Постанова № 51854581, 11.09.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4384/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюк І.В.,

за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія «Чорне море» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2015 р. №№ 0001032201, 0001042201.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі - Телекомпанія або Товариство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 23.04.2015 р. № 961/22-01/22463956, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіряючим встановлено порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток в 2014 р. на 2284567 грн., податку на додану вартість - на загальну суму 2537068 грн. Позивач зазначає, що формування податкового кредиту та витрат здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, висновки про неправомірність включення до податкового кредиту ПДВ коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентами не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконним. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначені податкові повідомлення-рішення - неправомірні та підлягають скасуванню.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підставі підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити, зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені в межах правового поля, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 06.04.2015 р. № 61/22-01 та № 62/22-01, видних ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, та наказу від 06.04.2015 р. № 77-п, згідно з п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України проведена позапланова виїзна перевірка Телекомпанія «Чорне море» у вигляді ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складений акт від 23.04.2015 р. № 961/22-01/22463956.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення Товариством п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 р. в сумі 2284567 грн.; п.187. ст.187, п.198.5 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2537068 грн.

Не погодившись із викладеними в акті перевірки висновками, Товариством 29.04.2015 р. на ім'я в.о. начальника ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_1 були подані заперечення, за результатами розгляду яких висновки перевірки залишені без змін, а заперечення без задоволення (відповідь від 08.05.2015 р. № 5146/15-51-22-01).

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.05.2015 р. №№ 0001032201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток (110211000) на 2284567 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 1142284 грн.; № 0001042201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість (14010100) на 2537068 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 634267 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що ТОВ «Телекомпанія «Чорне море» є провайдером телекомуніакцій і провайдером програмної послуги. Діяльність Товариства полягає в наданні населенню послуг кабельного телебачення та послуг доступу до мережі Інтернет, і згідно КВЕД 2010 відноситься до кодів 61.20 та 60.20.

У періоді, що перевірявся, Телекомпанія отримувала послуги з розповсюдження реклами з застосуванням інформаційних ресурсів, моніторингу несанкціонованих підключень до мережі, технічного обслуговування та ін. від ТОВ «ЛН.ЮА» на підставі укладених договорів № 10/10-НП від 01.10.2012 р., № 01/10-ОА від 01.10.2012 р., № 01/10-ІР від 01.10.2012 р., № 01/10-ТС від 01.10.2012 р., № 01/10-ТООО від 01.10.2012 р., № 01/10-ТОО від 01.10.2012 р. та ТОВ «Лаки Трейд» - на підставі договорів № 02/06-НП від 02.06.2014 р., № ОА/02/06 від 02.06.2014 р., № РП/02/06 від 02.06.2014 р., № ТООО/03/06 від 03.06.2014 р., № ТОС/03/06 від 03.06.2014 р., № ТОО/03/06 від 03.06.2014 р.

На виконання вищевказаних договорів ТОВ «ЛН.ЮА» на користь Телекомпанії надано послуги: з моніторингу сигналу на оптико-волоконного кабелю замовника; комплекс заходів, пов'язаних з оповіщенням абонентів мережі КТВ; технічне обслуговування телекомунікаційних оптико-волоконних мереж; послуги з технічного обслуговування обладнання; виявлення незаконних підключень до мережі КТВ; рекламні послуги в мережі Інтернет на загальну суму 5220995 грн. (без урахування ПДВ 1044199 грн.), про що складені акти ОУ-0000010 - ОУ-000007 від 31.01.2014 р., ОУ-0000021 - ОУ-0000018 від 28.02.2014 р., ОУ-0000031 - ОУ00000-34 від 31.03.2014 р., ОУ-0000042 - ОУ-0000044 від 30.04.2014 р., ОУ-0000056 - ОУ-0000059 від 31.05.2014 р.

Також на виконання укладених договорів ТОВ «Лаки Трейд» надало на користь Телекомпанії послуги з технічного обслуговування ОВМ; з технічного обслуговування обладнання; моніторингу несанкціонованих підключень до мережі; комплекс заходів, пов'язаних з оповіщенням абонентів мережі КТВ; технічного обслуговування замовників; розповсюдження реклами з застосуванням інформаційних ресурсів на загальну суму 7471045 грн., (без урахування ПДВ 1494209 грн.), про що складені акти від 30.06.2014 р. №№ 293470, 293469, 293471, 293500, від 31.07.2014 р. №№ 293501, 293499, 293556, 293554, 293557, 293555, від 30.09.2014 р. №№ 293587, 293589, 293590, 293591, 293588, від 31.10.2014 р. №№ 293622, 293624, 293626, 293623, 293628, 293625, від 30.11.2014 р. №№ 293636, 293642, 293637, 293641, 293639, від 31.12.2014 р. №№ 293702, 293700, 293703, 293704, 293701.

Загальну суму в розмірі 12692040 грн. (по ТОВ «ЛН.ЮА» - 5220995 грн.; по ТОВ «Лаки Трейд» - 7471045 грн.) Телекомпанією віднесено до витрат на виробництво, відповідно до журналів-ордерів та обігових відомостей по бухгалтерським рахункам, випискам по банківським рахункам, довідкам-рахункам, рахунок 23 «виробництво», рахунок 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками», «собівартість реалізації», рахунок 79 «фінансові результати» та ін. Суми податку на додану вартість (2537068 грн.) включені та відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, віднесені до податкового кредиту.

На думку перевіряючого у перевіряємому періоді сума собівартості реалізованих робіт, послуг завищена Товариством на 12692040 грн., а також занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2537068 грн., оскільки підприємством не доведено причинно-наслідковий зв'язок у необхідності притягнення виконавців для проведення вищезазначених робіт. Також, на думку перевіряючого, відсутня економічна доцільність вищезазначених послуг та витрачення коштів на цілі, обумовленими актами робіт; підприємством не доведено виконання даних послуг у фінансово-господарській діяльності. Надані Товариством документи визнані перевіряючим такими, що не доводять фактичні результати виконаних робіт.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використанні їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки перевіряючого зроблені без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, зокрема, перевіряючий не звернув уваги на те, що придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

З огляду на матеріали справи, ТОВ «Телекомпанія «Чорне море» є провайдером телекомунікацій, провайдером програмної послуги, оператором телекомунікацій. Середньорічна кількість абонентів у 2014 р. склала 40652 абоненти. Здебільшого кінцеве обладнання кабельного телебачення вимагає аналогового телевізійного сигналу. Системи аналогового розповсюдження телевізійного сигналу побудовані таким чином, що надають можливість окремим особам нелегально підключатися до мережі кабельного телебачення та без оплати користуватися телевізійним сигналом. У свою чергу, нелегальні підключення породжують збитки для позивача. Крім того, нелегальні підключені особи не сплачують за користування послугами, пошкоджують мережеве телекомунікаційне обладнання, порушують баланс налаштувань всієї системи телекомунікаційного обладнання. Повторне налаштування системи, ремонт та заміна пошкодженого обладнання може бути проведено виключно з використанням послуг спеціалістів та спеціального обладнання. Отже у Товариства виникає необхідність постійно відстежувати наявність нелегальних підключень.

Позивач є власником станційного обладнання у загальній кількості 320 од, розташоване як за місцем розташування головної телекомунікаційної станції Товариства за адресою: м. Одеса, вул. 25 Чапаївської дивізії, 3/3, так і на орендованих технічних майданчика інших операторів телекомунікацій у межах Одеської області. Зазначене станційне обладнання безпосередньо використовується при наданні послуг кабельного телебачення та доступу до Інтернету абонентам. У власності Товариства також перебуває обладнання ВОЛЗ в кількості 94 од, яке використовується при наданні послуг кабельного телебачення та доступу до мережі Інтернет клієнтам Товариства. Також Товариство є власником ліній ВОЛЗ загальною довжиною 272,2 км., орендує інші лінії ВОЛЗ у кількості 288,3 км, тобто у господарській діяльності застосовується ВОЛЗ 560,5 км., яке потребує цілодобового технічного обслуговування та технічної підтримки під час експлуатації.

Крім того, згідно умов абонентських договорів, абоненти мають здійснювати оплату у порядку передплати. У разі, якщо передплата не була своєчасно здійснена абонентом, - Товариство перериває надання послуги. Необхідність щомісячного відключення абонентів завдавало б гігантське навантаження на технічну службу Товариства та негативне відношення абонентів. Суттєво скоротити кількість відключених за несплату абонплати дозволяє введення системи сповіщення абонентів, у яких найближчим часом виникне заборгованість, шляхом повідомленням письмовим повідомленням чи телефоном.

Також судом встановлено, що у січні-травні 2014 р. 2014 р. Товариством проводились рекламні кампанії за договорами, укладеними із ТОВ «ЛН.ЮА», а в жовтні-листопаді 2014 р. - із ТОВ «Лаки Трейд».

Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора, торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг. Такі виплати включаються до витрат на збут.

Абзацом «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Кодексу передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зазначений Закон поділяє рекламу на внутрішню, зовнішню, на транспорті, визначає заходи рекламного характеру, спеціальні виставкові заходи.

Для врахування витрат на рекламні та маркетингові послуги при обчисленні об'єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Таким чином, платник податків має право віднести до складу податкових витрат вартість рекламних, маркетингових послуг та послуг мерчандайзингу, наданих роздрібними торговцями, з урахуванням обмежень, встановлених пп. 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 Кодексу, за умови доведення безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту. З метою дослідження фактичного вчинення господарських операцій необхідно встановити їх зміст, підстави вчинення, умови поставки товару (робіт, послуг), мету придбання товару (робіт, послуг), встановити перелік всіх наданих позивачем первинних документів, складених щодо таких операцій.

В даному ж випадку податковим органом жодним чином не досліджувались будь-які аспекти надання послуг ТОВ «ЛН.ЮА» і ТОВ «Лаки Трейд» на користь замовника - ТОВ «Телекомпанія «Чорне море». Натомість на підставі припущень констатовано, що на підставі наданих документів використання даних послуг неможливо зв'язати з фінансово-господарською діяльності, тобто використання послуг у фінансово-господарській діяльності не доведено первинним документами.

Фактично в ході перевірки Телекомпанії перевіряючим не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та послуги не придбавалися в ході перевірки не встановлені. При цьому перевіряючим не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарської операції, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Натомість констатовано, що ці документи не доводять зв'язок отриманих послуг із господарською діяльністю позивача.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

Доктрина ділової цілі («business purpose doctrine») вперше була застосована у справі Gregory v. Helvering, де Верховний суд США постановив, що будь-яка угода, вчинена із податковими мотивами (tax-motivated transaction) повинна мати ділову мету. Доктрина ділової мети застосовується в межах доктрини економічної сутності («economic substance doctrine»), сутність якої полягає в тому, що суд вправі відмовити платнику у наданні податкової вигоди, якщо операція, що вчиняється не призводить до інших, крім зниження податкового тягаря, змін економічного стану платника («economic position»).

Доктрина знайшла своє відображення і в судовій практиці Європейського Суду (справа Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 («Halifax»). До Європейського Суду Справедливості справа була передана судовою установою Великобританії, не впевненою у вірному застосуванні положень Шостої директиви ЄС, що регулювала на той час справляння ПДВ. Суд, розглядаючи справу, прийшов до таких висновків: мотив вчинення угод (в цьому випадку ухилення від оподаткування) не має значення для визначення того, чи є угода «реалізацією товарів і послуг» або «економічною діяльністю» в розумінні Шостої Директиви; Шоста Директива не допускає вирахування вхідного ПДВ, якщо відповідна угода являє собою «недобросовісну практику» («abusive practice»); якщо має місце «недобросовісна практика», угоди переглядаються для її виключення, а ПДВ обраховується відповідно до переглянутого варіанту угод. «Недобросовісна практика» має місце, якщо одночасно виконані дві умови: угоди призводять до одержання податкової вигоди, надання якої суперечить меті податкового законодавства; низкою об'єктивних факторів підтверджується, що істотною метою угод є одержання податкової вигоди.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Вирішуючи спір, суд враховує, що господарські операції із забезпечення технічного обслуговування обладнання, ВОЛЗ, телекомунікаційної мережі, забезпечення виявлення несанкціонованих підключень, сповіщення абонентів та реклами цілком збігаються із напрямком господарської діяльності ТОВ «Телекомпанія «Чорне море», а саме зі створенням і технічною експлуатацією телекомунікаційної мережі у ході надання послуг зв'язку, а також заохочення нових абонентів до співробітництва.

Слід зазначити, що ухвалення законного і обґрунтованого рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання судом оцінку кожному доводу сторін на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження залучених до матеріалів справи доказів.

У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення. Крім того, необхідно враховувати, що сторона представляє в суді різні доводи, а також відмінності у положеннях законодавства, традиціях, юридичних висновках, способах викладення та формулюваннях рішень суддів держав-учасниць. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування свого рішення, як випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки при розгляді конкретних обставин справи.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки договори виконані сторонами в повному обсязі (послуги надані). Сумніви податкового органу щодо зв'язку отриманих позивачем послуг із його господарською діяльністю взагалі нічим не обґрунтовані і зводяться лише до такої констатації. В судовому засіданні представник відповідача, заперечуючи проти позову з підстав, аналогічних висновкам акту перевірки, тобто з мотивів відсутності зв'язку отриманих послуг із господарською діяльністю Товариства, не змогла пояснити, в чому саме полягає діяльність Телекомпанії, особливості надання нею послуг, виробничі потреби та ін., рівно як і сутність наданих контрагентами позивача послуг. При цьому відповідний фахівець (спеціаліст) в цій галузі до участі у перевірці не залучався.

Зазначені обставини повністю підтверджуються сукупністю матеріалів справи, а саме копіями укладених договорів; копіями ліцензій ТОВ «ЛН.ЮА» та ТОВ «Лаки Трейд», які безпосередньо надавали послуги; бухгалтерськими довідками щодо наявності ліній ВОЛЗ, станційного обладнання у власності Товариства; копіями актів наданих послуг; бухгалтерською довідкою щодо формування цін за договорами; виписками по рахунках Товариства, з який вбачається проведення оплати за отримані послуги; копіями податкових накладних; копіями паспортів регенераційних дільниць ф-22; рекламними матеріалами тощо.

Таким чином, встановивши реальність операції між позивачем та його контрагентами, дотримання ТОВ «Телекомпанія «Чорне море» вимог податкового законодавства, пред'явлення ним до контролюючому органу первинної документації, відсутність будь-якої шкоди інтересам держави тощо, суд дійшов висновку про правомірне формування позивачем витрат та податкового кредиту, та, відповідно, про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд враховує, що хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного вичерпного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, та не визначає граничну ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

При цьому наявними у матеріалах справи доказами (які також були надані до податкової перевірки) цілком можливо встановити відповідні обставини у їх сукупності, з метою визначення обсягу прав та обов'язків позивача у межах спірних правовідносин. Отже позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагентів, які безпосередньо пов'язані із його господарською діяльністю.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що висновки перевіряючого про заниження Товариством податку на прибуток та податку на додану вартість, які підтверджені первинними бухгалтерськими документами, що складені належним чином і відповідають вимогам ведення бухгалтерського обліку, є необґрунтованими, оскільки факти отримання послуг підтверджені достатніми та належними доказами, а їх зв'язок із господарською діяльністю Товариством є очевидним.

Також суд враховує, що договори Телекомпанії із контрагентами були укладені у 2012-2014 рр. При цьому попередньою перевіркою, оформленою актом від 16.09.2014 р. № 2285/22-01/22463953 (перевірка проводилась тим же перевіряючим - ОСОБА_3 - головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю), також було охоплено період - перше півріччя 2014 р., в ході якої порушень порядку сплати податку на додану вартість не виявлено. Отже, той же самий перевіряючий, оцінюючи вдруге ті ж самі документи (договори ТОВ «Телекомпанія «Чорне море», укладені із ТОВ «ЛН.ЮА» і ТОВ «Лаки Трейд», та іншу первинну документацію), дійшов протилежних по суті висновків та встановив порушення податкового законодавства, чим порушив принцип «належного урядування».

В Рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.7 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Телекомпанія «Чорне море» обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим підлягають задоволенню

Керуючись ст. 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія «Чорне море» задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 14.05.2015 р. №№ 0001032201, 0001042201.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2015 р.

Суддя І.В. Завальнюк

.