Рішення № 51833346, 14.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2015Справа №910/19108/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД»

до Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ»

про стягнення 155 386,54 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Полєжаєва К.О.

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 155 386,54 грн. (з яких: три відсотки річних за період з 14.05.2013 р. до 20.07.2015 р. у розмірі 12 285,75 грн. та інфляційні втрати за період з 14.05.2013 р. до 30.06.2015 р. у розмірі 143 100,79 грн.), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007 р.

Ухвалою суду від 27.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/19108/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 02.09.2015 р., залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "»ЛАСКА ЛІЗИНГ»; зобов'язано сторін та третю особу надати певні документи.

У судовому засіданні 02.09.2015 р. представник позивача подав на виконання вимог ухвали суду оригінали документів, для огляду у судовому засіданні та документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.09.2015 р. надав суду письмовий відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

Господарський суд міста Києва, дослідивши оригінали документів, надані представником позивача, зауважив про необхідність залучення до матеріалів справи їх копій, оскільки дані документи витребовувались ухвалою суду від 07.07.2015 р.

Проте, представник позивача зухвало та в некоректній формі повідомив суду, що не вбачає в цьому необхідності. Судом зроблено зауваження представнику позивача та попереджено про можливість накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» і винесення окремої ухвали.

Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва з метою з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору у даній справі, для витребування у позивача документів на виконання вимог ухвали суду від 27.07.2015 р., для витребування у третьої особи письмових пояснень по суті спору, а також для дослідження доказів у справі, керуючись ст. 77 ГПК України, ухвалою від 02.09.2015 р. розгляд справи відклав на 09.09.2015 р. на повторно зобов'язав учасників судового процесу надати суду певні документи.

Представник позивача в судовому засіданні 09.09.2015 р. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.09.2015 р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні 09.09.2015 р. надав суду усні пояснення по суті спору.

Суд оголосив перерву в судовому засіданні 09.09.2015 р. до 14.09.2015 р. о 10:10 год. для дослідження доказів у справі.

11.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло уточнення до відзиві на позовну заяву про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, яке залучено до матеріалів справи.

У судове засідання 14.09.2015 р. представник позивача не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.09.2015 р. проти позову повторно заперечив з підстав, викладений у відзиві та уточненні до відзиву.

Представник третьої особи в судове засідання 14.09.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача та третьої особи про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників вищезазначених учасників судового процесу.

У судовому засіданні 14.09.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарським судом м. Києва було розглянуто справу № 910/9544/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ» до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення боргу в розмірі 77 746,50 грн. за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007 р.

Судом були встановлені наступні факти.

25.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ» (надалі - лізингодавець, позивач) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю (надалі - лізингоодержувач, відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № 1139/12/2007 (надалі - договір), за умовами якого позивач, як лізингодавець, зобов'язався набути в свою власність техніку (далі по тексту - майно) згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач, як лізингоодержувач, зобов'язався прийняти його на умовах договору (п. 1.1. договору).

За умовами пункту 2.3. договору, вартість майна, що передається лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 685 515,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20 % - 11 419,17 у.о., виражена в гривнях України.

Згідно з п. 3.1. договору передача лізингодавцем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акта здачі-прийняття майна.

З моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування майном переходять до лізингоодержувача, а зобов'язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними (п. 3.7. договору).

На виконання п. 3.7. договору, позивачем було передано у користування відповідача предмет лізингу, а саме автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ - 533702 (кількість - 1 штука), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000226 від 19.06.2008 року та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБП № 614820 від 17.06.2008 року. Вартість переданого майна складає 3 660 003,80 грн.

Відповідно до п. 7.1. договору, сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу відповідно до п. 7.1.1 договору.

У відповідності з положеннями пунктів 7.5, 7.6. договору лізингові платежі нараховуються по кожному періоду строку фінансового лізингу, що зазначаються в графіку внесення платежів та який є невід'ємною частиною договору.

За умовами п. 7.7. договору, відповідач взяв на себе зобов'язання вносити всі лізингові платежі в обсязі та у строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлених чи отриманих рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання майна, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу чи до моменту дострокового припинення договору.

Згідно з п. 7.1.2. договору, поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як результат суми лізингового платежу, який виражається в «у.о.» згідно «Графи 3» додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу і курсу 2. (курс 2 - це курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату встановлену для проведення наступного лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (п. 7.1.1. договору). При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, виражена в гривнях і розрахована як вираження відповідної суми в «у.о.» вказаної в «графі 4» додатку № 1 і курсу 1. (курс 1 - це курс, встановлений НБУ для одного долара США на 25.12.2017 р. (п. 7.1.1. договору).

30.07.2009 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 1139/12/2007-R до договору фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007 р., відповідно до якої були внесені зміни до графіку внесення платежів.

На виконання умов договору № 1139/12/2007 від 25.12.2007 р. позивач передав відповідачу предмет лізингу - автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ - 533702 (кількість - 1 штука), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000226 від 19.06.2008 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБП № 614820 від 17.06.2008 р. Таким чином, з наведеного вбачається, що позивачем виконано своє зобов'язання за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007 р.

Сторони домовилися, що лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у графіку внесення платежів (п.п. 7.5., 7.6. договору).

Судом встановлено факт наявності основної заборгованості за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007 р. за 55-59 періоди, згідно графіку внесення платежів у відповідача перед позивачем на суму 75 266,85 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем.

Враховуючи вищенаведене, рішенням Господарського суду м. Києва від 12.07.2013 р. у справі № 910/9544/13 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ» суму основного боргу 75 266,85 грн., неустойку в розмірі 2 053,85 грн., 3 % річних у розмірі 410,77 грн., інфляційні втрати у розмірі 15,03 грн. та судовий збір в розмірі 1 720,50 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 р. у справі № 910/9544/13 апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2013 р. у справі № 910/9544/13 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2013 р. у справі № 910/9544/13 - без змін, а матеріали справи № 910/9544/13 повернуто до місцевого господарського суду.

На виконання рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2013 р. у справі № 910/9544/13 було видано наказ № 910/9544/13 від 12.02.2014 р.

Позивач пояснив суду, що вищевказаним рішенням було встановлено і стягнуто з ТОВ «ЛАСКА ЛІЗИНГ» заборгованість станом на 13.05.2013 р.

При цьому, 05.12.2013 р. між ТОВ «ЛАСКА ЛІЗИНГ» (надалі - кредитор) та ТОВ МЕГА ТОРГ ЛТД» (надалі - набувач) було укладено договір відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 224/11-2013 р. (надалі - договір відступлення права вимоги), відповідно до умов якого кредитор передає, а набувач приймає на себе паво вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007 р. (надалі - договір лізингу), укладеного між ТОВ «ЛАСКА ЛІЗИНГ» та Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (надалі - боржник).

За умовами п. 1.2. договору відступлення права вимоги, набувач отримує всі права та обов'язки, які належать кредитору щодо боржника, зокрема, право вимоги від боржника належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі: оплат лізингових платежів, пені, штрафу, викупної вартості, інших платежів, які належать до сплати відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.

Згідно з п. 1.3. договору відступлення права вимоги, набувач оплачує кредитору 100 % грошових коштів, отриманих від боржника.

Розрахунок набувача за відступлення права вимоги від кредитора здійснюється протягом 10 днів з моменту отримання грошових коштів від боржника (п. 1.4. договору відступлення права вимоги).

У відповідності до п. 1.5. договору відступлення права вимоги, за даним договором набувач отримує всі права (в тому числі право власності) на предмет(и) лізингу,передані за договором лізингу, а також права вимоги виконання зобов'язань, що виникли за договором(ами) поруки, укладеними (якщо такі були укладені) в забезпечення зобов'язань за договором лізингу.

Згідно з п. 3.1. договору відступлення права вимоги, даний договір вступає в силу з дати його укладення і діє до повного його виконання сторонами. Відступлення прав вимоги вважається здійсненим з дати укладення даного договору.

Позивач також пояснив суду, що станом на день звернення до суду з позовом у даній справі рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/9544/13 від 12.07.2013 р. не виконано.

За таких обставин Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 155 386,54 грн. (з яких: три відсотки річних за період з 14.05.2013 р. до 20.07.2015 р. у розмірі 12 285,75 грн. та інфляційні втрати за період з 14.05.2013 р. до 30.06.2015 р. у розмірі 143 100,79 грн.), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та уточненні до даного відзиві просив суд задовольнити позовні вимоги позивача частково, з урахуванням строків прострочення виконання рішення, зокрема, з 13.05.2013 р. до 15.02.2014 р., тобто з моменту винесення рішення у справі № 910/9544/13 і до моменту оскарження ухвали суду від 10.02.2014 р. у даній справі про відстрочку виконання зазначеного рішення. При цьому, відповідач посилається на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Господарський суд не приймає доводи відповідача, оскільки у відповідності до пунктів 7.1. та 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, відповідач тлумачить приписи зазначеної постанови пленуму на власний розсуд.

При цьому, жодних належних та допустимих доказів у підтвердження виконання відповідачем рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/9544/13 від 12.07.2013 р. станом на день розгляду справи № 910/19108/15 господарському суду не надано, обставин, викладених у позовній заяві не спростовано.

Враховуючи наведене, оскільки матеріалами справи № 910/19108/15 підтверджується прострочення виконання відповідачем зобов'язання за фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007 р. станом на день звернення з позовом у даній справі, то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню три відсотки річних за період з 14.05.2013 р. до 20.07.2015 р. у розмірі 12 285,75 грн. та інфляційні втрати за період з 14.05.2013 р. до 30.06.2015 р. у розмірі 143 100,79 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Галі Тимофєєвої, 3, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» (01042, м. Київ, вулиця Академіка Філатова, 22/8, офіс 402, код ЄДРПОУ 38952030) три відсотки річних за період з 14.05.2013 р. до 20.07.2015 р. у розмірі 12 285 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 75 коп., інфляційні втрати за період з 14.05.2013 р. до 30.06.2015 р. у розмірі 143 100 (сто сорок три тисячі сто) грн. 79 коп. та витрати на сплату судового збору в розмірі 3 107 (три тисячі сто сім) грн. 73 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 21.09.2015 р.

Суддя І.О. Андреїшина