Постанова № 51828776, 12.06.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2012 № 18/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ільєнок Т.В.

суддів: Остапенка О.М.

ОСОБА_1

при секретарі

судового засідання: ОСОБА_2

за участі представників

сторін:

позивача: не зявився, про день, час та місце розгляду справи

був повідомлений належним чином;

відповідача: ОСОБА_3 дов. № 69D/2012 від 12.03.2012 р.;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Граве Україна

на рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2012 р.

у справі № 18/14 (суддя Мандриченко О.В.)

позивач: Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Граве Україна

відповідача: Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Універсальна

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 29 766,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача ПАТ „Страхова компанія „Універсальна про стягення 25 500,00 грн. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 981,66 грн. - пені, 1 402,50 грн. - інфляційних втрат, 882,37 грн. - трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачем, як страховником, виплачено страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 34 677,28 грн. внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача, як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки, оскільки саме з вини особи, яка керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у відповідача, сталася ДТП, наслідки якої визнано позивачем страховим випадком та здійснено виплату страхової суми.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.01.2012 р. № 18/14 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано на тому, що позивачем не надано доказів того, що страховиком винної у скоєнні ДТП особи (ОСОБА_4С.) є відповідач по справі - ПАТ „Страхова компанія „Універсальна.

Не погоджуючись із вищевказаним Рішенням, позивач ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати Рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2012 р. № 18/14 та прийняти нове судове Рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позивач у доводах апеляційного оскарження наголосив, що страховиком виної у скоєнні ДТП особи, відповідно до ОСОБА_5 ОСЦПВВНТЗ №ВС/7572235 є саме відповідач по справі, належним доказом чого слід вважати ОСОБА_1 з Єдиної централізованої бази МТСБУ, який був залучений до матеріалів позовної заяви (Додаток № 13), а тому у господарського суду не було підстав для відмови у задовленні позовних вимог.

Ухвалою КАГС від 03.03.2012 р. № 18/14 суддя Ільєнок Т.В. ухвалила відновлення пропущеного строку апеляційного оскарження ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна на Рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2012 р. № 18/14.

Ухвалою КАГС від 03.03.2012 р. № 18/14 колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В, судді Борисенко І.В., Остапенко О.М., порушила апеляційне провадження по даній справі та призначила її до розгляду.

Відповідач, проти апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування за Договором КАСКО від 21.04.2009 р. №0997.0030.0200.729 гр. ОСОБА_6, який не є власником пошкодженого/застрахованого транспортного засобу (власник вказаного т. з. є гр. ОСОБА_7М.). ОСОБА_5 довіреності від 01.04.2009 р. № 232 повірений ОСОБА_6 не мав права підписувати та подавати заяву на виплату страхового відшкодування, оскільки повноваження ОСОБА_6 обмежуются виключно виристуванням (керуванням) забезпеченого транспортного засобу та не повязані з отриманням грошових коштів чи визначення їх спрямування. Крім того, за вказаною довіреністю, ОСОБА_6 надано право підписувати заяви від імені власника транспортного засобу, а не від власного імені, яке він вказав у Заяві на виплату страхового відшкодування. Також, відповідачем наголошено про те, що ані одержувач страхового відшкодування (АТ „УАК філія „Універсал Авто), ані страхувальник за Договором КАСКО (ОСОБА_6В.) не мають права предявляти будь-які вимоги до ПАТ „Страхова компанія „Універсальна (як до особи, відповідальної за завдані збитки в межах ліміту відповідальності), адже не є потерпілими особами в розумінні п. 1.3 ст. 1 ЗУ „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. З огляду на наведене, відповідач вважає, що право вимоги страхового відшкодування в порядку регресу до скаржника не перейшло.

Щодо заявленої до стягнення пені, то відповідач наголошує, що чинним законодавством про страхування не передачено нарахування пені за регресними зобовязаннями.

Розпоряденнями Секретаря судової палати КАГС від 20.04.2012 р. № 01-22/3/1 та від 22.05.2012 р. № 01-22/3/4 змінювався склад судової колегії, що розгядав дану справу.

У останнє судове засідання призначене на 12.06.2012 р. представник позивача-скаржника не зявився, однак через канцелярію суду подав Клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

Присутній у судовому засіданні від 12.06.2012 р. представник відповідача за наданими усними поясненнями вважає доводи апеляційного оскарження безпідставними та необґрунтованими, в звязку з чим просить колегію суддів відмовити у її задоволенні, оскаржуване в апеляційному порядку Рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна, Рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2012 р. № 18/14 скасувати та прийняти нове судове Рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.04.2009 р. між Першою Київською філією Закритого акціонерного товариства Страхова компанія Інпро та ОСОБА_6 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 0997.0030.0200.729, за умовами якого під страховий захист страховика взято автомобіль марки Мазда (державний реєстраційний номер НОМЕР_1).

Закрите акціонерне товариство Страхова компанія Інпро (ідентифікаційний код 19243047) змінило своє найменування на Закрите акціонерне товариство Страхова компанія „Граве Україна, про що свідчить ОСОБА_7 з Протоколу № 18 загальних зборів акціонерів від 15.10.2008 р..

02.02.2010 р. у м. Києві на проспекті Григоренка трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Шевроле (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки Мазда (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_6. Зазначена обставина підтверджується Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду Відділу ДАІ з обслуговування адміністративної території Дарницького району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 04.02.2011 р..

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 17.03.2010 р. винним у вищезазначеній ДТП визнано ОСОБА_4, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

03.02.2010 р. ОСОБА_6 звернувся до ЗАТ СК Інпро із Заявоюповідомленням про страховий випадок з транспортним засобом вх. № 4454, а 22.02.2010 р. із Заявою про виплату страхового відшкодування.

Господарським судом встановлено, що на підставі Звіту № 5880 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 15.02.2010 р., страхового Акту ЗАТ СК Граве Україна від 19.03.2010 р. №СНТ/0997.0030.0200.729, розрахунку суми страхового відшкодування від 15.03.2010 р., ПАТ СК Граве Україна на користь ОСОБА_6 було виплачене страхове відшкодування у розмірі 34 677,28 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 22.03.2010 р. № 0008673.

У позовній заяві позивачем наголошено, що цивільно-правова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки гр. ОСОБА_4 була застрахована у відповідача, згідно ОСОБА_5 ОСЦПВВНТЗ № ВС/7572235, фактичний ліміт відповідальності по якому становить 25 500,00 грн., що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ.

Позивач стверджує, що для отримання страхового відшкодування у порядку регресу ним на адресу відповідача було направлено відповідну Заяву від 06.09.2010 р. № 492, яка, однак, була залишена без задоволення.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на свою користь 25 500,00 грн. страхового відшкодування, 1 981,66 грн. пені, 1 402,50 грн. інфляційних втрат та 882,37 грн. трьох відсотків річних.

Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування у порядку регресу перевищує передбачений спеціальним Законом ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи.

Крім того, господарським судом було критично розцінено ствердження позивача про те, що цивільно-правова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки гр. ОСОБА_4. була застрахована саме у відповідача по справі ПАТ Страхова компанія Універсальна згідно ОСОБА_5 № ВС/7572235, оскільки зазначеного документу позивачем надано не було. Тому суд першої інстанції, звертаючи увагу на відсутність в матеріалах справи ОСОБА_5 № ВС/7572235, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Скаржник-позивач - ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна, не погодившись із вищевказаним судовим Рішенням, звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій вважає викладені у судовому Рішенні висновки необгрунтованими та хибними з огляду на наступне.

Як у суді першої так і в апеляційній інстанції, позивач наполегливо стверджує про те, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Шевроле (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) гр. ОСОБА_4 була застрахована у саме відповідача по справі згідно ОСОБА_5 ОСЦПВВНТЗ № ВС/7572235, про що свідчить ОСОБА_7 з Єдиної централізованої бази МТСБУ, який був залучений до матеріалів позовної заяви (Додаток № 13).

А отже, на думку скаржника, у місцевого господарського суду не було пістав вважати, що позивачем не доведено факту укладання між відповідачем та гр. ОСОБА_4 (власник та водій автомобіля НОМЕР_3) Договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності по вказаному автомобілю.

Колегія суддів, переглядаючи дану справу в апеляційному порядку, дійшла висновку про необхідність перевірити вказане зауваження скаржника та направити судовий Запит до МТСБУ про надання відомостей з його централізованої бази даних щодо ОСОБА_5 ОСЦПВВНТЗ №ВС/7572235.

У відповідь на судовий Запит, МТСБУ направило ОСОБА_2 від 01.06.2012 р. № 13397/7/-3-11, відповідно до якого ОСОБА_4 на підставі ОСОБА_5 ОСЦПВВНТЗ №ВС/7572235 дійсно було застраховано автомобіль марки Шевроле (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), (договір III типу).

Відповідно до п. 15.3. ст. 15 ЗУ „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу).

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Ця норма кореспондується з положенням ст. 27 ЗУ „Про страхування.

ОСОБА_5 з ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (ч.1 п.1 ст. 1188 ЦК України).

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка є власником та керувала автомобілем марки Шевроле (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) є - ОСОБА_4, встановлена у судовому порядку.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач - ПАТ „Страхова компанія „Універсальна є відповідальною особою за завдані страхувальнику ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна збитки в межах, передбачених Полісом ОСЦПВВНТЗ №ВС/7572235, а до ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту від 21.04.2009 р. № 0997.0030.0200.729, перейшло право вимоги (регресу), яке потерпіла особа мала до ПАТ „Страхова компанія „Універсальна як до особи, відповідальної за завдані збитки.

ОСОБА_5 положень ст. 37 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Статтею 22 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, обовязків ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500,00 грн. на одного потерпілого.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п. 12.1. Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів)

ОСОБА_5 ОСЦПВВНТЗ №ВС/7572235 розмір франшизи встановлено у розмірі 510,00 грн..

Відповідно до ст. 29 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів дія полісу поширюється лише на шкоду спричинену майну потерпілого.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задовлення вимоги позивача, щодо стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу, а саме на суму 24 990,00 грн. (25 500,00 грн. (ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих) 510,00 грн. (передбачений Договором срахування розмір франшизи) = 24 990,00 грн.).

У задоволенні позовної вимоги, що стягнення з відповідача 510,00 грн. страхового відшкодування слід відмовити як заявленого безпідставно.

Крім суми страхового відшкодування, позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, просив місцевий господарський суд стягнути з відповідача на свою 1 402,50 грн. інфляційних втрат та 882,37 грн. трьох відсотків річних нарахованих за період прострочення починаючи з 22.10.2010 р. по 16.12.2011 р..

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, вважає цілком обгрунтованими дані позовні вимоги, однак, зважаючи на часткове задоволення суми основного боргу (страхового відшкодування), що береться за основу при нарахуванні вказаних штрафних санкцій, то колегія суддів дійшла висновку про необхідність їх перерахування.

Тому, згідно обгрунтованого розрахунку суду, з відповідача на користь позивача підялгає стягенню 1 374,45 грн. інфляційних втрат та 864,72 грн. трьох відсотків річних нарахованих за період прострочення починаючи з 22.10.2010 р. по 16.12.2011 р..

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 1 981,66 грн. пені, то колегія суддів вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Законами України „Про страхування та „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч.2 ст.551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено апеляційним судом та не спростовано позивачем, письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені) між сторонами у справі не вчинявся, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 1981,66 пені.

Водночас, згідно з п. 37.2 ст. 32 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, положення п. 37.2 ст. 32 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній до 18.09.2011р.) право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1.3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ані Цивільним кодексом України, ані Законами України „Про страхування та „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею), в звзку з чим зауваження скаржника в цій частині визнаються колегією суддів правильними, тому позовна вимога про стягення нарахованої пені у розмірі 1 981,66 грн. задоволенню не підлягає як заявлена необгрунтовано.

Зауваження відповідача викладені у письмовому Відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачем безпідставно було виплачено страхове відшкодування на підставі Заяви ОСОБА_6, який відповідно до наданої йому довіреності має право лише подавати заяви від імені власника забезпеченого автомобіля марки Мазда (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) гр. ОСОБА_8 а не від свого власного не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у графі „власник транспортного засобу поданої позивачу Заяви про випадок з транспортним засобом вказано саме гр. ОСОБА_8.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що Рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2012 р. № 18/14 є таким, що прийнято з неправильним застосуванянм норм матеріального права, що відбулося при неповному з'ясуванні всіх обставин, які мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню, приймаючи нове судове рішення, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, а саме в загальній сумі 24 990,00 грн..

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2012 р. № 18/14 скасувати.

Прийняти нове судове рішення в наступній редакції:

„ Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відповідача - ПАТ „Страхова компанія „Універсальна (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 48А; ЄДРПОУ 20113829) на користь позивача - ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна (79044, м. Львів, вул. Метрологічна, 2; ЄДРПОУ 19243047) 24 990 (двадцят отири тисячі девятсот девяносто) грн. 00 коп. страхового відшкодування у порядку регресу, 864 (вісімсот шісдесят чотири) грн. 72 коп. 3 % річних, 1 374 (одна тисяча триста сімдесят чотири) грн. 45 коп. інфляційних збитків, 1 291 (одна тисяча двісті девяносто одна) грн. 18 коп. судового збору по першій інстанції.

В іншій частині позову відмовити

Стягнути з відповідача - ПАТ „Страхова компанія „Універсальна (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 48А; ЄДРПОУ 20113829) на користь позивача - ПАТ „Страхова компанія „Граве Україна (79044, м. Львів, вул. Метрологічна, 2; ЄДРПОУ 19243047) 736 (сімсот тридцять шість) грн. 15 коп. - судового збору за апеляційним оскарженням.

Господарському суду м. Києва видати відповідні накази.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 р. № 18/14 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 р. № 18/14 може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний термін.

Матеріали справи № 18/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддяІльєнок Т.В.

СуддіОстапенко О.М.

ОСОБА_1