Постанова № 51846946, 03.09.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2015 року (10 год. 05 хв.)Справа № 808/3167/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі іменується суд) надійшов позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі іменується позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі іменується відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.03.2015 №0000151701.

В обґрунтування позову підприємство посилається на те, що висновки Акту перевірки №39/1701/НОМЕР_1 від 12.02.2015 про відсутність факту поставки товарів Приватного підприємства «Муксун» (далі іменується ПП «Муксун») на адресу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 суперечать чинному законодавству, а встановлене податковим органом завищення суми податкового кредиту за вересень та жовтень 2014 року на загальну суму 58476,00 грн. є безпідставним та необґрунтованим, оскільки позивач має і надавав до перевірки всі первинні та бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів ПП «Муксун». Не надання до перевірки товарно-транспортних накладних позивач пояснює тим, що згідно умов договору поставки, обовязок щодо доставки товару позивачу покладено на ПП «Муксун». Крім того вказує на те, що відповідно до Витягу з Довідки від 27.01.2015 №2/22-03/39020129 ДПІ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області «Про проведення зустрічної звірки ПП «Муксун» з питань здійснення взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 зустрічною звіркою встановлено відображення в податковому обліку результатів господарських відносин ПП «Мускун» з ФОП ОСОБА_1 за вересень, жовтень 2014 року, їх вид, обсяг та повнота. Враховуючи викладене, позивач просить скасувати прийняте за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення, яким йому збільшені грошові зобовязання з податку на додану вартість на суму 87714,00 грн.

Позивач у судове засідання не зявився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника, на позовних вимогах наполягає.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не зявився, у письмових запереченнях вх. №29363 від 14.07.2015 посилається на те, що в ході перевірки не доведено реальність поставки товарів фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 від постачальника - ПП «Муксун». Зазначив, що у звязку з не наданням до перевірки товарно-транспортних накладних, не можливо встановити як саме відбулось перевезення товарів, банківські виписки або інші документи, що підтверджують сплату коштів за придбаний товар, рахунки фактури, товаросупровідні документи до товару та документи, що засвідчують його якість відповідно до умов договору №17 від 02.07.2014, інформація щодо походження вказаного товару (інформація щодо виробника, сертифікати якості продукції тощо). Вказує, що відсутність у підприємств адміністративно господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань свідчить про відсутність наміру у контрагентів для створення правових наслідків. Враховуючи викладене, вважає, що доводи позивача не спростовують висновків акту перевірки від 12.02.2015№39/1702/НОМЕР_1 відносно встановлених порушень та не можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Враховуючи вимоги частини першої статті 41 КАС України, відповідно до якої уразі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Запорізької міської ради, як фізична особа-підприємець 12.10.1999 та отримав свідоцтво про державну реєстрацію СПД фізичної особи, номер запису про реєстрацію №25499184Ф0020107.

Позивач взятий на облік в контролюючому органі 12.10.1999 за №0020107, станом на 29.09.2014 перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктів 79.1 та 79.2 статті 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-Vl зі змінами та доповненнями, наказу від 03.02.2015 №72, виданого ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя, головним державним ревізором інспектором відділу контрольно перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ОСОБА_2 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1, місце проживання платника податків: 69071, місто Запоріжжя, вулиця Заслонова, будинок №10, з питання дотримання вимог податкового законодавства щодо обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.09.2014 по 31.10.2014 при взаємовідносинах з ПП «Муксун» (код за ЭДРПОУ 39020129).

Перевірка проводилась з 03.02.2015 по 09.02.2015.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки № 39/1702/НОМЕР_1 від 12.02.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 зі змінами і доповненнями, внаслідок чого відбулось заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на суму 58476 грн. 00 коп., в тому числі у вересні 2014 року на суму 39640 грн. 00 коп., у жовтні 2014 року на суму 18836 грн. 00 коп.

30 березня 2015 року, на підставі Акту перевірки №39/1702/НОМЕР_1 від 12.02.2015, контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення №0000151701 про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 87714 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2015 №0000151701, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VІ (далі іменується ПК України).

За приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі, зокрема, здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами указаної статті встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на формування податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є обєктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Платник податків не має права відносити до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац перший пункту 198.6 статті 198 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац другий пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Отже, аналіз вищевказаних норм податкового законодавства свідчить про те, що право платника податку на податковий кредит виникає в періоді, в якому відбулося придбання товарів (робіт/послуг) або зроблена попередня оплата, але це право повинно бути підтверджене належним чином оформленою податковою накладною.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України вказано, що платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами пункту 201.4 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пунктів 201.6 та 201.8 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм ПК України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Судом встановлено, що 02.07.2014 між ПП «Муксун» (далі іменується продавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (далі іменується покупець) укладений договір поставки №17 (далі іменується Договір).

Згідно пункту 1.1 зазначеного Договору продавець зобовязується передати у власність покупцеві матеріали для виробництва взуття (далі іменується товар), а покупець прийняти й оплатити його на умовах даного договору та згідно виставлених Рахунків-фактур.

Відповідно до пункту 2.2 Договору, кількість та номенклатура товару вказується у накладних на відвантаження товару.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору, продавець поставляє замовлений товар в термін до 5 днів після отримання заявки. Поставка товару продавцем покупцю здійснюється на умовах DDPзгідно правилам ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року.

Відповідно до пунктів 4.1 та 5.1 Договору, товар, який постачається по даному Договору сплачується покупцем по договірним цінам, узгодженим Сторонами по кожній конкретній поставці. Розрахунки за цим Договором проводяться в грошовій формі шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно виставлених рахунків-фактур.

На виконання договору №7 від 02.07.2014 ПП «Муксун» було поставлено покупцеві товарно-матеріальні цінності.

На підтвердження виконання умов договору до матеріалів справи надано видаткові накладні №5501 від 03.09.2014,№6715 від 09.09.2014,№7020 від 17.09.2014,№7181 від 22.09.2014,№7492 від 30.09.2014,№7602 від 02.10.2014,№7851 від 09.10.2014,№8384 від 23.10.2014та податкові накладні №5501 від 03.09.2014,№6715 від 09.09.2014,№7020 від 17.09.2014,№7181 від 22.09.2014,№7492 від 30.09.2014,№7602 від 02.10.2014,№7851 від 09.10.2014,№8384 від 23.10.2014.

Всі розрахунки за товари між ПП «Муксун» та ФОП ОСОБА_1 проводились у безготівковій формі, шляхом перерахунку грошових коштів позивачем на поточний рахунок ПП «Муксун», на підтвердження чого надані виписки з банку (а.с. 34 а.с.37).

Згідно умов договору, поставка товару здійснювалась продавцем на умовах DDP згідно правилам ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року.

Тому, посилання контролюючого органу в акті перевірки на те, що оскільки позивачем не надано до перевірки товарно-транспортних накладних, то неможливо встановити як само відбулось транспортування, встановити автоперевізника, умови поставки, пункти навантаження, розвантаження та отримати іншу інформацію щодо транспортування, та відповідно їх відсутність ставить під сумнів факт постачання товару суд вважає безпідставними.

Слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не може бути безумовним свідченням безтоварності відповідних операцій, про що неодноразово вказував в своїх рішеннях Вищий адміністративний суд України (від 04.04.2013 №К/991/44754/11 (номер в реєстрі - 30737841, від 15.04.2013 №К/9991/56697/12 (номер в реєстрі - 30885349), від 16.04.2013р. №К/9991/62008/12 (номер в реєстрі - 30862897), 22.05.2013 №К/800/1488/13 (номер в реєстрі - 31453213), від 30.05.2013 №К/9991/54924/11 (номер в реєстрі - 31781922), 30.05.2013р. №К/9991/91509/11 (номер в реєстрі - 31558374), від 22.07.2013 № К 24753/10 (номер в реєстрі - 32688777).

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміну у власному капіталі чи зобовязання платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Певні недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, за якими до позивача надходив товар, не є доказом відсутності поставок товару, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, наявність товарно-транспортних накладних, складених з порушенням вимог чинного законодавства чи їх відсутність взагалі є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом безпосередньо самим перевізником, а тому вантажоотримувач не може нести відповідальність чи будь-які негативні наслідки за відсутність або неправильне оформлення таких документів.

Крім того, вказане не може бути безумовною підставою для того, щоб стверджувати про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Так, наприклад, з наданих суду документів вбачається, що контрагент по суті є посередником між безпосередніми виробниками товару та позивачем, тому наявність у останнього великого складу робітників чи виробничих приміщень не обовязкова.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі іменується Закон України № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1 та підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі іменується Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, всі надані до перевірки первинні документи складені у повній відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та не суперечать вимогам ПК України. Достовірних, належних і переконливих доказів, що первинні документи і податкова звітність фізичної особи підприємця ОСОБА_1 є дефектними або підробними та містять неправдиву, недостовірну інформацію перевіряючими в акті перевірки не наведено.

Придбаний у контрагента товар оприбуткований позивачем шляхом здійснення записів у відповідних бухгалтерських документах, що не заперечується податковим органом.

Крім того, позивачем надані письмові пояснення щодо фактичного використання придбаних товарів у своїй господарській діяльності.

Отже, поставлений товар був своєчасно та в повному обсязі оприбуткований фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 на підставі видаткових та податкових накладних, оплачений та в подальшому використаний у власній господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобовязаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди субєктами права.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі і за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Посилання контролюючого органу на той факт, що відсутність у підприємств адміністративно господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань свідчить про відсутність наміру у контрагентів для створення правових наслідків, суд вважає безпідставним з огляду на таке.

Суд зазначає, що відсутність необхідних основних фондів, кваліфікованого технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, вантажних транспортних засобів тощо, не є беззаперечним доказом того, що господарські операції між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ПП «Муксун» не мали реального характеру, оскільки нормами Цивільного та Господарського кодексів України дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, податкових накладних та інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Судом встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередній контрагент позивача ПП «Муксун» був зареєстрованим уповноваженими органами як субєкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в том числі ПДВ, а також в ЄДР відсутні записи про відсутність підприємства за місцем реєстрації.

Також, суд зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Тому, посилання контролюючого органу в акті перевірки (зворотній бік арк. 9) на сумнівного контрагента в ланцюгу постачання є безпідставними.

Суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010, від 31.01.2011.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.

Зокрема, стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 по справі ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, повязаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України № 2755-VI (із змінами та доповненнями), а тому податкове повідомлення-рішення від 30.03.2015 №0000151701 про збільшення фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 87714 грн. 00 коп., в тому числі 58476 грн. 00 коп. за основним платежем та 29328 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями є протиправним та підлягає скасуванню.

У звязку із цим, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 4, 7 12, 14, 86, 158 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 30.03.2015 №0000151701 про збільшення фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 87714 грн. 00 коп., в тому числі 58476 грн. 00 коп. за основним платежем та 29328 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 183 (сто вісімдесят три) грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко