Рішення № 51836042, 22.09.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.09.2015 Справа №905/1104/15

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1», м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 37434954,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Тельманівський карєр», с.Гранітне Тельманівського району Донецької області, ЄДРПОУ 04628681,

про стягнення 91 018,02 грн.,-

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_2», м.Запоріжжя, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №1707/107 від 17.07.2015р. до Публічного акціонерного товариства «Тельманівський карєр», с.Гранітне Тельманівського району Донецької області, про стягнення 91 018,02 грн., у тому числі основної заборгованості у розмірі 55 981,75грн., 3% річних у розмірі 1 973,93 грн. та 33 062,34 грн. інфляційних витрат.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до п.3.1.11 та п.3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/1104/15 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.07.2015р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/1104/15.

В подальшому розгляд справи відкладався відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р. із відповідачем, неналежне виконання останнім за ним своїх грошових зобовязань в частині оплати вартості поставлених витратних матеріалів, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, інфляційних витрат.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано розрахунок заявлених позовних вимог, у копіях: договір поставки №0901-ТК від 09.01.2014р., видаткові накладні №РН-59 від 17.01.2014р., №РН-272 від 14.02.2014р., №РН-342 від 20.02.2014р., №РН-380 від 03.03.2014р., №РН-474 від 18.03.2014р., №РН-538 від 26.03.2014р., №РН-597 від 02.04.2014р., №РН-659 від 09.04.2014р., №РН-689 від 14.04.2014р., №РН-724 від 17.04.2014р., №РН-793 від 24.04.2014р., №РН-967 від 12.05.2014р., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №ТК 20 від 16.01.2014р., №ТК 72 від 14.02.2014р., №ТК 87 від 20.02.2014р., №ТК 117 від 03.03.2014р., №ТК 151 від 17.03.2014р., №ТК 180 від 26.03.2014р., №ТК 223 від 09.04.2014р., №ТК 237 від 14.04.2014р., №ТК 258 від 17.04.2014р., №ТК 270 від 24.04.2014р., №ТК 292 від 12.05.2014р., рахунки-фактури №СФ-96 від 17.01.2014р., №СФ-350 від 13.02.2014р., №СФ-426 від 20.02.2014р., №СФ-473 від 03.03.2014р., №СФ-582 від 14.03.2014р., №СФ-817 від 09.04.2014р., №СФ-855 від 14.04.2014р., №СФ-891 від 17.04.2014р., №СФ-936 від 24.04.2014р., №СФ-1025 від 12.05.2014р., платіжні доручення №333 від 02.04.2014р., №443 від 11.04.2014р., №166 від 15.04.2014р., №151 від 22.04.2014р., №201 від 12.05.2014р., листи б/н б/д.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.526, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 49, 54, 61, 82, 83 Господарського процесуального кодексу України, а також посиланням на постанову Верховного Суду України від 30.09.2014р. у справі №927/1232/13, постанову від 19.08.2014р. у справі №925/1332/13 та постанови Вищого господарського суду України від 21.04.2015р. справа №904/4809/14, від 34.04.2015р. справа №921/1213/14-г/14.

17.08.2015р. позивачем через канцелярію суду надано заяву №1108/107 від 11.08.2015р. щодо виконання вимог ухвали від 27.07.2015р., у якій повідомлено про відсутність на розгляді іншого суду даних позовних вимог та про відсутність відомостей щодо провадження по справі про банкрутство відносно відповідача, засвідчено про існування лише договірних правовідносин на підставі договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р., вказано про виконання вимог суду в частині направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих документів за місцем його державної реєстрації, про направлення відповідачу акту звірки взаємних розрахунків за станом на серпень 2015р. та про надання копій податкових накладних.

Разом із означеною заявою суду представлено копії опису вкладення у цінний лист датованого 20.07.2015р., фіскального чеку від 20.07.2015р., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення датованого 20.07.2015р., оригінал фіскального чеку від 13.08.2015р. із описом вкладення у цінний лист датованим 13.08.2015р., копії податкових накладних: №124 від 17.01.2014р., №195 від 14.02.2014р., №282 від 20.02.2014р., №2 від 03.03.2014р., №152 від 18.03.2014р., №266 від 26.03.2014р., №24 від 02.04.2014р., №119 від 09.04.2014р., №166 від 14.04.2014р., №222 від 17.04.2014р., №316 від 24.04.2014р., №42 від 12.05.2014р.

Документи долучено до матеріалів справи.

17.09.2015р. від позивача надійшла заява №1609/107 від 16.09.2015р., якою повідомлено про отримання відповідачем акту звірки розрахунків та відсутність відповіді з цього приводу, наголошено на довгострокових господарських відносинах на підставі договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р. та відсутність інших договірних, позадоговірних правовідносин, зазначено про помилкову вказівку у податкових накладних на реквізити інших договорів та пояснено внесення у податкові накладні №124 до ВН59, №282 до ВН 342, №2 до ВН 380, №152 до ВН 474 дати виписки рахунків у межах спірного правочину.

До заяви додано копії: фіскального чеку від 13.08.2015р. із описом вкладення у цінний лист датованим 13.08.2015р. та рекомендованим повідомленням датованим 01.09.2015р., заяви №б/н від 04.09.2015р. (вхід.№4004 від 04.09.2015р.) на адресу відділення поштового звязку, лист №04-16-1094 від 08.09.2015р. ЗД УДППЗ «Укрпошта», акт звірки взаємних розрахунків на 12.08.2015р., пояснювальної №б/н від 17.03.2014р. працівника позивача.

Документи долучено до матеріалів справи.

17.09.2015р. від відповідача із супровідним листом №11/09-2 від 11.09.2015р. отримано відзив №11/09-1 від 11.09.2015р., відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає недоведеним факт поставки товару, за відсутності специфікації до договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р. свідчить про відсутність доказів досягнення домовленості терміну та умов оплати, а отже вважає невстановленим термін сплати за товар та недоведеною позивачем суму боргу, наявність грошових зобовязань. При цьому факт укладання договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р. із позивачем підтверджено.

Представник позивача у судовому засіданні 22.09.2015р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, стверджує про проведення спірних господарських операцій на підставі та в межах договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р..

Представник відповідача у судовому засіданні 22.09.2015р. проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, ґрунтуючись на правовій позиції, викладеної у представленому суду відзиві. На запитання суду щодо наявності інших договірних відносин, окрім як на підставі договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р., відповів про відсутність таких.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

09.01.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_2» (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Тельманівський карєр» (Покупець) укладено договір поставки №0901-ТК, строком дії, у відповідності до його п.9.1, до 31.12.2014р., а в частині взятих на себе обовязків, до їх повного виконання.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, Постачальник зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачати Покупцю (передавати у власність/повне господарське володіння) запасні частини та (або) витратні матеріали до техніки, а Покупець зобовязується, на умовах та в порядку визначених цим договором, приймати та оплачувати товар.

Відповідно до п.1.2 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, кількість товару, ціна за одиницю товару, що підлягає постачанню, вказується у специфікаціях до даного договору із зазначенням терміну, умов поставки та оплати товару, які є невідємною частиною даного договору після належного їх оформлення.

Поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до замовлень (потреб) Покупця, на підставі підписаної уповноваженими представниками сторін специфікації, в яких обовязково повинна бути вказана інформація, яка передбачена п.1.2 даного договору. Поставка товару за цим договором здійснюється на умовах франко-склад Покупця, якщо інші умови поставки (згідно правил Інкотермс в редакції 2010р.) не передбачені підписаною сторонами специфікацією до даного договору (п.2.1 договору).

Разом з товаром Постачальник надає Покупцю наступні документи: видаткову та податкову накладну, рахунок-фактуру, копії сертифіката якості та походження товару, або інший документ передбачений чинним законодавством (п.2.2 договору).

За визначеннями п.4.1 договору передача-приймання товару проходить в місці здійснення поставки кожної окремої партії товару з обовязковим оформленням всіх необхідних документів передбачених чинним законодавством, в залежності від виду та умов поставки товару. При цьому Покупець зобовязується, заздалегідь до запланованої дати поставки товару, надіслати Продавцю (факсимільним звязком, електронною поштою або іншим способом) копію належним чином оформленої довіреності на отримання такого товару.

У відповідності до п.4.2 договору, датою поставки товару вважається дата, яка вказана у видатковій накладній постачальника, яка підписана уповноваженим представником покупця. Перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент приймання передачі товару. Перехід ризику випадкового знищення або пошкодження/псування товару визначається в залежності від умов поставки товару згідно правил Інкотермс 2010.

Згідно п.9.1 наведеного договору, останній вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2014р., а в частині взятих на себе обовязків до їх повного виконання.

Відтак, договір поставки №0901-ТК від 09.01.2014р. є укладеним та чинним на протязі 2014р., що сторонами визнається та не заперечується.

Матеріали справи містять виписані позивачем рахунки-фактури №СФ-96 від 17.01.2014р., №СФ-350 від 13.02.2014р., №СФ-426 від 20.02.2014р., №СФ-473 від 03.03.2014р., №СФ-582 від 14.03.2014р., №СФ-817 від 09.04.2014р., №СФ-855 від 14.04.2014р., №СФ-891 від 17.04.2014р., №СФ-936 від 24.04.2014р., №СФ-1025 від 12.05.2014р., які надані Покупцю, що останнім також не заперечується.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обовязкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Як свідчать матеріали справи, за видатковими накладними №РН-59 від 17.01.2014р., №РН-272 від 14.02.2014р., №РН-342 від 20.02.2014р., №РН-380 від 03.03.2014р., №РН-474 від 18.03.2014р., №РН-538 від 26.03.2014р., №РН-597 від 02.04.2014р., №РН-659 від 09.04.2014р., №РН-689 від 14.04.2014р., №РН-724 від 17.04.2014р., №РН-793 від 24.04.2014р., №РН-967 від 12.05.2014р. позивач здійснив поставку оливи та мастил відповідачу на загальну суму 140 629,98 грн. Останнім її прийнято, що підтверджується підписами сторін на даних документах.

Повноваження особи, яка здійснила приймання зазначеної продукції з боку відповідача підтверджуються довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №ТК 20 від 16.01.2014р., №ТК 72 від 14.02.2014р., №ТК 87 від 20.02.2014р., №ТК 117 від 03.03.2014р., №ТК 151 від 17.03.2014р., №ТК 180 від 26.03.2014р., №ТК 223 від 09.04.2014р., №ТК 237 від 14.04.2014р., №ТК 258 від 17.04.2014р., №ТК 270 від 24.04.2014р., №ТК 292 від 12.05.2014р.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

Видаткові накладні №РН-659 від 09.04.2014р., №РН-689 від 14.04.2014р., №РН-724 від 17.04.2014р., №РН-793 від 24.04.2014р., №РН-967 від 12.05.2014р. містять посилання на вищезазначений визначений в якості правової підстави заявлених позовних вимог договір.

У видаткових накладних №РН-474 від 18.03.2014р., №РН-538 від 26.03.2014р., №РН-597 від 02.04.2014р. зазначено рахунок-фактуру №СФ-582 від 14.03.2014р., у якому підставою операції визначено договір №0901-ТК від 09.01.2014р.

Разом з тим, видаткова накладна №РН-59 від 17.01.2014р. підставою замовлення містить посилання на рахунок-фактуру №СФ-96 від 17.01.2014р., видаткова накладна №РН-272 від 14.02.2014р. на рахунок-фактуру №СФ-350 від 13.02.2014р., видаткова накладна №РН-342 від 20.02.2014р. на рахунок-фактуру №СФ-426 від 20.02.2014р., видаткова накладна №РН-380 від 03.03.2014р. на рахунок-фактуру №СФ-473 від 03.03.2014р.

Дослідив перелічені розрахункові та первинні документи, слідує таке. Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-96 від 17.01.2014р. та здійснено поставку товару оливи технічної, як витратні матеріали до техніки, відповідної класифікації та виду, по видатковій накладній №РН-59 від 17.01.2014р. на загальну суму 15 892,00 грн.; згідно рахунку-фактури №СФ-350 від 13.02.2014р. здійснено поставку означеної оливи по видатковій накладній №РН-272 від 14.02.2014р. на загальну суму 15 592,00 грн.; згідно рахунку-фактури №СФ-426 від 20.02.2014р. поставлено обумовлений товар по видатковій накладній №РН-342 від 20.02.2014р. на суму 10 768,00грн.; згідно рахунку-фактури №СФ-473 від 03.03.2014р. здійснено поставку оливи по видатковій накладній №РН-380 від 03.03.2014р.

Найменування товару, вказаного у представлених суду рахунках, а також предмет поставки означений правочином, ідентичні виду товару, поставка якого здійснена за наведеними видатковими накладними.

Поставка за цими спірними первинними документами здійснена у січні-березні 2014р., тобто під час дії договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р.

На виконання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного та повного розгляду справи перевірено в межах яких договорів здійснювалась поставка, чи відповідав поставлений товар тому, який сторони визначили у вказаному вище договорі, чи укладались між сторонами будь-які інші усні чи письмові договори, зокрема, за яким здійснювали поставки товару на підставі видаткових накладних, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до пояснень позивача та відповідача, між сторонами інших договірних відносин, окрім зазначеного договору №0901-ТК від 09.01.2014р., не існувало та не існує на теперішній час.

Одночасно, позивачем представлено суду податкові накладні, виписані позивачем за результатами проведення спірних господарських операцій, що мають посилання на договір поставки, як на підставу їх здійснення. Асортимент, кількість та ціна товару, що був поставлений згідно переліченої первинної документації тотожні вказаним в податкових накладних.

Стосовно визначення у податкових накладних №124 від 17.01.2014р., №282 від 20.02.2014р., №2 від 03.03.2014р., №152 від 18.03.2014р. дати договору, надані пояснення бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_2» №б/н від 17.03.2014р., у яких засвідчено про допущення помилки у цих звітних документах та вказання замість дати договору поставки №0901-ТК дати складання рахунків, що передували здійсненим поставкам матеріальних цінностей за видатковими накладними №РН-59 від 17.01.2014р., №РН-342 від 20.02.2014р., №РН-380 від 03.03.2014р. та №РН-474 від 18.03.2014р.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та викладені обставини, суд дійшов висновку, що перед здійсненням господарської операції з поставки олії за договором поставки №0901-ТК від 09.01.2014р., постачальником виписувались рахунки-фактури №СФ-96 від 17.01.2014р., №СФ-350 від 13.02.2014р., №СФ-426 від 20.02.2014р., №СФ-473 від 03.03.2014р., які надані Покупцю та зазначені у видаткових накладних №РН-59 від 17.01.2014р., №РН-272 від 14.02.2014р., №РН-342 від 20.02.2014р. та №РН-380 від 03.03.2014р.

Таким чином, надані позивачем рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні є належним доказом здійснення поставки відповідачу продукції та прийняття її останнім в межах договору №0901-ТК від 09.01.2014р.

Разом з цим, слід наголосити, що зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Як визначено п.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як вбачається з п.п. 1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, ч.1 ст.181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, враховуючи наведені норми матеріального права та визначені обставини, наявність підпису уповноважених осіб позивача та відповідача на первинній документації, суть умов правочину - найменування сторін, асортимент та вартість товару, зазначені особи погодили у вищенаведений спосіб номенклатуру, найменування, одиницю виміру, кількість товару, ціну за одиницю товару, що підлягає постачанню за договором поставки №0901-ТК від 09.01.2014р.

Відтак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_2» належним чином доведено факт виконання обовязку щодо передачі товару на суму 140 629,98 грн. в кількості згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних у межах договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р.

Викладене, спростовує заперечення відповідача у цій частині.

У розділі 3 договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків, до якого віднесено: Покупець зобовязується сплатити Постачальнику вартість товару на умовах передбачених підписною сторонами специфікацією до даного договору (п.3.1); оплата за товар здійснюється в українських гривнях у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, який визначений в даному договорі та остаточно вказаний у рахунку-фактурі на відповідну партію товару, з урахуванням положень п.3.1 цього договору та/або відповідної специфікації (п.3.2); здійснюючи оплату за товар, Покупець зобовязується у платіжному дорученні в розділі «Призначення платежу» вказати: Оплата за товар згідно договору №0901-ТК від 09.01.2014р. (п.3.3).

Як встановлено вище, суд розглядає видаткові накладні як первинний документ у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та умов укладеного між сторонами правочину, що відображає здійснення господарської операції у межах договору №0901-ТК від 09.01.2014р.

Таким чином, сторони погодили вартість товару шляхом фактичного його прийняття та підписання видаткових накладних, якому передує виставлення приведених вище рахунків-фактур.

Такі рахунки містять умову, згідно якої, якщо інше не передбачено договором, оплата кожного спірного рахунку здійснюється не пізніше наступного дня після поставки товару.

Також, суд вважає за доцільне зауважити на тому, що майнові зобовязання, у розумінні ст.175 Господарського кодексу України, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару

Таким чином, враховуючи дату складання видаткових накладних, що є підтвердженням виконання зобовязань позивачем за правочином у розумінні п.4.2 договору поставки №0901-ТК від 09.01.2014р., прийняття товару відповідачем та перехід права власності на нього у відповідності до умов договору поставки, за висновками суду момент, що обумовлює зобовязання відповідача здійснити повний розрахунок за поставлену олію є таким, що настав після прийняття товару, а саме: за видатковою накладною №РН-59 від 17.01.2014р. 18.01.2014р., №РН-272 від 14.02.2014р. 15.02.2014р., №РН-342 від 20.02.2014р. 21.02.2014р., №РН-380 від 03.03.2014р. 04.03.2014р., №РН-474 від 18.03.2014р. 19.03.2014р., №РН-538 від 26.03.2014р. 27.03.2014р., №РН-597 від 02.04.2014р. 03.04.2014р., №РН-659 від 09.04.2014р. 10.04.2014р., №РН-689 від 14.04.2014р. 15.04.2014р., №РН-724 від 17.04.2014р. 18.04.2014р., №РН-793 від 24.04.2014р. 25.04.2014р., №РН-967 від 12.05.2014р. 13.05.2014р.

Беручи до уваги викладене, доводи відповідача стосовно того, що сторонами не узгодженого терміну та умов оплати, відтак грошового зобовязання немає, судом відхилено з огляду на те, що згідно з вищенаведеними нормами права у відповідача виник обовязок оплатити товар з моменту його прийняття.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Згідно п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженого постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Так, п.3.3 договору сторони погодили, що здійснюючи оплату за товар, Покупець зобовязується у платіжному дорученні в розділі «Призначення платежу» вказати: Оплата за товар згідно договору №0901-ТК від 09.01.2014р. (п.3.3).

Позивачем надано суду копії платіжних доручень: №333 від 02.04.2014р. призначенням платежу визначено (мовою оригіналу): «оплата согл дог 0901-ТК от 09.01.2014р. в сумі 14 648,23грн.» з урахуванням листа №б/н б/д (а.с.57), №443 від 11.04.2014р. «оплата за масла согл сч№СФ-582 від 14.03.14 к дог 0901-ТК от 09.01.2014р…» в сумі 10 000,00 грн., №166 від 15.04.2014р. «оплата за масла согл договору №0901-ТК от 09.01.2014р.» в сумі 20 000,00 грн., №151 від 22.04.2014р. - «оплата за масла согл договору №0901-ТК от 09.01.2014р.» в сумі 20 000,00 грн., №201 від 12.05.2014р. - «оплата за масла согл договору №0901-ТК от 09.01.2014р.» в сумі 20 000,00грн.

Виходячи з розрахунку суми основного боргу, позивачем віднесено здійснені оплати у загальній сумі 84648,23грн. у рахунок погашення грошового зобовязання за видатковими накладними №РН-59 від 17.01.2014р., №РН-272 від 14.02.2014р., №РН-342 від 20.02.2014р., №РН-380 від 03.03.2014р., №РН-474 від 18.03.2014р., №РН-538 від 26.03.2014р. у повному обсязі та за видатковою накладною №РН-597 від 02.04.2014р. частково, в сумі 5 506,24 грн., що не суперечить приведеним положенням, оскільки, за відсутності вказівки на конкретний рахунок у платіжних дорученнях №333 від 02.04.2014р., №166 від 15.04.2014р., №151 від 22.04.2014р., №201 від 12.05.2014р., позивач міг здійснити зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за першочергові періоди.

Таким чином, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається, грошове зобовязання Покупця перед Постачальником не виконано в сумі 55 981,75 грн..

Доказів, що свідчать про сплату заборгованості в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.

З огляду на наведене, заперечення відповідача у цій частині до уваги судом не прийнято.

Вимоги щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства «Тельманівський карєр», с.Гранітне Волноваського району Донецької області, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_2», м.Запоріжжя, суми основного боргу в розмірі 55 981,75грн., є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Прострочення відповідачем грошового зобовязання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача загальна сума інфляційних витрат за прострочення основного зобовязання становить 33 062,34грн. (нарахування здійснено у період з червня 2014р. по червень 2015р. за невиконання грошових зобовязань по оплаті отриманої продукції на загальну суму боргу в розмірі 55 981,75 грн.);

3% річних 1 973,93 грн. (фактично нараховані за період з 13.05.2014р. по 17.07.2015р. за невиконання грошових зобовязань по оплаті отриманої продукції на загальну суму 55981,75 грн.).

Так, ґрунтуючись на викладеному, перевіривши арифметичний розрахунок в частині нарахування 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку про задоволення цих вимог у межах розміру визначеному позивачем.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85Господарського процесуального кодексу України, суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_2», м.Запоріжжя, до Публічного акціонерного товариства «Тельманівський карєр», с.Гранітне Волноваського району Донецької області, про стягнення 91 018,02грн., у тому числі 55981,75грн. суми основного боргу, 1 973,93грн. 3% річних, 33 062,34грн. інфляційних витрат, задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Тельманівський карєр» (87123, Донецька область, Тельманівський район, с.Гранітне, вул.Южна, б.21, адреса для листування: 02147, м.Київ, а/с 25, ЄДРПОУ 04628681, р/с26008015117798 у ф-ї АТ «Укрексімбанк», МФО 334817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_2» (69006, Запорізька область, м.Запоріжжя, Північне шосе, б.4, оф.210, ЄДРПОУ 37434954, п/р26007962495751 у ПАТ «ПУМБ» м.Київ, МФО 334851) 91018,02грн., у тому числі 55 981,75грн. суми основного боргу, 1 973,93грн. 3% річних та 33 062,34грн. інфляційних витрат, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1827,00грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У судовому засіданні 22.09.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

6. Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2015р.

Суддя О.В. Кротінова