Рішення № 51826974, 23.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/19843/15

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», м.Київ, ЄДРПОУ 30115243

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1», м.Київ, ЄДРПОУ 38526904

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Кисіля Сергія Петровича, Черкаська обл., м.Петрівка

про стягнення 16 886,78 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Гусєв П.В. - по дов.

від відповідача:не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1», м.Київ (з урахуванням пояснень №1603/3 від 11.08.2015р.) про стягнення страхового відшкодування в сумі 16 886,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що всупереч приписами ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідачем, як страхувальником за полісом №АС/3467953 від 14.11.2013р. обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не було повідомлено страховика про настання страхового випадку, в результаті чого, на думку заявника, у останнього виникло право регресної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1».

Відповідач у судове засідання 23.09.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Ухвалою від 07.08.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Кисіля Сергія Петровича.

Третя особа пояснень по суті спору не представила, правової позиції з приводу позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» не висловила, у судове засідання 23.09.2015р. не з'явилась.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1» та Кисіль Сергій Петрович були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02121, м.Київ. Дарницький район, вул.Колекторна, буд.17.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України).

За змістом наявних в матеріалах справи документів, зокрема, довідки б/н від 18.08.2015р. відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС, УДМС України у Черкаській області місцем проживання третьої особи є: Черкаська область, Монастирищенський район, с.Петрівка.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 19.08.2015р. з метою повідомлення відповідача та третьої особи про час та місце розгляду справи.

Направлену судову кореспонденцію було вручено адресатам, що підтверджується поштовими повідомленнями №0103035743646 та №0103035743786.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами учасників судового процесу, які наявні в матеріалах справи, зокрема, зазначені у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та довідці відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС, УДМС України у Черкаській області, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача та третьої особи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд вказує, що учасники судового процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою від 19.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача та третьої особи в судове засідання 23.09.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014п. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що ухвалою від 19.08.2015р. явка учасників судового процесу в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, що позивач та треті особи в судове засідання 23.09.2015р. не з'явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За приписами ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Дорожньо-транспортною пригодою за вказаним нормативно-правовим актом визнається подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Виходячи зі змісту довідки №9345241, 05.02.2014р. об 11 годині 50 хвилин у Дарницькому районі міста Києва на проспекті Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. Hyunday Туксон, державний номер АР 0320 МІ, який належав Макеєву Артему Олександровичу, який і здійснював керування автомобілем, та 2.Камаз 6520, державний номер АА 1364 ОС, власником якого було Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Рентал», керування яким здійснював Кисіль Сергій Петрович.

Згідно із ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Наразі, з наявної в матеріалах справи постанови від 14.03.2014р. Дарницького районного суду м.Києва по справі №753/3125/14-п вбачається, що винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.02.2014р. об 11 годині 50 хвилин у Дарницькому районі міста Києва на проспекті Бажана за участю транспортних засобів 1. Hyunday Туксон, державний номер АР 0320 МІ та 2.Камаз 6520, державний номер АА 1364 ОС, було визнано Кисіля Сергія Петровича.

Доказів оскарження та скасування наведеного судового рішення у визначеному чинним законодавством порядку матеріали справи не місять.

Як вбачається з полісу №АС/3467953 від 14.11.2013р., цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу Камаз 6520, державний номер АА 1364 ОС (Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1») на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди було застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС». У пункті 3 полісу №АС/3467953 від 14.11.2013р. зазначено, що останній діяв з 15.11.2013р. по 14.11.2014р.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у Макеєва Артема Олександровича, як власника транспортного засобу Hyunday Туксон, державний номер АР 0320 МІ, чи у страховика, до якого перейшло право вимоги до винної у заподіянні шкоди особи, виникло право вимагати від позивача (страховика винної особи) відшкодування завданої пошкодженням транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди.

Згідно зі ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги.

Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 вказаного Кодексу встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Як свідчать матеріали справи, 16.04.2014р. до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» надійшла вимога №151 від 11.04.2014р. Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс» про виплату страхового відшкодування. У наведеній претензії Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс» було зазначено, що останнім, як страховиком за договором №697-13.062.12 від 12.03.2013р. страхування, укладеним з Макеєвим Артемом Олександровичем, за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.02.2015р., було сплачено страхове відшкодування страхувальнику в розмірі 16 886,78 грн. У листі страховик просив визнати дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та сплатити страхове відшкодування в порядку регресу.

28.04.2014р. представниками Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №9630Р/40, відповідно до якого заявником прийнято рішення про виплату Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс» страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 16 886,78 грн.

При цьому, судом прийнято до уваги пояснення позивача, що при розрахунку суми страхового відшкодування останнім було враховано звіт б/н від 10.02.2015р. про визначення вартості матеріального збитку, складений суб'єктом оціночної діяльності Білоус Ігорем Анатолійовичем (сертифікат №15369/13 від 08.11.2013р.), відповідно до якого вартість матеріального збитку, що завданий власнику транспортного засобу Hyunday Туксон, державний номер АР 0320 МІ внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.02.2014р., становив 18 372,04 грн. Крім того, заявником також враховано вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу, яка у відповідності до рахунку-фактури №54 від 13.02.2014р., виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Веда-Авто-Сервіс», становила 18 243,53 грн.

Листом №4667 від 28.04.2014р. позивачем було повідомлено про прийняте щодо виплати страхового відшкодування рішення та гарантовано перерахування грошових коштів.

Наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №14632 від 04.07.2014р. підтверджується факт перерахування Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» страхового відшкодування в розмірі 16 886,78 грн. на рахунок Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс». Судом також прийнято до уваги, що рахунок, на який здійснено перерахування, в повному обсязі відповідає тому, що був зазначений Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс» у вимозі №151 від 11.04.2014р.

За таких обставин, приймаючи до уваги представлені до матеріалів справи докази, судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.02.2014р., було виплачено страхове відшкодування Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс», як особі до якої на підставі 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги до заявника.

Статтею 287 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За приписами ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Підпунктом «ґ» п.38.1 ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 цього Закону.

Таким чином, вказана правова норма передбачає у випадку неповідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди наявність у нього права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 11.08.2014р. та від 19.11.2014р. Вищого господарського суду України по справах №910/2843/14 та №910/5973/14.

Згідно з пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Як вказувалось вище, полісом №АС/3467953 від 14.11.2013р. Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» було застраховано цивільно-правову відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1».

Судом прийнято до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1» здійснювало станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди користування транспортним засобом Камаз 6520, державний номер АА 1364 ОС на підставі договору №С20/03/13 від 20.03.2013р. оренди, укладеного з власником транспортного засобу - Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-рентал».

Одночасно, винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди особа - Кисіль Сергій Петрович станом на 05.02.2014р. перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1», що підтверджується представленою відповідачем до матеріалів справи копією трудової книжки вказаної фізичної особи.

За твердженнями позивача, всупереч вимогам ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1», як страхувальником за полісом №АС/3467953 від 14.11.2013р., не було повідомлено страховика про настання страхового випадку, а саме про дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 05.02.2014р. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 03.08.2015р. та від 19.08.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази звернення до позивача з повідомленням про настання 05.02.2014р. дорожньо-транспортної пригоди.

Проте, всупереч приписам ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, відповідачем витребуваних судом доказів не представлено, факту порушення своїх обов'язків не спростовано.

При цьому, господарський суд наголошує, що у відповідності до п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За висновками суду, з 07.08.2015р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1» було більш ніж достатньо часу для виконання вимог суду та надання витребуваних документів.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів повідомлення страхувальником страховика про дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 05.02.2014р., господарський суд дійшов висновку, що після виплати страхового відшкодування Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс» до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» перейшло право регресної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1».

Таким чином, з огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідачем так і не було представлено доказів виконання вимог чинного на момент настання страхового випадку законодавства щодо обов'язкового повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1» про стягнення страхового відшкодування в сумі 16 886,78 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1», м.Київ про стягнення страхового відшкодування в сумі 16 886,78 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд-1» (02121, м.Київ, Дарницький район, вул.Колекторна, буд.17, ЄДРПОУ 38526904) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м.Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд.65, ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування в сумі 16 886,78 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

У судовому засіданні 23.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.09.2015р.

Суддя М.О. Любченко