Постанова № 51851414, 10.09.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2015 року № 813/4695/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Шозда Г.В.

представників:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від третьої особи ОСОБА_3, ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства (надалі ПАТ) «ВіЕс Банк» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Адвокатське обєднання «Адвокатська компанія «Укрзахдюрсервіс» та Приватного підприємства (надалі ПП) «Шива» про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося в суд з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 29.07.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №48294213.

Позивач вважає, що спірна постанова виходить за межі ухвали суду про забезпечення позову, оскільки останньою накладено арешт лише в межах суми позову. Також, позивач вважає, що згаданою ухвалою не заборонялось здійснювати відчуження будь-якого майна. Крім того, позивач вважає, що відповідач не пересвідчився в необхідності та наявності підстав для накладення арешту на все майно, наявності обтяжень стосовно такого майна. Звертає увагу суду і на те, що відповідачем було порушено ст.54 Закону України «Про виконавче провадження».

Представники позивача дали аналогічні пояснення, просять позов задоволити. Крім того, звернули увагу суду на те, що ухвала суду не містить всіх реквізитів виконавчого провадження.

Відповідач у запереченні на позовну заяву вважає, що зазначення у постанові про заборону здійснювати відчуження майна є як мінімум незрозумілим. Також, вважає, що посилання на ст.52 та ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» є безпідставним, оскільки такі стосуються порядку звернення стягнення коштів та майна боржника. Крім того, відповідач вважає, що у нього не було правових підстав для вжиття заходів щодо розшуку цінностей та коштів боржника, оскільки судом вжито заходів забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно.

Треті особи, у своїх запереченнях вказують на те, що у позивача відсутнє порушене право. Також, вважають, що відповідач не міг діяти у інший спосіб, оскільки іншого майна у ПП «Шива» немає та те, що такі повноваження передбачені ч.3 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник третьої особи ПП «Шива» просить у задоволенні позову відмовити.

При цьому, суд відмовляючи у клопотаннях відповідача та третьої особи Адвокатське обєднання «Адвокатська компанія «Укрзахдюрсервіс» про відкладення розгляду справи судом враховано: стоки розгляду справи; статус відповідача субєкт владних управлінських функцій; поведінку третьої особи неявку в перше судове засідання та прийняття наказу про відрядження 09.09.2015 року після того коли був повідомлений про судове засідання (дата повідомлення про судове засідання підтверджена представником ПП «Шива» та розпискою наявною в матеріалах справи); наявністю заперечень на позов осіб, які не зявились у судове засідання. Дані обставини вказують на те, що судом вживались всі необхідні заходи з метою реалізації прав осіб, які не зявились у судове засідання, однак, такі не реалізували своє згадане право. При цьому, наявність у справі заперечень та копій документів виконавчого провадження дозволяють суду розглянути справу по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх осіб, які беруть участь у справі, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 24.07.2015 року у справі за №466/5979/14-ц з метою забезпечення позову Адвокатського обєднання «Адвокатська компанія «Укрзахідюрсервіс» до ОСОБА_4, Приватного підприємства «Шива» про стягнення заборгованості з метою забезпечення позову, зокрема, накладено арешт на майно Приватного підприємства «Шива» в межах суми стягнення.

На виконання даної ухвали постановою від 29.07.2015 року відкрито виконавче провадження ВП №48294213, а постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від цієї ж дати накладено арешт на все майно, що належить боржнику ПП «Шива» та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить згаданому підприємству.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справ та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог п.8 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Як передбачено ч.1 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» 21 квітня 1999 року №606-XIV, з наступними змінами та доповненнями, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.17 згаданого Закону, відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст.25 наведеного Закону, передбачено можливість відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого документа про забезпечення позову.

Частиною 2 статті 11 цього ж Закону, передбачено, що державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Наведені норми дозволяють суду прийти до висновку, що ухвала про забезпечення позову виконується державним виконавцем у спосіб та в порядку, встановленому у ній.

Як вбачається зі змісту ухвали про забезпечення позову судом було обрано спосіб її виконання накладення арешту на майно ПП «Шива» у межах суми стягнення.

При цьому, зміст спірної постанови вказує на те, що відповідачем накладено арешт на все майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна.

Враховуючи наведене, суд вважає, що субєкт владних управлінських функцій, вийшовши за межі способу обраного судом виконання виконавчого документа наклав арешт на все майно, а не в межах суми позову, як передбачено в ухвалі - порушив положення ч.2 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження».

Таке порушення не може обґрунтовуватись відсутністю в ухвалі суду суми позову, оскільки положеннями п.8 ч.3 ст.11 згаданого Закону, передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення.

Крім того, у відповідності до положень ч.2 ст.57 цього ж Закону, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (стосуються спірного випадку, оскільки інші способи повязані з арештом коштів та інших цінностей).

Відповідачем накладено арешт шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відтак, зазначення відповідачем у постанові про заборону здійснювати відчуження відповідає тому шляху накладення арешту, який передбачений наведеною нормою, що спростовує посилання позивача у позовній заяві на необґрунтованість такої заборони.

Крім того, не можна залишити поза увагою і те, що у відповідності до вимог підп.4.2.3 п.4.2 розділу ІV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за №489/20802, з наступними змінами та доповненнями, передбачено можливість субєкта владних управлінських функцій обирати інший шлях накладення арешту - проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому, обраний відповідачем шлях накладення арешту на майно, на виконання ухвали про забезпечення позову шляхом арешту майна в межах суми позову, вказує на відсутність такої ознаки правомірності акта індивідуальної дії як пропорційності (п.8 ч.3 ст.2 КАС України), а саме, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача, який є іпотекодержателем та має право звертати стягнення на арештоване майно, і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення виконання забезпечення позову, з метою подальшого стягнення заборгованості.

Більше того, положення ч.3 ст.57 згаданого Закону, на яку посилається третя особа, передбачає накладення арешту з урахуванням суми стягнення на все майно або на окремо визначене майно боржника та як наслідок надає можливість відповідачу обрати той спосіб виконання згаданої ухвали суду, який гарантував би дотримання прав усіх осіб, які причетні до арештованого майна.

Крім цього, посилання третіх осіб на відсутність у позивача права, яке порушено, спростовується умовами Кредитного договору №KU018029 від 27.07.2012 року та Іпотечного договору від 31.10.2013 року, якими передбачено право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наведені обставини вказують на те, що спірна постанова не відповідає критеріям правомірності акта індивідуальної дії, передбаченим п.1 та п.8 ч.3 ст.2 КАС України.

Інші мотиви позивача судом не беруться до уваги з наступних міркувань.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

У відповідності до наведеної норми судом було забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно, а не на кошти.

Відтак, не можуть вважатись обґрунтованими посилання позивача на те, що відповідачем не було встановлено факту відсутності у боржника коштів та інших цінностей, для задоволення вимог стягувача, а відразу, без здійснення дій з розшуку коштів та інших цінностей боржника, наклав арешт на все майно боржника.

Також слід зазначити і про те, що ч.2 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає звернення стягнення в першу чергу на кошти та інші цінності, стосується загального порядку звернення стягнення, а не виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Не може бути також застосовано до спірних правовідносин положення ст.54 згаданого Закону, оскільки наведена норма стосується виконавчих документів для задоволення вимог стягувачів, яким не є ухвала про забезпечення позову.

Враховуючи те, що в даному випадку оспорюється постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, а не постанова про відкриття виконавчого провадження, не стосуються предмету спору посилання позивача на відсутність усіх необхідних реквізитів в ухвалі суду.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Шевченківсього відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 29.07.2015 року ВП №48294213.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Грабовського, 11, (код ЄДРПОУ 19358632) 73 грн. 08 коп. (сімдесят три гривні вісім копійок) сплаченого судового збору.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 вересня 2015 року.

Суддя В.Я.Мартинюк