Постанова № 51857823, 23.09.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/1639/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Завальнюка І.В.,

суддів Левчук О.А., Танцюри К.О.,

при секретарі Катеренчук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Одеської залізниці до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 08.02.2011 року в частині визначення грошового зобовязання за основним платежем зі сплати податку на додану вартість у розмірі 840726,30 гривень та штрафні санкції у розмірі 210181,58 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність висновків за актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваної частини податкового повідомлення-рішення. Так, податковий кредит з податку на додану вартість був сформований Одеською залізницею без порушень вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість»та на підставі податкових накладних, що відповідають вимогам наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»від 30.09.1997 року № 165.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просив відмовити, зазначивши, що перевіркою встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 936881 гривень. Зважаючи на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, представник відповідача просив відмовити у задоволення позову.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 24.09.2010 року № 377/15-1, від 11.11.2010 року № 444/15-1, від 23.11.2010 року № 461/15-1, від 17.12.2010 року № 485/15-1, виданих СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, фахівцями податкової інспекції згідно п.1 ч.1 ст.11, частинами 1,4,9 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плану-графіку на І квартал 2009 року проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання проведена планова виїзна перевірка Державного підприємства «Одеська залізниця»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складений акт № 22/15-1/01071315/4 від 25.01.2011 року.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення п.5.15 ст.5, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.18 наказу ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, в результаті чого Одеською залізницею занижено податок на додану вартість всього в сумі 936881 гривень.

На підставі вищевказаного акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 08.02.2011 року, яким Одеській залізниці визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 936881 гривень та штрафні санкції в сумі 234220,25 гривень.

Позивач звернувся за судовим захистом, оскільки вважає необґрунтованим визначення податкових зобовязань вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням в сумі 840726,30 гривень та 210181,58 гривень штрафних санкцій.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення в оскаржуваній частині частково необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, у звязку з наступним.

З акту перевірки убачається висновок перевіряючих щодо порушення Одеською залізницею пп.7.4.5 та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищено податковий кредит в загальному розмірі 354058,30 гривень, оскільки суми податку віднесені до кредиту з ПДВ по нікчемним господарським операціям з контрагентами: ТОВ «Донремсервіс», ТОВ «Камень Плюс», ТОВ «Метиз ЛТД», ТОВ «Нива Плюс», ТОВ «Сатурн», ПП «Торкомерс-2009», ПАТ «Луганський міжгалузевий центр».

В основу вищевказаного висновку покладені акти перевірок органів державної податкової служби, на обліку яких перебувають вищевказані підприємства: акт ДПІ у м. Дружівка від 06.12.2010 року № 440/2300/31131769; акт ДПІ у Київському районі м. Одеси від 22.11.2010 року № 5867/23-34/36343568/25; акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 16.09.2010 року № 1405/23-513/36673645; акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25.08.2010 року № 1302/23-513/36502661; акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 13.07.2010 року № 560/23-208/31595589;акт ДПІ у м. Черкаси від 13.07.2010 року № 1548/23-2/316299933;акт Стахановської ОДПІ від 26.08.2010 року № 742/23-2408106.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.2008 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та від 18.04.2008 року № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів», Методичними рекомендаціями (орієнтовним алгоритмом дій) органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА листом від 03.02.2009 року № 2012/7/10-1017/256

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту (лист ДПА України № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»).

Відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами, розроблений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений Наказ Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 року № 984.

Згідно з п.1 вказаного Порядку, акт це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Аналогічне за змістом визначення терміну «акт»містив чинний на момент проведення перевірок «Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327.

Відповідно до ст.3 ГК України господарська діяльність це діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва підприємцями.

Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 року № 375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

У відповідності до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. Не належать до поставки операції передачі товарів в межах цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Мінфіна від 31.03.1999 року № 87, доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобовязань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Перевірками структурних підрозділів Одеської залізниці встановлено, що ними укладені правочині з контрагентами, у яких встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

У зв'язку із вищевикладеним, суд погоджується з висновками за актом перевірки та доходить аналогічного висновку, що Одеською залізницею укладені угоди з контрагентами, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. В судовому засіданні представниками позивача не наданого жодного переконливого доказу, який би спростував такий висновок.

Вирішуючи спір, суд також зважає, що в силу вимог ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обовязок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

Так, позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити реальність вказаних господарських операцій. Так, акти виконаних робіт, видаткові накладні та податкові накладні в даному випадку, з урахуванням доводів представника відповідача, є непрямими доказами товарності операцій - вони дозволяють зробити лише припущення щодо фактів реальності здійснення господарських операцій. Перелічені документи не мають юридичної сили та доказовості, не розкривають суті господарських операцій. Адже, відповідно до ч. 2 ст. 86 КАСУ ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Зазначені документи мали б силу достатніх доказів тільки у взаємному звязку з сукупністю з іншими доказами, при умові, якби позивачем були надані такі докази.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких фактичних даних, які б спростували висновки за актом перевірки про нікчемність укладених угод Одеською залізницею з вказаними вище контрагентами, у звязку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині податкового зобовязання в сумі 354058,3 гривень та 88514,58 гривень штрафних санкцій є обґрунтованим, отже відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, з акту перевірки убачається висновок перевіряючих щодо порушення Одеською залізницею пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у включенні підприємством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 229009,60 гривень по господарських операціях з контрагентами, якими такі суми податку не декларувались та не сплачувались до Державного бюджету України. При цьому відповідачем не оспорюється реальність цих правочинів.

Формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку (п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу вищенаведених норм виплаває, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Так, Законом України «Про податок на додану вартість»встановлені дві підстави для невключення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість, зокрема, відсутність податкової накладної та невикористання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності. Спеціальним Законом також не передбачена відповідальність платника податку за порушення його контрагентами вимог законодавства.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування. Зокрема, у постановах від 26 грудня 2006 року у справі № 21-262 во 06, від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500 во 08, від 11 жовтня 2006 року у справі № 21-593 во 06 викладено висновок, що Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

Суд не знаходить обґрунтованими посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на те, що Законом України «Про податок на додану вартість»встановлений прямий взаємозвязок між сплатою та надходженням до бюджету податку на додану вартість. При цьому зазначені етапи нерозривно повязані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість. З цього відповідач робить висновок, що у позивача відсутнє право на податковий кредит. На думку суду ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка регламентує порядок визначення суми бюджетного відшкодування, не ставить таке визначення в залежність від фактичної сплати грошима у бюджет податку на додану вартість постачальниками.

З урахуванням вищевикладеного, висновки перевіряючих щодо порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованими, оскільки позивачем включено до складу податкового кредиту суми, підтверджені податковими накладними з урахуванням вказаних норм Закону, який є спеціальним в спірних правовідносинах.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення рішення в частині визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 229009,60 гривень та штрафні санкції в сумі 57252,40 гривень є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Поряд із тим, перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ «Торгово-комерційне підприємство «Амел»на суму 341,32 гривень та ТОВ «КП «Фасад»на суму 404,99 гривень. При цьому позивачем до перевірки не були надані як оригінали, так і копії вказаних податкових накладних.

Суд також враховує, що позивачем вчинений запис на стор.414 акту перевірки, яким, при наявності заперечень по фактам, підтверджено, що первинні документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткових (інших) документів, що свідчать про діяльність субєкта господарювання за період, що перевірявся, немає. При цьому, Одеською залізницею при зверненні до податкового органу із відповідними запереченнями до акту перевірки не було надано податкові накладні, виписані ТОВ «Торгово-комерційне підприємство «Амел»на суму 341,32 гривень та ТОВ «КП «Фасад»на суму 404,99 гривень.

Якщо на момент здійснення перевірки податковим органом у платника податку відсутні податкові накладні, вантажні митні декларації, які підтверджують правомірність віднесення певних сум до податкового кредиту, то судом не може братися до уваги їх надання при розгляді справи в суді.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про порушення Одеською залізницею вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищені податкові зобовязання з податку на додану вартість в сумі 746,31 гривень. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є обґрунтованим, а відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З акту перевірки убачається висновок перевіряючих щодо порушення Одеською залізницею вимог пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на 122222,1 гривень. Зокрема, структурними підрозділами Одеської залізниці до складу податкового кредиту звітних періодів включені податкові накладні, які виписані та оплачені у попередніх податкових періодах, без підтвердження факту отримання податкових накладних з запізненням.

Крім того, перевіркою встановлено завищення податкового кредиту в сумі 29549 гривень по господарським операціям з СПД ОСОБА_1, так як підприємцем податкові накладні були вписані у грудні 2008 року (позивачем суми ПДВ віднесені до податкового кредиту в січні 2009 року). У зв'язку із цим перевіряючі дійшли висновку про порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки податковий кредит по податковим накладним минулих податкових періодів не пов'язаний з господарською діяльністю платника податку.

Суд не погоджується з такими висновками перевіряючих та вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині необґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 15.3.1 п.15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

З аналізу вищенаведених норм виплаває, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. При цьому, чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, дозволяє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним за будь-який період в межах 1095 днів. Крім того, платник податку має право включити до складу податкового кредиту суми нарахованого (сплаченого) в ціні товару ПДВ не раніше податкового періоду, в якому платник податку фактично отримує податкову накладну на придбаний товар, оскільки відсутність податкової накладної таке право платника податку виключає.

Таким чином, висновок акту перевірки про порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону є необґрунтованим, оскільки дані норми, в їх сукупності, не зобовязують платника податку отримувати податкові накладні у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобовязань продавця, та не встановлюють обмежень в частині відображення у податковому обліку податкових накладних, виписаних у іншому, ніж звітній, податковому періоді.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.12.2005 року у справі №21-105сво05. Крім того, такий висновок також узгоджується із узагальненим податковим розясненням, наданим листом ДПА України «Про податкові накладні, отримані у періодах, відмінних від періодів їх виписування»від 18.08.2010 року № 16847/7/16-1517-26, відповідно до якого податкові накладні, обґрунтовано отримані у періодах, наступних за періодами їх виписки, відображаються у розділі I реєстру отриманих та виданих податкових накладних за датою їх отримання. Податковий кредит, сформований на підставі таких податкових накладних, розшифровується у розділі II додатка 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до податкової декларації з податку на додану вартість із зазначенням періоду виписки податкових накладних і відповідно декларується у рядку 10.1 податкової декларації.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що відповідачем не заперечується товарність господарських операцій по яким сформований податковий кредит на суму 122222,1 гривень, а позивач у попередніх податкових періодах не формував податковий кредит по цим господарським операціям, у звязку із чим суд дійшов висновку, що структурні підрозділи Одеської залізниці мають право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у звязку із чим податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 122222,1 гривень та штрафних санкцій в сумі 30555,53 гривень є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Поряд із тим, суд критично оцінює висновки за актом перевірки щодо того, що податковий кредит по податковим накладним минулих податкових періодів, не повязані з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку у звітних періодах перевіряємого періоду, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та є результатом його хибного тлумачення. Так, абз.3 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З урахуванням вищевикладеного, висновки перевіряючих щодо порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованими, оскільки позивачем включено до складу податкового кредиту суми, підтверджені податковими накладними з урахуванням вказаних норм Закону, який є спеціальним в спірних правовідносинах. Таким чином, оскільки позивачем виконано передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»вимоги щодо формування податкового кредиту при формуванні податкового кредиту по операціям з СПД ОСОБА_1, а правильність задекларованої позивачем суми і товарність операцій, з яких виникла ця сума, відповідачем не заперечуються, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині (податкове зобовязання в сумі 29549 гривень та штрафні санкції в сумі 7387,25 гривень) є необґрунтованим, підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Крім того, перевіркою встановлено завищення податкового кредиту внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні отриманих від ТОВ Міжнародна компанія «Імідж»послуг з проведення оцінки обєктів основних засобів для цілей бухгалтерського обліку, які не призначаються для використання у власній господарській діяльності.

Так, між позивачем та ТОВ Міжнародна компанія «Імідж»укладено договір від 11.09.2008 року № 0581/08-ЦЮ про проведення робіт з оцінки обєктів основних засобів (будинки, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби тощо) для цілей бухгалтерського обліку та визначення строку корисного використання таких обєктів, що залишився до кінця їх експлуатації. Надання вказаних послуг підтверджується актом приймання від 29.12.2008 року та виданою ТОВ Міжнародна компанія «Імідж»податковою накладною від 30.01.2009 року № 7 на загальну суму 336880,3 гривень, у тому числі податок на додану вартість 56146,72 гривень.

Перевіряючі дійшли висновку про порушення Одеською залізницею пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит на 56146,72 гривень.

Згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Позивач вважає вищевикладений висновок податкового органу необґрунтованим, з огляду на те, що переоцінка основних засобів проводилась підприємством з метою відображення достовірної вартості активів в балансі підприємства, що є основою для висвітлення повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності підприємства; отже витрати на проведення переоцінки основних засобів відносяться до витрат, повязаних з господарською діяльністю підприємства, в ситу п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Спір виник з приводу неоднакового розуміння та застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки щодо фактичних обставин справи спір між сторонами відсутній. В даному випадку слід застосовувати системне тлумачення норм законодавства, - у цьому сенсі доцільно встановити співвідношення норм, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пп.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Згідно з пп.8.3.3 п.8.3 ст.8 цього ж Закону платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою, встановленою цим Законом.

В бухгалтерському обліку амортизується первісна або переоцінена вартість необоротних активів з урахуванням їх ліквідної вартості. В той же час в податковому обліку обєктом амортизації виступають капітальні витрати, повязані з придбання (виготовленням, створенням) основних фондів та нематеріальних активів.

Таким чином, метою бухгалтерського обліку основних фондів є визначення справедливої вартості таких активів, а в податковому обліку метою виступає визначення сум амортизаційних відрахувань як частки капітальних витрат, що враховується у зменшення валового доходу для розрахунку обєкта оподаткування.

На підставі викладеного та беручи до уваги те, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачені норми щодо права та необхідності платникам податків здійснювати будь-які переоцінки балансової вартості необоротних активів в податковому обліку, крім права на проведення щорічної індексації балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів, приведення балансової вартості окремих основних фондів до рівня їх ринкової (реальної) вартості в податковому обліку не відображається.

Отже, для цілей податкового обліку платник податків має право на проведення щорічної індексації балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів, що відповідно буде мати відображення у його бухгалтерському та податковому обліках, а не приведення їх вартості до рівня ринкової (реальної) вартості.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалося відображення відомостей про переоцінку основних засобів у податковому обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 07.07.2009 року по справі № 2-11/16655-2007А (к/с № К-8431/08).

Суд критично оцінює посилання представника позивача на п.16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Міністерством фінансів України від 27.04.2000 року № 92. Так, у разі, коли платник податків здійснює переоцінку обєктів основних засобів відповідно до цього Положення, то на час проведення такої операції в податковому обліку не здійснюються будь-які зміни, так як в податковому обліку амортизації підлягають виключно витрати на їх виготовлення, придбання чи поліпшення.

Таким чином, суд дійшов висновку про порушення Одеською залізницею пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок віднесення до податкового кредиту послуг з проведення оцінки обєктів основних засобів для цілей бухгалтерського облік, у зв'язку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є обґрунтованим, а відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, перевіркою встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 30463 гривень внаслідок збільшення податкового кредиту по податковим накладним, заповненим з порушенням пп.7.2.1, 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіряючі дійшли висновку, що податкові накладні, складені з порушенням п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.15, 2.16, 2.4 Положення по документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, - не мають юридичної сили та доказовості, а тому не являються підставою для формування податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами, які їх виписали.

Суд не погоджується з такими висновками перевіряючих, у зв'язку з наступним.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками.

Виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, зокрема відсутність порядкового номеру, не зазначення місцезнаходження покупця, зазначення назви товару іноземною мовою, відсутність даних про особу покупця, невірно зазначений ІПН, не зазначення номеру телефону та адреси продавця, незнаходження продавця за вказаною в податковій накладній адресою, тощо - не роблять накладні недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Суд враховує, що усі контрагенти, якими були видані спірні податкові накладні, перевіряючими були ідентифіковані; а перевіряючими не встановлено фактів видачі спірних податкових накладних по господарським операціям, що не відбулись. При цьому товарність даних операцій представником відповідача не заперечується.

Суд зауважує, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальників, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій.

Згідно з абз.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Також суд зазначає, що відсутність контрагентів позивача за юридичними адресами на момент проведення перевірки не є підставою для невизнання права на податковий кредит, оскільки це не свідчить, що на момент складання податкової накладної контрагент не знаходився за юридичною адресою. Закону України «Про податок на додану вартість»не визначає за якою саме адресою повинна складатися податкова накладна та не пов'язує факт відсутності контрагента за юридичною адресою з правом платника податку формувати податковий кредит.

Крім того, суд враховує, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено норми, яка б встановлювала обовязковість застосування державної української мови при заповненні податкової накладної, та нівелювала б юридичну силу такої податкової накладної, складеною іноземною мовою. Тотожна правова позиція висловлена у листі ДПА України від 15.08.2003 року № 12846/7/15-2317-22.

Враховуючи те, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, який застосовується в податковому обліку як підстава для відображення в книгах обліку продажу (придбання) товарів (робіт, послуг) податкових зобов'язань продавця та відповідно податкового кредиту у покупця, то за наявності у продавця податкових зобов'язань у покупця такі зобов'язання відносяться до податкового кредиту незалежно від того, якою мовою заповнено податкову накладну.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість вищезазначених висновків перевіряючих та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання в сумі 30463 гривень та штрафних санкцій в сумі 7615,75 гривень, у зв'язку із чим воно підлягає скасуванню в цій частині, а позовні вимоги задоволенню.

Крім того, перевіркою встановлено, що структурним підрозділом Одеської залізниці ВСП «Одеса-Головна»неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у розмірі 16178 гривень, що не були враховані в Декларації з ПДВ у звітних податкових періодах за січень, квітень, вересень, жовтень, грудень 2007 року, січень, лютий, березень, червень, листопад, грудень 2008 року, а враховані згідно розрахунку коригування податкового кредиту у зв'язку з виправленням самостійно виправлених помилок за лютий, березень, травень 2010 року.

Суд не погоджується з таким висновком перевіряючих у зв'язку з наступним.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.9.2 п.9 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.06.2005 року № 244, зі змінами та доповненнями, отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної), вантажні митні декларації, а також інші подібні документи (згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону) відображаються у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за датою отримання зазначених документів.

Отже, у разі отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді (за наявності документального підтвердження такого запізнення), платник податку - покупець товарів (робіт, послуг) повинен на дату отримання зазначених документів відобразити їх у графі 2 реєстру отриманих та виданих податкових накладних (далі - Реєстр), затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 р. N 244 "Про порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних", із змінами та доповненнями (далі - Порядок N 244), та за умови виконання норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону має право відобразити такі податкові накладні в податковій декларації з податку на додану вартість у поточному періоді.

Відображення у податковій звітності таких податкових накладних має здійснюватися шляхом відображення їх у рядку 16.4 «Інші випадки»податкової декларації з податку на додану вартість.

Як суд зазначив вище, Законом встановлені дві підстави для невключення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість, зокрема, відсутність податкової накладної та невикористання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності. Спеціальним Законом також не передбачена відповідальність платника податку за порушення його контрагентами вимог законодавства, як і не передбачена залежність права покупця на віднесення суми податку на додану вартість до податкового кредиту із своєчасністю надання продавцем податкових накладних.

Суд критично оцінює висновок за актом перевірки щодо порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, оскільки вказана норма є диспозитивною і передбачає право, а не обовязок платника податку у разі відмови з боку постачальників товарів (послуг) надати податкову накладу додати до податкової декларації за звітний податковий період заяві зі скаргою на такого постачальника. Крім цього, відповідна відмова від контрагентів позивача не мали місця, у звязку із чим, підстави для додавання заяв зі скаргами були відсутні.

Таким чином, висновок акту перевірки про порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону є необґрунтованим, оскільки дані норми, в їх сукупності, не зобовязують платника податку отримувати податкові накладні у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобовязань продавця, та не встановлюють обмежень в частині відображення у податковому обліку податкових накладних, виписаних у іншому, ніж звітній, податковому періоді.

У бухгалтерському обліку відповідно до п.8 Інструкції по бухгалтерському обліку податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01.07.1997 року № 141, при неотриманні від продавця (постачальника) податкової накладної на отримані сировину, матеріали, товари, основні фонди та нематеріальні активи, на виконані роботи і послуги, які придбаваються з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або при порушенні постачальником порядку її заповнення, сума податку на додану вартість відображається за дебетом субрахунку 644 «Податковий кредит»у кореспонденції з кредитом рахунків обліку зобовязань.

У подальшому при отриманні податкової накладної або поданні покупцем до органу державної податкової служби заяви, оформленої відповідно до податкового законодавства, зазначена в них сума податкового кредиту відображається за дебетом субрахунку 641 «Розрахунки за податками», аналітичний рахунок «Розрахунки за податком на додану вартість»у кореспонденції з кредитом субрахунку 644 «Податковий кредит».

Судом встановлено, що при отриманні матеріалів, товарів, послуг у відповідних періодах поставки у бухгалтерському обліку структурним підрозділом Одеської залізниці ВСП «Одеса-Головна»зроблені наступні проведення: Дт 20, 23, 28, 91, 92 Кт 6310 = 80889,35 гривень, Дт 6440 Кт 6310 = 16177,87 гривень. В лютому, березні, травні 2010 року отримання податкових накладних відображено проведенням Дт 6411 Кт 6440 = 16177,87 гривень.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність допущених структурним підрозділом позивача порушень пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону при відображення суми ПДВ по рядку 16.4 декларації з податку на додану вартість у загальні сумі 16178 гривень, у звязку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Крім того, перевіркою встановлено завищення податкового кредиту в сумі 2353 гривень внаслідок того, що позивачем до складу податкового кредиту включено суми ПДВ по податковим накладним, виписаним не платниками цього податку, а саме: податкова накладна від 31.08.2009 року № 318 (фактично виписана 13.03.2009 року), виписана ТОВ «Інтер-груп», податкова накладна від 15.04.2010 року № 154, виписана ТОВ «О.С.Т.», чим порушено пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону.

Питання анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість визначено пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Зокрема, відповідно до зазначеного Закону наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 року № 79 затверджено Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за № 208/4429.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону про податок на додану вартість передбачено, що реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. Цьому положенню відповідають приписи пункту 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79.

Згідно з п.35 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 року № 79, для інформування платників податку ДПА України не пізніше 2, 12 та 22 числа кожного місяця оприлюднює на офіційному порталі ДПА України www.sta.gov.ua дані про реєстрацію та анулювання такої реєстрації платників ПДВ.

Судом встановлено, що згідно з даними, розміщеними на офіційному порталі ДПА України www.sta.gov.ua, реєстрація платника податку ПДВ ТОВ «Інтер-груп»скасована 21.05.2009 року, ТОВ «О.С.Т.» - станом на 02.12.2010 року не скасована.

Придбання товарів у ТОВ «Інтер-груп»згідно з видатковими накладними №№ 931, 932, 318 здійснювалося - 13.03.2009 року; у ТОВ «О.С.Т.»згідно з видатковими накладними №№ 205, 154 15.04.2010 року, а згідно з рахунком на сплату № 215 14.10.2010 року.

Таким чином, на момент придбання товарів (послуг) та складання податкових накладних вищевказані контрагенти позивача мали статус платників податків з ПДВ та мали право складати та надавати покупцям податкові накладні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не порушено вимоги пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону при віднесення до складеного податкового кредиту ПДВ суми податку за податковими накладними, виписаними ТОВ «О.С.Т.»та ТОВ «Інтер-груп», у зв'язку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення підприємству податкового зобовязання в сумі 2353 гривень та штрафних санкцій в сумі 588,25 гривень є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин 2, 3 ст.159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Вирішуючи спір, суд зважає, що в силу вимог ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обовязок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

З аналізу ст.2 КАС України випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні бути прийняті в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності всіх перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансі між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 08.02.2010 року в сумі основного зобовязання 429774,70 гривень та штрафних санкцій в сумі 107443,68 гривень, в інший частині позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Одеської залізниці задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеса № НОМЕР_1 від 08.02.2011 року в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 429774,70 гривень та штрафних санкцій в сумі 107443,68 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2011 року.

Головуючий суддя /ПІДПИС/ОСОБА_2

Суддя /ПІДПИС/ОСОБА_3

Суддя /ПІДПИС/ОСОБА_4