Рішення № 51828491, 21.09.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2015 р.Справа № 922/2786/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобову Р.М.

розглянувши справу

за позовом Прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова до 1. Харківської міської ради, м. Харків, 2. Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара", м. Харків, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крокус-Монт", смт. Покотилівка, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, м. Харків про визнання незаконним та скасування рішення за участю представників сторін:

Прокурор - Кондратюк Н.А., посв. від 03.12.2013р.;

Представник першого відповідача - не з'явився;

Представник другого відповідача - не з'явився;

Представник третього відповідача - не з'явився;

Третя особа - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова, звернувся до господарського суду з позовом до першого відповідача - Харківської міської ради, другого відповідача - Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара", м. Харків, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати п. 30.3. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009р. № 85/09.

Ухвалою господарського суду від 07.05.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.06.2015р. об 11:15 год.

Ухвалою господарського суду від 23.06.2015р. залучено до участі у справі Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції.

Ухвалою господарського суду від 21.07.2015р. залучено Третім відповідачем по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанію Крокус-Монт", смт. Покотилівка.

У судовому засіданні 21.09.2015р. прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Додаткових доказів по справі суду не надав.

Представники відповідачів у судове засідання 21.09.2015р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили. Додаткових доказів по справі суду не надали. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання 21.09.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_1 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне:

Судом встановлено, що рішенням 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів містобудування" від 29.04.2009р. №85/09 Обслуговуючому кооперативу ЖБК Елара передано функції замовника будівництва об'єкту зі зміною функціонального призначення під житлову забудову по вул. Луї Пастера та передано йому у власність вказану земельну ділянку площею 6,4016 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0010.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно № 36168937 від 09.04.2015р., право приватної власності на земельну ділянку площею 6,4016 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0010 не зареєстровано. Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Елара" з 24.12.2014р. перебуває у стані припинення.

Прокурор у позові зазначає, що ОК "ЖБК "Елара" не має наміру щодо набуття права власності на вказану земельну ділянку, оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку та здійснення її забудови, однак, вказане рішення сесії Харківської міської ради № 85/09 прийнято усупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186. А отже й ОК ЖБК Елара створено всупереч вимогам вищевказаних нормативно-правових актів, а саме всупереч вимогам ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту.

Крім того, прокурор вважає, що ОК ЖБК "Елара" за організаційно-правовою формою фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. статуту кооперативу та у реєстраційній картці форми 1 кооперативу. Отже, прокурор вважає, що ОК ЖБК Елара фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні положень глави 5 ЖК та ст.41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов.

Враховуючи викладене, прокурор вважає пункт 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009р. № 85/09 незаконним, зазначаючи, що вказане рішення прийнято в порушення вимог ст.41 ЗК України, ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту, під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК ЖБК Елара безоплатно земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:04:007:0010 зобовязана була зясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту; Харківська міська рада мала можливість зясувати вказані обставини, у звязку з тим, що рішення про створення ОК ЖБК Елара та список його членів, у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради; відповідно до абз. 1 п.8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470, облік таких громадян здійснюється виконавчий комітет саме Харківської міської ради; статут ОК ЖБК Елара зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті під номером 14801020000043757 від 31.03.2009р.

Таким чином, прокурор звернувся до господарського суду із позовом про визнання незаконним та скасування п. 30.3. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009р. № 85/09.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Згідно з вимогами частини 2 статті 44 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх не відповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про правонаступництво України закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною ОСОБА_1 Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_1 України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» акти законодавства Союзу РСР застосовуються на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України, лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до ст. 4 ЦК України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Враховуючи викладене, положення Примірного статуту та ЖК УРСР (в частині, що стосується створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів) підлягають застосуванню виключно в тій частині, що не суперечить приписам Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV, який набрав чинності 27 серпня 2003 року.

Зазначене підтверджується також і приписами пунктів 2, 3, 4 ст. 41 Закону України «Про кооперацію», відповідно до яких кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закон, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної ОСОБА_1 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Крім того, суд зауважує, що поняття загальної та спеціальної норм є відображенням співвідношення двох окремих правових норм, предмет регулювання яких постає як ціле (для загальних норм) і частина (для спеціальних норм). Крім того, як вказав Конституційний Суд України в абз. 4 п. 3.3 мотивувальної частини рішення від 10 грудня 2009 року у справі № 1-46/2009, спеціальний характер норм права полягає в тому, що спеціальні правові норми тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної загальної норми або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування загальної норми, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту. При цьому, враховуючи приписи ст. 4 Цивільного кодексу України про ієрархічність актів цивільного законодавства й неприпустимість суперечності положень актів нижчої юридичної сили приписам актів вищої юридичної сили, правова норма для визнання за нею характеру спеціальної щодо іншої правової норми має міститись в нормативно-правовому акті такої ж юридичної сили, що й загальна норма. В іншому разі співвідношення між відповідними нормами права як між загальною та спеціальною нормою виключається й застосуванню підлягає норма, що міститься в нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.

Водночас, Примірний статут затверджено постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР, тобто підзаконним нормативно-правовим актом, який за своєю юридичною силою відповідає постанові Кабінету Міністрів України, приписи ж постанов Кабінету Міністрів України як актів цивільного законодавства відповідно до ч. 4 ст. 4 ЦК України за жодних умов не можуть бути застосовані, якщо вони суперечать приписам актів цивільного законодавства, що мають силу законів України (ЦК України, іншим законам України, декретам Кабінету Міністрів України).

Враховуючи вищевикладене, суд оцінює критично та відхиляє посилання прокурора на те, що положення глави 5 ЖК УРСР та Примірного статуту містять норми, що є спеціальними щодо приписів Закону України «Про кооперацію».

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Суд наголошує, що відповідна норма ст. 41 ЗК України не передбачає будь-яких виключень для тих житлово-будівельних та/або гаражно-будівельних кооперативів, які створені та діють відповідно до положень Закону України «Про кооперацію», а не про ЖК УРСР та Примірного статуту. Крім того, вказана норма ЗК України за своїм буквальним тлумаченням свідчить про відсутність будь-яких обмежень для житлово-будівельних кооперативів в частині отримання останніми земельних ділянок для житлового будівництва. Зокрема відсутні обмеження щодо площі земельної ділянки яка надається кооперативу, наявності житлових потреб членів кооперативу або його засновників, вікового цензу тощо. Суд наголошує, що окремі з цих обмежень (зокрема, що вікового цензу, місця проживання тощо) суперечили б приписам ч. 2 ст.24 Конституції України, відповідно до яких не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд також бере до уваги, що Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, який набрав чинності до набрання чинності Законом України «Про кооперацію», не встановлено заборон, обмежень або умов щодо реєстрації житлово-будівельних кооперативів лише при наявності житлових потреб засновників або його членів, вікового цензу тощо. Зокрема, у ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців зазначено, що дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок, організацій роботодавців, їх об'єднань), політичних партій, державних органів та органів місцевого самоврядування, асоціацій органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій. Об'єднання громадян, політичні партії, державні органи та органи місцевого самоврядування, асоціації органів місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює реєстрацію (легалізацію) обєднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх обєднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських обєднань, торгово-промислових палат, асоціацій органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, визначених законом, та видає виписку з Єдиного державного реєстру, оформлену державним реєстратором відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за місцезнаходженням юридичної особи.

Крім того, відповідно до положень ст.ст. 24, 27, 29, 30 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців як в редакції, що була чинною на момент створення Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Елара», так і в редакції, чинній на момент розгляду справи судом, особливих вимог до державної реєстрації ЖБК.

Більше того, відповідно до ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11 Закону України «Про кооперацію» кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, дані паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює); для юридичної особи - прізвище, ім'я та по батькові уповноваженого представника юридичної особи, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами. Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству. Членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом. Останнє положення ст. 9 Закону України «Про кооперацію» однозначно сформульоване як відсилочна норма, що відсилає до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, оскільки тільки цим законом врегульовані зазначені відносини.

Зважаючи на викладене, суд оцінює критично та відхиляє посилання прокурора на те, що Харківська міська рада мала можливість та повинна була зясувати відповідні обставини, оскільки рішення про створення ОК ЖБК Елара та список його членів, у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради, адже органи державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, яким у спірних правовідносинах у період створення Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Елара» був виконавчий комітет Харківської міської ради, відповідно до приписів Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців були позбавлені права надавати оцінку обставинам, на які посилається прокурор (віковий ценз членів кооперативу, їх проживання у певному населеному пункті, перебування на обліку таких, що потребують поліпшення житлових умов, тощо).

Щодо посилань прокурора на те, що Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Елара» «фактично не є житлово-будівельним кооперативом», суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про кооперацію", кооперативна організація це кооператив або кооперативне об'єднання; кооператив це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; виробничий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку; обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (ст. 6 Закону України "Про кооперацію"). Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Вищевказане свідчить про те, що при створенні кооперативу як юридичної особи, останній повинен також містити у своїй назві інформацію про його тип та напрям діяльності, що відповідає і змісту ст. 90 ЦК України.

Отже, найменування ОК ЖБК Елара визначає його тип та напрям діяльності, відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується з п. 1.2. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004, № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Окрім цього, слід звернути увагу і на Лист Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 23.02.2007 року № 1352, відповідно до якого зазначено, що класифікацією організаційно-правових форм господарювання Державного класифікатора України, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 року № 97, яка розроблена згідно з вимогами норм ГК та ЦК України, передбачено такі групи об'єктів класифікації, як: кооперативи (код 300), які в свою чергу поділяються: на виробничий кооператив (код 310), обслуговуючий кооператив (код 320), споживчий кооператив (код 330), сільськогосподарський виробничий кооператив (код 340),сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (код 350), кооперативний банк (код 390); та інші організаційно-правові форми (код 900), в групу яких входить споживче товариство (код 930). Варто зазначити, що кожна організаційно-правова форма має свої характерні властивості та відмінності.

Кооперативи - це родове поняття, що містить ознаки, притаманні усім передбаченим чинним законодавством України видам кооперативів. Загальними ознаками, що дозволяють віднести кооперативи до особливої організаційно-правової форми, є те, що вони створюються шляхом добровільного об'єднання громадян і мають на меті вирішення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Господарська діяльність кооперативів регулюється ГК України (глава 10), ЦК України (параграф 2 глава 8), Законом України від 10.07.2003 р. N 1087-IV Про кооперацію, Законом України від 10.04.92 р. N 2265-XII Про споживчу кооперацію, Законом України від 17.07.97 р. N 469/97-ВР Про сільськогосподарську кооперацію, із змінами та доповненнями, та іншими нормативно-правовими актами. Кооперативи самостійно визначають основні види та напрями своєї господарської діяльності. Вони можуть створюватися і діяти у галузі промисловості, будівництва, на транспорті, в торгівлі й громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні, медицині та інших галузях господарської діяльності.

Відповідно до ст. 94 ГК України, кооперативи, як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів.

При створенні кооперативу, насамперед, важливо визначити його тип, якщо кооператив буде проводити господарську діяльність з метою одержання прибутку - то він буде відноситься до типу виробничого кооперативу, а якщо кооператив буде надавати послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку - то він буде відноситься до типу обслуговуючий або споживчий. Після цього кооператив визначається, за яким напрямом діяльності він буде працювати (житловим, житлово-будівельним, садово-городнім, гаражним, торговельно-закупівельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо).

Таким чином, доводи прокурора про те, що ОК ЖБК Елара не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та є різноплощинними, які не перетинаються за змістом і не можуть виключати одне одного обслуговуючий за типом кооператив може бути житлово-будівельним за напрямом діяльності й навпаки.

Виходячи з викладеного, Харківська міська рада цілком обґрунтовано прийняла спірне рішення, керуюсь ст. 41 Земельного кодексу України та нормами чинного законодавства України.

Водночас, суд зазначає, що абзацом 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 140, частини 1 статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень розділу X Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, окрім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 19.08.2015р. припинено юридичну особу - ОК "ЖБК "Елара".

Відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця включаються до Єдиного державного реєстру, шляхом внесення записів, на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд зазначає, що відомості які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. В зв'язку з чим, позовні вимоги прокурора в частині вимог до ОК "ЖБК "Елара" підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи те, що право власності на спірну земельну ділянку не було зареєстровано, а відповідач, якому ця земельна ділянка була надана у власність припинився внаслідок ліквідації, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка фактично не вибула із земель комунальної власності. Спірне ж рішення Харківської міської ради внаслідок ліквідації другого відповідача у відповідній частині виконане бути не може, через що жодним чином не порушує ні законних прав та інтересів, ані держави, ані Харківської міської ради (територіальної громади м. Харкова). Доказів на підтвердження іншого, прокурор не надав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора до Харківської міської ради не підлягають задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги прокурора до ТОВ "Компанії Крокус-Монт", суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 12.11.2007р. між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанією "Крокус-Монт" укладено договір оренди землі № 740767100091, відповідно до умов якого третьому відповідачу передано в оренду земельну ділянку, площею 6,4016 га по вул. Луї Пастера у м. Харкові, строком до 31.12.2008р.

Згідно ст. 31 Закону України "Про оренду землі", п. 36 договору оренди землі від 12.11.2007р., дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Так, договір оренди землі було укладено строком до 31.12.2008р., але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації. Таким чином, термін дії договору оренди від 12.1.2007р., зареєстрованого у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель 12.11.2007р. за № 740767100091 припинився з 01.01.2009р.

Пунктом 30.1. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009р. № 85/09, припинено ТОВ "Компанія "Крокус-Монт" право користування земельною ділянкою, загальною площею 6,4016 га по вул. Луї Пастера, за його добровільною відмовою (лист від 27.04.2009р.).

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати п. 30.3. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009р. № 85/09.

З наведеного вбачається, що спірне рішення, в частині надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Елара" у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови загальною площею 6,4016 га, в межах договору оренди землі від 12.11.2007р. № 740767100091, для будівництва об'єкту зі зміною функціонального призначення під житлову забудову по вул. Луї Пастера та подальшої експлуатації об'єкту, не впливає на права та обов'язки третього відповідача - ТОВ "Компанія Крокус-Монт", внаслідок чого у позовних вимогах прокурора Орджонікідзевського району стосовно цього відповідача слід відмовити.

Розглянувши надане першим відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності (вх. № 23669), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до частини 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 29 ГПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 ГПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 29 ГПК України.

Згідно зі ст. 29 ГПК України, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року, 23 грудня 2014 року та у постанові від 01.07.2015р. по справі № 6-178цс15.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова не підлягають задоволенню у повному обсязі, не у зв'язку зі застосуванням строку позовної давності, а у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позов прокурора Орджонікідзевського району не підлягає задоволенню в частині вимог до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії Крокус-Монт".

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Отже, судовий збір, наразі, не стягується.

Керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 22, 27, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

В частині позовних вимог до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Елара" - провадження у справі припинити.

Повне рішення складено 28.09.2015 р.

Суддя ОСОБА_1

справа № 922/2786/15