Постанова № 51855192, 30.09.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2716/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 24346,65 грн., -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси (надалі - позивач) до ОСОБА_1 (надалі - відповідач), в якому з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача на користь Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси кошти у сумі 24 346,65 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказав, що 30.01.2013 року відповідач був зареєстрований як безробітний у Центрі зайнятості Суворовського району м. Одеси. 05.04.2013 року відповідачу призначено одноразову виплату допомоги по безробіттю в сумі 18 312,46 грн. В ході розслідування встановлено, що в період перебування на обліку в Центрі зайнятості Суворовського району м. Одеси та отримання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, а також проходження навчання в Державному навчальному закладі «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» з 04.03.2013 року по 18.03.2013 року, відповідач працював по договору цивільно-правового характеру № 17105701 з 01.02.2013 року в ПАТ КБ «ПриватБанк» і отримав доходи, про що свідчить акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 228 від 30.12.2013 року. За період з 01.02.2013 року по 31.01.2014 року відповідачем була отримана допомога по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, у сумі 24095,35 грн. та вартість навчання у сумі 251,30 грн. Позивач зазначає, що відповідачу в процесі досудового врегулювання спору пропонувалось добровільно повернути кошти, витрачені службою зайнятості, також на адресу відповідача направлялась претензія. 05.02.2014 року справа відповідача направлена до Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю щодо наявності ознак злочину, проте на час подання позовної заяви вказана сума коштів відповідачем не сплачена.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що дійсно між відповідачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір доручення від 20.02.2013 року № 17105701. Відповідно до п. 6.1 вказаного договору, він вступає з моменту його підписання та діє до повного його виконання. Відповідач зазначає, що договір ним було підписано після припинення його реєстрації в центрі зайнятості як безробітного, а саме 19.04.2013 року, саме ця дата і міститься біля його підпису на вищевказаному договорі. Також відповідач вказує, що роботи за даним договором він почав виконувати з 01.05.2013 року, за яку було отримано плату 21.06.2013 року. Таким чином відповідач зазначає, що жодних робіт за договором доручення від 20.02.2013 року № 17105701 та будь-яким іншим договором цивільно-правового характеру у період перебування на обліку в в Центрі зайнятості Суворовського району він не виконував та дохід не отримував.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований в Центрі зайнятості Суворовського району як громадянин, який шукає роботу з 30.01.2013 року.

Наказом Центру зайнятості Суворовського району № НТ130201 від 01.02.2013 року ОСОБА_1 з 30.01.2013 року надано статус безробітного відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення», що підтверджується витягом із наказів (а.с. 7).

Особистим підписом відповідач підтвердив достовірність внесених даних до картки персонального обліку громадянина, який шукає роботу (безробітного). У заяві вказав на те, що він станом на 30.01.2013 року не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує (а.с. 8).

Наказом Центру зайнятості Суворовського району № НТ130206 від 06.02.2013 року ОСОБА_1 призначено виплату допомоги по безробіттю з 06.02.2013 року по 31.01.2014 року відповідно до п.п. 1,3,4 ст. 22, п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 2.1 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності».

Також ОСОБА_1 проходив навчання в Державному навчальному закладі «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» з 04.03.2013 року по 18.03.2013 року, вартість якого склала 251,30 грн.

Судом встановлено, що відповідно до Порядку надання допомоги по безробіттю, утому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307, ОСОБА_1 02.04.2013 року зареєструвався в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, як фізична особа - підприємець та наказом Центру зайнятості Суворовського району № НТ130405 від 05.04.2013 року йому було призначено одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності у сумі 18 312,46 грн.

Також вказаним наказом припинено виплату відповідачу допомоги по безробіттю з 02.04.2013 року та припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного, у зв'язку отриманням одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності.

За період з 01.02.2013 року по 02.04.2013 року відповідачем була отримана допомога по безробіттю у розмірі 24 346,65 грн.,у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності у сумі 18 312,46 грн. та вартість навчання у сумі 251,30 грн.

Обґрунтовуючи вимоги позивач посилався на те, що в ході розслідування встановлено, що в період перебування на обліку в Центрі зайнятості Суворовського району м. Одеси та отримання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, а також проходження навчання в Державному навчальному закладі «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості», відповідач працював по договору цивільно-правового характеру № 17105701 з 01.02.2013 року в ПАТ КБ «ПриватБанк» і отримав доходи, про що свідчить акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 228 від 30.12.2013 року (а.с. 10), тобто відповідач не повідомив співробітників центру зайнятості про обставини, які впливають на виплату допомоги по безробіттю та отримував допомогу по безробіттю обманним шляхом.

У зв'язку з чим 02.10.2014 року Центром зайнятості Суворовського району м. Одеси був виданий наказ за № НТ141002 про повернення коштів ОСОБА_1 у встановленому порядку відповідно до п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307 (а.с. 7).

Також 08.02.2014 року за № 222/02/06 позивачем на адресу ОСОБА_1 було надіслано претензію на суму 24095 грн. 35 коп. про необхідність повернення виплаченої йому допомоги по безробіттю у зазначеній сумі Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси, проте відповідач вказану суму коштів рахунок позивача не сплатив.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Законами України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-УІ (далі по тексту - Закон № 5067-УІ) та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (далі по тексту - Закон № 1533-ІІІ) встановлено правовий статус центрів зайнятості, безробітних, умови надання статусу безробітного та їх соціальний захист.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону № 1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи. Право на забезпечення та соціальні послуги за цим Законом мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-УІ в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Частиною першою статті 1 Закону № 5067-УІ встановлено, що безробітними визнаються особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові та здатні приступити до роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону № 5067-УІ, статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198 (далі - Порядок № 198), реєстрація безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні (далі - реєстрація), проводиться територіальним органом незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.

Реєстрація проводиться за умови пред'явлення паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, облікової картки платника податків, трудової книжки (цивільно-правового договору чи документа, який підтверджує період зайнятості), а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.

Пунктом 5 Порядку № 198 передбачено, що статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», з першого дня реєстрації у територіальному органі на підставі заяви за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до статті 46 зазначеного Закону.

Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається територіальним органом не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.

Особа під час подання зазначеної заяви ознайомлюється з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного (п. 6 Порядку № 198).

Згідно із ст. 12 Закону № 1533-ІІІ виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття контролює правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводить розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Пунктом 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62 (далі по тексту - Порядок № 60/62), обов'язок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення виконують районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, з вищевикладеного слідує, що Центр зайнятості Суворовського району м. Одеси має право проводити перевірки достовірності страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, приймати відповідні рішення за результатами перевірок та звертатись до адміністративного суду з позовом про повернення коштів матеріального забезпечення.

Частиною першою статті 1 Закону № 5067-УІ встановлено, що безробітними визнаються особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові та здатні приступити до роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Згідно з абзацом 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198 (далі - Порядок № 198), територіальний орган припиняє реєстрацію, зокрема, з дня: початку зайнятості особи (крім участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру, зайнятості працею, пов'язаною з організацією підготовки та проведенням виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів): працевлаштування за наймом на умовах трудового договору (контракту); укладення цивільно-правового договору щодо виконання робіт (надання послуг); забезпечення роботою самостійно.

Підпунктом 1 пункту 5.5 Порядку надання допомога по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307, виплата допомога по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Таким чином, особи які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, предметом яких є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт та надання послуг, закон виносить до зайнятого населення. У зв'язку з чим, вони не можуть бути зареєстровані в державній службі зайнятості як такі що шукають роботу.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Незастраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за цим Законом, виконують обов'язки та несуть відповідальність, так як і застраховані особи.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно між ОСОБА_1 (Виконавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (Замовник) було укладено договір доручення від 20.02.2013 року № 17105701 (а.с. 48). Відповідно до п. 1.1 цього договору Замовник за винагороду доручає, а Виконавець від імені Замовника зобов'язується забезпечити роботу по поверненню Замовнику проблемної заборгованості кредитопозичальника, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцю виконання доручення на умовах, передбачених цим договором.

Виходячи з положень цього Договору, він є Договором цивільно-правового характеру, оскільки не підпадає під ознаки визначеного статтею 21 Кодексу законів про працю України поняття трудового договору.

Разом з тим, згідно з п. 6.1 вищезазначеного договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного його виконання.

Судом встановлено, що вищезазначений договір було дійсно підписано ОСОБА_1, однак це було зроблено після припинення його реєстрації в центрі зайнятості як безробітного (02.04.2013 року), а саме 19.04.2013 року. Саме ця дата і міститься біля підпису відповідача на вищезазначеному договорі (а.с. 48 зворот. стор.). Роботи за даним договором відповідач почав виконувати з 01.05.2013 року, за які було отримано плату у червні 2013 року, що підтверджується листами ПАТ КБ «ПриватБанк» від 31.05.2015 року та від 29.06.2015 року, від 17.09.2015 року, довідкою про середню заробітну плату (дохід) ПАТ КБ «ПриватБанк», актами наданих послуг (а.с. 44-47, 91-96).

Крім того з вищезазначених листів ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що ОСОБА_1 окрім сплаченої винагороди у рамках цивільно-правового характеру з фізичною особою, також були виплачені грошові кошти у липні 2013 року в рамках акцій, що проводились банком. До участі в акціях були запрошені дієздатні повнолітні громадяни України, держателі платіжних карток емітованих ПАТ КБ «ПриватБанк» . Вищезазначені виплати проводились в рамках акції та не є виплатами за виконану працю за трудовим договором або оплатою за надання послуг у рамках цивільно-правового договору про надання послуг.

Як вже судом зазначалось, що згідно підпунктом 1 пункту 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307, виплата допомога по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи, що наказом Центру зайнятості Суворовського району № НТ130405 від 05.04.2013 року ОСОБА_1 було припинено виплату допомоги по безробіттю та його реєстрацію в центрі зайнятості як безробітного з 02.04.2013 року, у зв'язку з реєстрацією останнього, як фізична особа - підприємець, а договір від 20.02.2013 року № 17105701 підписано відповідачем після припинення його реєстрації в центрі зайнятості як безробітного, а саме 19.04.2013 року, суд приходить до висновку, що жодних робіт за вказаним договором доручення у період перебування на обліку в центрі зайнятості (30.01.2013 року - 02.04.2013 року) відповідач не виконував та дохід не отримував, а тому допомога по безробіттю у загальному розмірі 24 346,65 грн., у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності, а також сума коштів, сплачена за вартість навчання, отримана відповідачем на законних підставах.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає, що під час судового розгляду даної справи судом не встановлено в діях відповідача наявності факту отримання відповідачем допомоги по безробіттю обманним шляхом, а отже відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

У відповідності із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно ст. 86 цього Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи позивача та заперечення відповідача, надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, не підтверджені матеріалами справи, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 24346,65 грн., - залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 01 жовтня 2015 року.

Суддя С.О. Cтефанов

Адміністративний позов розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 24346,65 грн., - залишити без задоволення.

30 вересня 2015 року.