Постанова № 51829072, 23.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 910/7388/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Іващенко М.М.,

за участю представників сторін:

від прокурати: Жовтун Н. Б. (посвідчення від 21.08.2013, № 019901);

від відповідача 1: Друцька О. Г. (довіреність від 20.04.2015, № 225-КР-1294);

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: Івахненко І. В. (довіреність від 07.04.2015 № 37);

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Прокуратури міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015

у справі № 910/7388/15-г (суддя Чинчин О.В.)

за позовом заступника прокурора міста Києва

до 1) Київської міської ради;

2) комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація";

3) публічного акціонерного товариства "Світанок"

про визнання недійсними рішень, договорів оренди та купівлі-продажу нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2015 року у справі № 910/7388/15-г у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Прийняте рішення судом першої інстанції мотивоване тим, що Прокурором не доведено порушення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки оскаржувані рішення Київської міської ради приймались на підставі та в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», на підставі норм якого і відбувся процес приватизації, а не на підставі Господарського кодексу України, Крім того, згідно висновків суду не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди №№10/2624, 10/2625 нежилих приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А», які укладено між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок» та договору купівлі - продажу №418 нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві, який укладено 20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та ВАТ «Світанок», у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю наявності підстав, що вказані угоди суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним.

Не погодившись із вказаним рішенням, Прокуратура міста Києва подала до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015 року у справі № 910/7388/15-г та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтувано тим, що спірні договори оренди № 10/2524 та № 10/2625 між КП «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок» укладені 15.06.2007, тобто за місяць до припинення орендних відносин з Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина», а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості доводів прокурора про те, що орендні відносини між комунальним підприємство та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» на час укладання оспорюваних договорів оренди з ВАТ «Світанок» не буди припинені. Скаржник зазначає, що в рішенні від 28.05.2015 судом першої інстанції не надано оцінки доводам прокурора щодо незаконності передачі нежилих приміщень площею 135, 1кв.м. та 150,2кв.м. в оренду ВАТ «Світанок», а саме те, що з моменту включення приміщень до переліку об'єктів, що підлягають приватизації (з 08.02.2007), будь-які дії стосовно зміни орендаря майна є незаконними. Також скаржник вказує, що суд першої інстанції помилково залишив поза увагою, те що, оскільки ВАТ «Світанок» не було законним орендарем спірних приміщень, то воно не мало право на їх приватизацію. Крім того, скаржник наголошує, що суд першої інстанції не врахував наданих позивачем доказів щодо перевірки факту підроблення листа Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» про розірвання договорів оренди та акту про повернення Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» КП «Київжитлоспецексплуатація» спірних приміщень в ході досудового розслідування кримінального провадження СВ Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 року у справі № 910/7388/15-г апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 05.08.2015.

Ухвалою суду від 05.08.2015 відкладено розгляд апеляційної скарги на 07.09.2015.

Прокурор в судовому засіданні 23.09.2015 підтримав подану апеляційну скаргу.

Представники відповідачів 1, 3 заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.06.1998 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (Орендодавець) та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі розпорядження (рішення) Київської міської держадміністрації від 02.02.1998 р. №179 та ордеру №21982 від 06.02.1998 р. передав, а Орендар прийняв в орендне користування приміщення площею 150,2 кв.м. на третьому поверсі будинку №48-а по вул. Хрещатик у м. Києві зі строком дії з 06.02.1998 р., до початку реконструкції кварталу.

29.11.2005 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» укладено договір оренди нежитлових приміщень площею 135,1 кв.м., які знаходяться на третьому поверсі буд. 48-а на вул. Хрещатик у м. Києві.

Дія цього договору була продовжена, оскільки за рішенням Київської міської ради від 06.10.2005 № 39/3503 нежиле приміщення за площею 288,3 кв.м. по вул. Хрещатик 48-а підлягало приватизації шляхом викупу Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина».

Рішенням Київської міської ради «Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу» №384/1045 від 29.03.2007 року надало дозвіл на укладення з Відкритим акціонерним товариством «Світанок», як переможцем конкурсу, договорів оренди приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А».

15.06.2007 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Орендар) було укладено договір №10/2624 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 29.03.2007 р. №384/1045 додаток п.17 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вулиця Хрещатик, будинок №48 літ. А для офісу, торгівлі, побутових послуг.

15.06.2007 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Орендар) було укладено договір №10/2625 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 29.03.2007 р. №384/1045 додаток п.17 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вулиця Хрещатик, будинок №48 літ. А для офісу, торгівлі, побутових послуг.

Рішенням Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об'єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» до Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації включені нежилі приміщення площею 288,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А».

22.08.2007 року Рішенням Київської міської ради №151/1985 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об'єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» внесено зміни до п.34 якими відкритому акціонерному товариству «Світанок» передано для приватизації нежиле приміщення в м. Київ, вул. Хрещатик, 48, літ. «А», 3; площа 331,7 кв.м».

20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу нежилих приміщень №418, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення загальною площею 342,90 кв.м., в тому числі: з №1 по №21 площею 286,90 кв.м. місця загального користування площею 56,00 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літера А, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-407 та зареєстрований Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради 01.07.2008 р. за № 001055/10.

Прокурор звернувся до суду з позовом в якому просить визнати недійсними п.п.17, 18 переліку до рішення Київської міської ради №384/1045 від 29.03.2007 року в частині передачі ВАТ «Світанок» приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А»; визнати недійсними договори оренди №№10/2624, 10/2625 нежилих приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А», які укладено між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок»; визнати недійсним п.34 додатку №4 до рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007 року «Про програму приватизації об'єктів комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» в частині включення нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві до переліку об»єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації; визнати недійсним договір купівлі - продажу №418 нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві, який укладено 20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та ВАТ «Світанок».

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду м. Києва у справі №13/55 від 21.02.2012 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2012 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пропріо - Рітейл» до Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина» про виселення та стягнення збитків та за зустрічним позовом Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина» до Відкритого акціонерного товариства «Світанок» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пропріо - Рітейл» про визнання права власності і про визнання неукладеним договору оренди, встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2005 року № 551/3012 додаток 2 п.21, 22 Міжнародному благодійному фонду «Духовна спадщина» передано в оренду нежилі приміщення загальною площею 136,10 кв.м. на третьому поверсі в буд. 48 літ. "А" по вул. Хрещатик у м. Києві.

В зазначеному рішення встановлені наступні обставини:

- 10.07.2007 Міжнародний благодійний фонд «Духовна спадщина» надіслав на адресу КП «Київжитлоспецексплуатація» лист, яким просив розірвати договір оренди № 1/0715 від 24.06.1998 та договір оренди № 10/2016 від 29.11.2005, тобто даним листом було засвідчено волевиявлення Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина» про припинення зазначених договорів оренди;

- 15.07.2007 КП «Київжитлоспецексплуатація» було складено Акти приймання-передачі, відповідно до якого нежиле приміщення площею 135, 10 кв.м. та нежиле приміщення площею 150, 20 кв.м. передано КП «Київжитлоспецексплуатація»;

- після підписання вказаних актів договірні відносини між КП «Київжитлоспецексплуатація» та Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» за первісним позовом припинилися;

- після повернення майна з орендного користування КП «Київжитлоспецексплуатація» передало його в орендне користування Відкритому акціонерному товариству "Світанок".

- в подальшому об'єкт оренди був приватизований ВАТ "Світанок" на підставі рішення Київської міської ради №62/723 від 08.02.2007;

- відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2008 року ВАТ "Світанок" продав, а ТОВ "Пропріо-Рітейл" купив нежитлове приміщення, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 025355 від 27.10.2008.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, обставини справи зазначені в судовому рішення від 21.02.2012 по справі № 13/55 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/7388/15-г, не можуть йому суперечити.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, за приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення дії договору оренди та відмови від його продовження, відповідач втрачає статус орендаря і, у нього виникає зобов'язання повернути орендоване приміщення орендодавцеві.

Рішенням суду у справі від 21.02.2012 по справі № 13/55 встановлено обставину того, що після повернення спірного майна з орендного користування від Міжнародного благодійного фонду "Духовна спадщина", КП "Київжитлоексплуатація" передало його в орендне користування Відкритому акціонерному товариству "Світанок".

Також, необхідно зазначити, що рішення Київської міської ради в частині надання для приватизації спірного приміщення ВАТ «Світанок» приймалося в рамках внесених змін до рішення Київради, яке датоване 22.08.2007, тобто після повернення майна з оренди Міжнародного благодійного фонду "Духовна спадщина" 15.07.2015.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно (у тому числі грошові кошти), що належить територіальній громаді, управління яким здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

За приписами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що суд першої інстанції в судовому рішенні дійшов правомірного висновку, що під час виникнення спірних правовідносин, приватизація спірного майна здійснювалась відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про Державну програму приватизації", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна (далі - приватизація) - це платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Як передбачено ч. 5 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», орган приватизації зобов'язаний розглянути заяву покупця і не пізніше як через місяць повідомити його про результати її розгляду.

Отже, орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов'язаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.

Таким чином, положення ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» зобов'язують органи приватизації та органи, що за їх поданням затверджують переліки об'єктів малої приватизації, розглянути заяву покупця, проте не зобов'язують задовольнити її щодо конкретного способу приватизації об'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачена можливість приватизації об'єкту оренди, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Згідно ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону,

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва та органи приватизації, створені місцевими радами.

Приватизація державного і комунального майна здійснюється згідно з вимогами Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших нормативних актів, які не суперечать вимогам названих актів.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», об'єктами малої приватизації може бути окреме індивідуально визначене майно.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 7 «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через 20 днів з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: відсутні необхідні документи, що подаються разом з пропозиціями стосовно включення об'єкта до переліку; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Враховуючи вимоги ст.ст. 7, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу. Відповідно до норм ст. 11 вказаного Закону викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Відповідно до п. 9.5 договорів оренди від 15.06.2007 укладеного між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та Відкритим акціонерним товариством «Світанок» договір припиняється в разі приватизації об'єкта оренди орендарем.

Отже, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.

Згідно з пунктом 2 частини 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" відмова у приватизації можлива у випадку законодавчо встановленого обмеження на приватизацію пам'яток культурної спадщини.

Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 01.02.2005 року введено заборону на приватизацію пам'яток культурної спадщини на період до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Відповідно до частини 1 ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Правовий статус пам'ятки об'єкт культурної спадщини набуває лише з моменту занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а запроваджений Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" мораторій на приватизацію поширює свою дію лише стосовно тих об'єктів національної культурної спадщини, які зареєстровані у встановленому порядку (занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України).

Отже, зазначене законодавче обмеження у вигляді тимчасової заборони на приватизацію стосується виключно пам'яток національної культурної спадщини, а не будь-яких об'єктів культурної спадщини.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про правомірність зазначеного в рішенні суду першої інстанції про відсутність законодавчих заборон чи обмежень щодо приватизації об'єктів культурної спадщини місцевого значення на спірну будівлю, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження віднесення спірного об'єкта приватизації до об'єкта культурної спадщини національного значення, внесення об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також включення спірного об'єкта до сфери правового регулювання Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Враховуючи наведене, так як оскаржувані рішення Київської міської ради приймались на підставі та в межах повноважень, визначених законами України, у зв'язку з чим договори оренди та договір купівлі - продажу укладені у відповідності до вимог чинного законодавства, колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди №№10/2624, 10/2625 нежилих приміщень площами 150,2 кв.м. та 181,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 48 літ. «А», які укладено між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Світанок» та договір купівлі - продажу №418 нежилих приміщень загальною площею 342,90 кв.м. по вул. Хрещатик, 48 літ. «А» у м. Києві, який укладено 20.06.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та ВАТ «Світанок», у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю наявності підстав, що вказані угоди суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним.

Щодо доводів скаржника про помилковий висновок суду стосовно пропуску прокурором строків позовної давності, необхідно зазначити наступне

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи, що суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення закону відповідачами, то у суду немає підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування позовної давності.

Щодо посилання прокурора на перевірку факту підроблення листа Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» про розірвання договорів оренди та акту про повернення Міжнародним благодійним фондом «Духовна спадщина» КП «Київжитлоспецексплуатація» спірних приміщень в ході досудового розслідування кримінального провадження СВ Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві, апеляційним судом не береться до уваги, оскільки прокурором не доведено встановлення факту підробки листа фонду та акту про повернення майна.

Однак з врахуванням положень ст.35 ГПК України, наявність (відсутність) кримінально-караних дій а також суб'єкт їх вчинення, якщо це має значення для правильного вирішення спору господарським судом, може бути встановлено виключно вироком суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, а не просто фактом існування кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що при укладанні спірних договорів та прийнятті спірних рішень була наявна в правовідносинах сторін така складова як підробка документів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та відмову у задоволенні позову прокуратури.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Прокуратури м. Києва задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/7388/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/7388/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/7388/15-г залишити без змін.

3. Справу № 910/7388/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань