Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI виключено, відтак відповідач набув статусу платника єдиного податку 4 групи, тому несе обов'язок з відшкодування органу Пенсійного фонду фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій на загальних підставах. Так, станом на час звернення до суду із вказаним позовом, фактичні витрати Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які до дня виходу на пенсію працювали у відповідача, за період січень - квітень 2015 року становлять 3392,24 грн. з розрахунку 848,06 грн./міс. Відповідно, на місячну суму фактичних витрат позивач направив відповідачу розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пункту "б-з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Вказана у розрахунку сума за період січень - квітень 2015 року відповідачем в добровільному порядку не погашена, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної суми.

Ухвалою суду від 05.06.2015 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 01.07.2015 року, відкладена на 29.07.2015 року, відкладено на 31.08.2015 року, відкладено на 15.09.2015 року.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином, що підтверджується доказами в матеріалах справи.

У судове засідання з'явився представник відповідача.

Представник позивача 20.08.2015 року подав суду клопотання (вх. №14336/15) про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що покладення відшкодування відповідних витрат органу Пенсійного фонду щодо виплати та доставки пільгової пенсії підприємствами сільгоспвиробниками є невиправданим та спричинене прогалинами в законодавстві, оскільки позбавивши підприємства сільськогосподарського виробництва статусу платника фіксованого податку, законодавець не визначився щодо обов'язку таких підприємств нести відповідні витрати щодо відшкодування пенсійному органу виплачених пільгових пенсій, що тим більше є невиправданим за нинішніх обставин та призведе до загострення негативної фінансової та економічної ситуації у галузі сільськогосподарського виробництва, яка й без того позбавлена державної підтримки. Як переконаний відповідач, проведення податкової реформи та виведення за межі податкового поля фіксованого сільськогосподарського податку не може тягнути негативні наслідки для підприємств даної сфери у вигляді покладення зайвих витрат до фінансових зобов'язань підприємства. З таких підстав просив суд зважити ситуацію та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку обставинам справи за наявними доказами, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Фермерське господарство "Влада" зареєстроване 19.01.2004 року та є, відповідно до вимог чинного законодавства, платником страхових внесків, збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і страхувальником в розумінні Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З наявних у справі доказів судом встановлено, що працівниці Фермерського господарства "Влада" Бойко Т.В. призначена та виплачується пенсія за віком на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як жінкам, які працюють в сільському господарстві та виховали п'ятеро чи більше дітей, що підтверджується копією протоколу від 26.11.2010 року 8056. Крім того, довідкою виданою Бойко Т.В. та копіює трудової книжки, що міститься в матеріалах справи, стверджено, що вона дійсно прийнята на постійну роботу в Фермерське господарство "Влада", а довідкою, виданою виконкомом Пугачівської сільської ради Млинівського району Рівненської області підтверджено, що Бойко Т.В. народила та виховала до 14-річого віку 5 дітей.

Відповідно до п.6.1 Інструкції "Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1, відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частини 2 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, у позовній заяві пенсійний орган наголосив, що згідно Закону України від 28.12.2014 року №71 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" фіксований сільськогосподарський податок виключено з Розділу ХІУ Податкового кодексу України. Разом з тим, зазначив, що платників, які перебували на фіксованому сільськогосподарському податку віднесено до платників єдиного податку 4 групи.

За таких обставин, на переконання позивача, Фермерське господарство "Влада" з 01.01.2015 року не є платником фіксованого сільськогосподарського податку, а тому зобов'язане відшкодовувати Пенсійному фонду витрати пов'язані виплатою та доставкою пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах, працівниці вказаного підприємства Бойко Т.В. У зв'язку із чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV підписаний Президентом України 09.07.2003 року, та відповідно до частини 1 Прикінцевих положень набрав чинності з 01.01.2004 року.

Відповідно до статті 4 даного Закону, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню визначені статтею 11 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту Закон №1058-IV).

Разом з тим, відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" .

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" діяв порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, передбачений нормами Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон №400/97-ВР) .

Відповідно до абз.4 п.1 статті другої вказаного Закону, фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення", визначені в якості об'єкта оподаткування для усіх суб'єктів, які використовують працю найманих працівників.

Згідно з абз.3 п.1 ст.4 Закону №400/97-ВР ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлена на рівні 100% від об'єкта оподаткування.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному законодавством України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України №12-рп/98 від 09.07.1998 року поняттям "законодавство України" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 затверджено "Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій".

В свою чергу, порядок сплати фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення", жодним із законів чи підзаконних нормативно правих актів прийнятих Верховною Радою, Президентом чи Кабінетом Міністрів України не визначено.

Проте останній в певній мірі був відображений в Інструкції "Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України", затвердженою Постановою Правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001 року, яка втратила чинність у зв'язку із затвердженням Постановою Правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003року Інструкції "Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663 (далі - Інструкція №21-1).

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, яке було затверджено Указом Президента України №121(чинне на час затвердження вказаних вище інструкцій), Пенсійний фонд України визначався, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення, Пенсійний фонд України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Рішення Пенсійного фонду України, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

В свою чергу, у відповідності із частиною другою статті 61 Закону №1058-IV до повноважень Правління віднесено затвердження документів нормативного характеру, що регламентують діяльність Пенсійного фонду.

Зазначеній нормі повністю відповідає наведене вище положення Указу Президента України від 1.03.2001 року року №121, який також надає право Правлінню Пенсійного фонду затверджувати нормативно-правові акти Пенсійного фонду.

За таких обставин, виходячи із системного аналізу вказаних норм, видана Правлінням Пенсійного фонду Інструкція №21-1 від 19.12.2003 є підзаконною виключно у питаннях, що регламентують діяльність Пенсійного Фонду та його територіальних підрозділів, в тому числі - щодо порядку розрахунку сум відшкодування виплачених органами Пенсійного фонду пільгових пенсій.

Інструкція 21-1 не може визначати порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, в тому числі відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах, так як не є законодавством України, відповідно до наведених вище висновків Конституційного Суду України.

Порядок сплати боргу на обов'язкове державне пенсійне страхування також не визначався і Інструкцією №16-6 від 19.10.2001 року, яка була чинна на момент прийняття Закону №1058 та втратила чинність у зв'язку із затвердженням Постановою Правління Пенсійного фонду України Інструкції №21-1 від 19.12.2003 року, оскільки її норми мали відсильний характер (пп. 5.2.4. Інструкції №16-6) з посиланням положення Законів України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

П.10 Інструкції №16-6 було встановлено порядок визначення боргу (недоїмки) зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та направлення органам державної податкової служби України подання про здійснення заходів з погашення боргу (недоїмки) платника від органів Пенсійного фонду.

Тобто, органи Пенсійного фонду, надсилали лише подання про здійснення заходів з погашення боргу платника за формою та в порядку, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 року №1387 "Про затвердження Порядку надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюючих органів".

В подальшому, вказана заборгованість стягувалась шляхом виставлення податкових вимог податковими органами.

На час звернення позивача до суду із вказаним позовом, порядок стягнення заборгованості по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування зі страхувальників визначений лише п.8 Інструкції №21-1.

Відповідно до пп.8.2 Інструкції №21-1, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:

а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;

б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;

в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.

У випадку "а" вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки.

У випадках, визначених підпунктами "б" та/або "в" цього пункту, вимога надсилається протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати страхових внесків (заборгованість зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені). Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Іншого порядку стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, в тому числі наведених вище витрат Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, у разі несплати їх страхувальниками у добровільному порядку до 25-го числа поточного місяця, чинним законодавством не визначено.

Що ж стосується стягнення вказаних сум відшкодувань в примусовому (судовому) порядку суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В свою чергу, відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право на звернення до адміністративного суду виключно у випадках передбачених Конституцією та законами України.

Станом на час звернення позивача, який є суб'єктом владних повноважень, до суду із вказаним позовом ані Законом №1058-IV, ані Законом №400/97-ВР не визначено право Пенсійного фонду України звертатись до суду з позовом про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Висновки колегії суддів Судової палати у господарських справа Верховного Суду України, викладені у Постанові від 01.02.2005 року, щодо права суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування, звертатись до суду з позовами щодо спорів, які виникають у цій сфері, на переконання суду, на час виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в межах вказаного провадження, не підлягають до застосування, так як частина положень нормативно правових актів, на яких ґрунтувалась вказана правова позиція на даний час втратила чинність.

Крім того вказані висновки були зроблені Верховним Судом без урахування особливостей адміністративного судочинства. А саме того, що звернення до суду суб'єкта владних повноважень є способом реалізації компетенції такого суб'єкта, а тому повинно відбуватися в межах, у спосіб та в порядку, передбаченому законом.

Суб'єкт владних повноважень звертається до суду не за захистом своїх порушених прав чи інтересів, а тому, що законом передбачений такий спосіб здійснення повноважень. Завдання адміністративного судочинства у цих справах досягається шляхом превентивного контролю суду за правомірністю рішень чи дій суб'єкта владних повноважень, які потенційно можуть призвести до порушення прав приватних осіб.

Для обґрунтування права на звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень зобов'язаний послатися на спеціальне положення відповідного закону, яке уповноважує його звертатися до суду з позовом .

Позивачем, Управлінням Пенсійного фонду України в Млинівському районі Рівненської області, таких обґрунтувань суду не надано.

В свою чергу, суд вважає за необхідне також звернути увагу сторін на наступне.

Абзац 4 пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, визначає порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, виходячи із змістового та системного аналізу норми, остання стосується пенсій, призначених за списком №1 та за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, які визначені у абзаці першому вказаного пункту.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсія працівникам за списком №1 та за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України призначається на підставі пунктів "а" та "б" вказаної статті.

В свою чергу, як встановлено судом пенсія працівниці відповідача призначена та виплачується на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Разом з тим, відповідно до абз.5 пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Виходячи із системного аналізу вимог пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, суд приходить до висновку, що законодавцем чітко розмежовано джерела виплати пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, особам пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до і після 1 січня 2005 року та іншим особам, які отримують пенсію на пільгових умовах.

Таким чином, законодавець, прописавши дану норму, безпосередньо вказав на джерело виплат пенсій вказаній категорії громадян.

Більше того, вказаною нормою чітко підкреслено особливість виплати пенсії особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України норма, що за своїм змістом відповідає п.6.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України та прирівняними до даної категорії громадян - осіб, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що станом на час звернення позивача до суду із вказаним позовом про відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, особи, які отримують пенсію на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", отримують її за рахунок Державного бюджету.

Водночас, саме виплата пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду, особам, пенсії яким призначені на пільгових умовах, до досягнення ними пенсійного віку передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є необхідною умовою для виникнення об'єкта оподаткування для сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, визначеного ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

У випадку ж відсутності об'єкта оподаткування (виплати пенсії за рахунок Державного бюджету України), у платників збору, не може виникати обов'язок щодо його сплати.

На переконання суду, Пенсійному фонду України, як органу, наділеному владними повноваженнями в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, делеговано виключно повноваження з виплати пільгових пенсій, які в майбутньому здійснюватимуться згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати по виплаті пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не є витратами Пенсійного фонду в розумінні пункту 6.1 Інструкції, і не підлягають відшкодуванню в визначеному нею порядку.

Аналогічна правова позиція, в частині пенсій призначених особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, викладена у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 21-293а12, від 25 вересня 2012 року у справі № 21-294а12, від 2 жовтня 2012 року у справі № 21-250а12.

Крім того, суд зазначає, що звільняються від обов'язку відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій роботодавці, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.

Дані твердження відповідають вимогам ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та п.6. Інструкції №21-1.

Проте, як встановлено судом з 01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року №71 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Даним Законом проведено уніфікацію податків та зборів та виключено з Розділу ХІУ Податкового кодексу главу 2 "Фіксований сільськогосподарський податок".

У зв'язку із зміною законодавчого регулювання (визначення видів систем оподаткування), така система оподаткування, як "фіксований сільськогосподарський податок" втратила своє існування.

Разом з тим, до четвертої групи платників єдиного податку віднесено сільськогосподарських товаровиробників, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечував, що станом на момент розгляду справи у суді підприємство відповідача є платником єдиного податку.

Враховуючи законодавчу невизначеність, та не внесення відповідних змін до Закону №1058-IV та Інструкції №21-1, страхувальники (роботодавці), які перебували на фіксованому сільськогосподарському податку, зобов'язані відшкодовувати Пенсійному фонду фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Разом з тим, виходячи із системного аналізу підстав та умов перебування платників податків - роботодавців на фіксованому сільськогосподарському податку, як системі оподаткування, яка мала місце до внесення відповідних змін до Податкового кодексу України та віднесення платників податків до четвертої групи єдиного податку спрощеної системи оподаткування (яка введена в дію з 01.01.2015 року), суд приходить до висновку, що підстави та умови перебування у вказаних системах оподаткування є аналогічними.

Таким чином, під час уніфікації податків і зборів, фіксований сільськогосподарський податок фактично трансформовано, шляхом введення окремої (четвертої) групи платників єдиного податку сільськогосподарських товаровиробників.

На підставі вище наведеного суд приходить до висновку, що зміна назви спрощеної системи оподаткування, чи трансформування однієї системи оподаткування в іншу не може тягнути негативних наслідків (в даному випадку виникнення обов'язку відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій) для платників податків, якщо це не пов'язано із зміною підстав та умовами перебування в даній системі оподаткування.

За наведених обставин, позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами. Відтак позов є необґрунтованим та безпідставним, а тому не підлягає до задоволення.

Підстави для застосування ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 вересня 2015 року.