Рішення № 51837271, 22.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа №910/18350/15

За позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова земля"

про визнання недійсним договору оренди та повернення майна.

Суддя О.С. Комарова

За участю представників сторін:

від процесуального позивача Дяченко В.П. (за службовим посвідченням № 027418);

від позивача Харченко Р.І.(представник за довіреністю);

від відповідача не з'явився.

В судовому засіданні 22 вересня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 16.07.2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 66-7501 вих. 15 від 13.07.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова земля" про визнання недійсним договору оренди та повернення майна.

Ухвалою суду від 20.07.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/18350/15 та призначено розгляд справи на 11.08.2015 року.

05 серпня 2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від процесуального позивача надійшли документи, які були долучені судом до матеріалів справи.

10 серпня 2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі надійшли витребувані документи, які долучені судом до матеріалів справи.

В судове засідання 11.08.2015 представники процесуального позивача та позивача з'явились, представник позивача підтримав позовні вимоги та дав пояснення по суті спору, процесуальний позивач також підтримав позовні вимоги та дав пояснення по суті спору, також представники позивача та процесуального позивача подали спільне письмове клопотання про продовження процесуальних строків для розгляду спору на 15 днів. Представник відповідача у судове засідання 11.08.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали не виконав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року судом, за клопотанням представника позивача та процесуального позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 22.09.2015 року.

Через відділ діловодства суду 22.09.2015 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, а також додаткові документи для долучення, які були прийняті судом до свого провадження.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

У вказаному клопотанні про відкладення розгляду справи в якості підстави відповідач вказує на неможливість явки представника у судове засідання 22.09.20105 року у зв'язку з перебуванням директора в іншому місті, а представника відповідача - у судовому засіданні у Вищому господарському суді України, яке призначене на 22.09.2015 року, проте належних доказів зазначених обставин суду не надає. Також суд вважає за необхідне звернути увагу на необмежену кількість осіб, яких особа (відповідач) може уповноважити на здійснення представництва своїх інтересів. Також судом враховано факт отримання ухвали суду від 20.07.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи, та неявку представника відповідача у судове засідання 11.08.2015 року та неповідомлення про причини неявки в порушення вимог ухвали суду від 20.07.2015 року про визнання явки позивача та відповідача обов'язковою.

В судове засідання 22.09.2015 року позивач та процесуальний позивач з'явились. Позивач підтримав позовні вимоги та надав пояснення у справі, процесуальний позивач також дав усні пояснення та підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не з'явився, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, повідомлений про місце та час судового засідання був належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення процесуального позивача та представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова земля" (далі - відповідач, орендар) (разом - сторони) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6861 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір) відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (далі - майно) загальною площею 222,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. І Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі адміністративно-навчального корпусу площею 181,00 кв.м. та міжарковий простір площею 41,00 кв.м.), що перебуває на балансі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, вартість якого визначена згідно з висновками про вартість станом на 28.02.2014р. і становить 2 792 094,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Розділом 2 Договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в Договору, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту прийому-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Умовами п. 5.10 Договору встановлено, що орендар зобов'язаний в разі припинення або розірвання договору оренди, повернути орендодавцеві/балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на той час, коли здавалось в оренду, з урахуванням його нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану.

Відповідно до п. 7.1 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за Актом прийому-передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Пунктом 10.1. Договору встановлено, що договір був укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 17 липня 2014 року по 17 червня 2017 року включно.

Відповідно до п. 10.6.3 Договору чинність договору припиняється внаслідок достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.

Відповідно до акту приймання-передавання майна 17.07.2014 року майно було передане в оренду орендодавцем в платне тимчасове користування, а орендарем було прийняте в придатному для використання стані й без зауважень.

Процесуальний позивач наголошує на тому, що спірний договір підлягає визнанню його недійсним у зв'язку із порушенням відповідачем цільового використання об'єкту - нежитлові приміщення загальною площею 222,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. І Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі адміністративно-навчального корпусу площею 181,00 кв.м. та міжарковий простір площею 41,00 кв.м.), що перебувають на балансі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова у зв'язку із тим, що відповідачем на зазначених об'єктах здійснювалась торгівля тютюновими виробами та алкогольними напоями, що суперечить чинному законодавству.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Нормами частини 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Частиною ст. 18 Закону України «Про освіту» визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ст.ст. 15-1, 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» обмеження шкідливого впливу споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється шляхом реалізації правових (законодавчих), економічних, медичних та адміністративних заходів, а саме: включення до загальноосвітніх програм та професійних освітніх програм усіх навчальних закладів України незалежно від форми власності положень про шкідливий вплив споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів на організм людини, а також про переваги здорового способу життя. Забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів: особам, які не досягли 18 років та у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, крім ресторанів, що знаходяться на території санаторіїв, а також у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, що здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій.

Як вже було встановлено судом, 17 липня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6861 відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 222,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. І Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі адміністративно-навчального корпусу площею 181,00 кв.м. та міжарковий простір площею 41,00 кв.м.), що перебуває на балансі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, вартість якого визначена згідно з висновками про вартість станом на 28.02.2014р. і становить 2 792 094,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до акту приймання-передавання майна 17.07.2014 року майно було передане в оренду орендодавцем в платне тимчасове користування, а орендарем було прийняте в придатному для використання стані й без зауважень.

Як встановлено судом, відповідно до п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи, а отже, беручи до уваги той факт, що вказане передане в оренду державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 222,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. І Франка, 46, що перебуває на балансі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (вищого навчального закладу), суд вбачає наявність про укладенні вказаного договору порушень вимог ст.ст. 15-1, 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи п.п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Нормами ст.236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, належних доказів на спростування доводів позивача про недійсність договору суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дійшов висновку про те, що укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6861 від 17.07.2014 року, не відповідає законодавству, а отже, про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним та в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України зобов'язання відповідача повернути нерухоме майно позивачу.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 436,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір № 6861 від 17.07.2014 року оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (ЄДРЮОФОП 19030825, адреса: 01032, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова земля" (код ЄДРЮОФОП 32344725, адреса: 02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 8).

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова земля" (код ЄДРЮОФОП 32344725, адреса: 02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 8) протягом трьох робочих днів з моменту набрання рішенням суду законної сили за актом приймання-передачі повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву (ЄДРЮОФОП 19030825, адреса: 01032, м. Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г) нерухоме майно, а саме - нежитлове приміщення загальною площею 222,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. І Франка, 46 (частина приміщення 1-го поверху будівлі адміністративно-навчального корпусу площею 181,00 кв.м. та міжарковий простір площею 41,00 кв.м.), що перебуває на балансі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова земля" (код ЄДРЮОФОП 32344725, адреса: 02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 8) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень). Видати наказ.

5. Направити копію рішення відповідачу у справі № 910/18350/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 28.09.2015 року.

Суддя О.С. Комарова