Рішення № 51835648, 21.09.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.15р. Справа № 904/6966/15

За позовом Приватного підприємства "Верінет", м. Верхівцево, Дніпропетровська область

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК " Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ

про спонукання до вчинення дій

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 77 від 03.06.2015 року, представник;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №184/1001 від 12.05.2015 року, представник.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Верінет" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК" Дніпрообленерго" у якому просить:

- визнати порушення пункту 1.2. договору № 12228-00 від 25.09.2014 року з протоколом розбіжностей № 1 щодо обов'язку ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго" (код ЄДРПОУ 23359034) надавати рахунки та акти приймання-передачі наданих послуг до 30 числа звітного місяця;

- зобов'язати ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго" (код ЄДРПОУ: 23359034) надати ПП "Верінет" (код ЄДРПОУ 37677111) рахунки на оплату послуг та акти приймання-передачі наданих послуг за договором № 12228-00 від 25.09.2014 року з урахуванням протоколу розбіжностей № 1;

- зобов'язати ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго" (код ЄДРПОУ 23359034) утриматися від будь-яких дій щодо демонтажу, відключення, перенесення підвісного кабелю, який є приватною власністю ПП "Верінет".

Судовий збір позивач просить покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, посилаючись на статтю 181 Господарського кодексу України, вважає договір № 12228-00 від 25.09.2014 року укладеним з урахуванням протоколу розбіжностей № 1 від 28.11.2014 року. У зв'язку з цим зазначає, що відповідач не виконує умови договору в частині надання актів наданих послуг та рахунків на оплату.

За таких обставин позивач стверджує про те, що відповідач ухиляється від дотримання умов договору.

Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача утриматися від будь-яких дій по демонтажу, відключенню, перенесенню підвісного кабелю, позивач жодним чином не обгрунтовує, доказів не надає.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що підприємство відповідача не є монополістом у сфері надання послуг обмеженого користування опорами ліній електропередач, а договір про надання права обмеженого користування не заснований на державному замовленні, укладання його не є обов'язковим для сторін на підставі закону. Відтак вважає, що дотримання сторонами передбаченої статтею 181 Господарського кодексу України процедури укладення договору не є обов'язковим, а сам договір, на який посилається позивач, є неукладеним.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення на позов з підстав, зазначених у відзиві.

Розгляд справи призначався на 27.08.2015 року, 21.09.2015 року.

У судовому засіданні 21.09.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

14.11.2014 року Приватне підприємство "Верінет" (далі - Користувач, Позивач) отримав від Публічного акціонерного товариства "ДТЕК "Дніпрообленерго" (далі - Власник, Відповідач) проект договору № 12228-00 від 25.09.2014 року про надання послуг відповідно до пункту 1.1. якого предметом цього договору є послуги з надання права обмеженого користування користувачу лініями електропередач 0,4 кВ протяжністю 74,740 км (далі - Об'єкти розміщення), що знаходяться на балансі структурної одиниці власника Верхньодніпровського РЕМ, відповідно до умов цього договору, Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), вимог Правил техніки безпеки, охорони праці, санітарних і протипожежних норм, а також інших діючих нормативних документів з питань технічної експлуатації ПЛ-0,4 кВ для розміщення користувачем своїх телекомунікаційних мереж (мережі Internet).

Зазначений договір позивач підписав з протоколом розбіжностей № 1 від 28.11.2014 року, який разом із договором та актом звіряння довжини ліній сумісно підвішених проводів на опорах електричних мереж ПЛ-0,4 кВ був направлений відповідачеві супровідним листом № 26 від 28.11.2014 року (а.с. 21 том 1).

22.12.2014 року відповідач супровідним листом № 24835/1001 надав відповідь на зазначений лист позивача у якому повідомив, що пропозиції до договору, що викладені у протоколі розбіжностей, є неприйнятними та суперечать інтересам підприємства відповідача. Також зазначив, що відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України проект договору про надання послуг № 1228-00 від 25.09.2014 року є не укладеним (а.с. 40 том 1).

Позивач вважає, що договір № 12228-00 від 25.09.2014 року про надання послуг є укладеним з урахуванням протоколу розбіжностей № 1 від 28.11.2014 року, на який відповідач у визначений статтею 181 Господарського кодексу України двадцятиденний строк не відреагував зверненням до суду для врегулюванння розбіжностей, у зв'язку з чим стверджує про те, що відповідач має зобов'язання за договором складати акти, рахунки та надавати їх позивачеві, проти чого відповідач заперечує, що і є причиною виникнення спору.

Згідно з частиною другою статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (частина четверта статті 181 Господарського кодексу України).

Статтею 646 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Частиною шостою статті 181 Господарського кодексу України встановлено, якщо у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина друга статті 644 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, а також враховуючи обставини справи, пропозиція позивача укласти договір з урахуванням умов, викладених у протоколі розбіжностей № 1, є новою пропозицією (офертою) за якою сторонами не досягнуто домовленості у зв'язку з відсутністю акцепту з боку відповідача. Останнім не прийняті умови договору з урахуванням протоколу розбіжностей. Свідченням зазначеного є відсутність доказів (листів, протоколу узгодження, тощо) на підтвердження прийняття відповідачем умов, зазначених у протоколі розбіжностей № 1 позивача.

У протоколі розбіжностей № 1 відсутній строк для надання відповіді. На час вирішення спору сторонами не надано належних доказів на підтвердження досягнення згоди щодо укладення договору, у тому числі з урахування спірних його умов.

За частиною другою статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним за умови, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною восьмою статті 181 цього Кодексу встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Таким чином, правові підстави вважати договір № 12228-00 від 25.09.2014 року про надання послуг укладеним відсутні.

Доводи позивача про необхідність дотримання відповідачем процедури укладення договору та застосування до спірних відносин наслідків, передбачених частиною сьомою статті 181 Господарського кодексу України, не відповідають чинному законодавству.

Так, за вказаною правовою нормою якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Сторони не надали суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач є монополістом з надання послуг за спірним предметом договору (послуги з надання права обмеженого користування лініями електропередач), а сам цей договір заснований на державному замовленні чи є обов'язковим для сторін на підставі закону.

У зв'язку з викладеним позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити дії на виконання неукладеного договору є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Разом з тим правове значення при вирішенні спору між сторонами має і обраний позивачем спосіб захисту, який є неналежним з огляду на наступне.

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20 Господарського кодексу України також передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що господарюючий суб'єкт має право на судовий захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб, визначений законом чи договором.

Обраний позивачем спосіб захисту, зокрема, шляхом визнання порушеним пункту 1.2. договору відповідачем щодо надання рахунків та актів приймання-передачі, фактично направлений на встановлення факту, який судом може бути здійснений лише в порядку оцінки доказів під час вирішення спору про захист права чи охоронюваного законом інтересу у межах належного способу захисту.

Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.

Вимога про зобов'язання позивача утриматися від будь-яких дій щодо демонтажу, відключення, перенесення підвісного кабелю взагалі жодним чином е обгрунтована з посиланням на обставини порушення права позивача у цій частині та не підтверджена жодним доказом.

Про віднесення цієї вимоги саме як до позовної представник позивача наголошував у судовому засіданні 21.09.2015 року, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання.

Отже, можливість використання позивачем такого способу захисту, як припинення дії, яка порушує право, не використана ним через ненадання ним доказів в обгрунтування обставин, на які він мав би послатися як на підставу своїх вимог.

Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.09.2015 року.

Суддя ОСОБА_3