Рішення № 51826918, 23.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/19830/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка», м.Київ, ЄДРПОУ 32769270

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», м.Київ, ЄДРПОУ 30300272

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «13-й квартал», м.Київ, ЄДРПОУ 33937526

про розірвання договору виконання робіт

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Ломейко І.В. - по дов.

від відповідача: Коршун О.А. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.08.2015р. оголошувалась перерва до 23.09.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», м.Київ про розірвання договору від 01.03.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з листопада 2014р. відповідачем було припинено виконання своїх обов'язків за договором від 01.03.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ), жодних рахунків та актів за виконані роботи не виставлялось, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка» уклало договір на вивіз та знешкодження твердих побутових відходів з іншою особою. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про достатність підстав для розірвання договору, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада», на підставі ст.651 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві б/н від 27.09.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що чинним законодавством України не передбачено можливості одностороннього розірвання договору. При цьому, за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», ненадання відповідачем позивачу рахунків та актів на виконані роботи було обумовлено відсутністю відповідних звернень з боку заявника.

Ухвалою від 19.08.2015р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «13-й квартал».

Третя особа у поясненнях №97/8 від 19.08.2015р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка» підтримала в повному обсязі.

У судовому засіданні 23.09.2015р. третя особа не з'явилась, представника не направила, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористалась. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «13-й квартал» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 19.08.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що третя особа була обізнана про час та місце наступного слухання справи.

З огляду на неявку третьої особи у судове засідання 23.09.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що всіма учасниками судового процесу було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що третя особа в процесі розгляду справи 23.09.2015р. так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада» було укладено договір про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ), відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по перевезенню та знешкодженню твердих побутових відходів (ТПВ), відповідно до адреси об'єктів і періодичності вивозу; заявленої при складанні договору, а замовник зобов'язується оплатити роботу в порядку та строки, що передбачені правочином.

За умовами п.1.3 договору від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) вартість робіт за 1м.куб становить 45 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Договір набирає чинності з 01.03.2008р. і діє до тих пір, поки одна із сторін за п'ятнадцять календарних днів письмово не заявить про його розірвання (п.9.1 договору від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

До обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору, насамперед, повинно бути доведено факт чинності договору на момент розгляду справи та наявність передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка» посилалось на те, що з листопада 2014р. відповідачем було припинено виконання своїх обов'язків за договором від 01.03.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ), жодних рахунків та актів за виконані роботи не виставлялось, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка» уклало договір на вивіз та знешкодження твердих побутових відходів з іншою особою. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про достатність підстав для розірвання договору, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада», на підставі ст.651 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципів повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка». При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться у ст.188 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Статтею 907 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі, шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Як вказувалось вище, пунктом п.9.1 договору від 01.08.2008р. передбачено, що укладений між сторонами правочин набирає чинності з 01.03.2008р. і діє до тих пір, поки одна із сторін за п'ятнадцять календарних днів письмово не заявить про його розірвання.

У п.7.2 договору від 01.08.2008р. контрагентами погоджено, що при розірванні договору сторона-ініціатор повинна повідомити про намір його розірвання за п'ятнадцять календарних днів.

Мотиви реалізації сторонами такого права контрагентами у спірному договорі не визначені, а отже, за висновками суду, право на одностороннє розірвання договору від 01.03.2008р. може бути реалізовано кожною стороною з будь-яких підстав, за власним бажанням та особистим волевиявленням. Тобто, у даному випадку одностороннє розірвання не ставиться у виключну залежність від належного виконання іншим контрагентом умов договору (як вид відповідальності), а виступає чинником який призводить до припинення договірних відносин сторін та обумовлює закінчення строку його дії в розумінні п.9.1 договору від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

Отже, укладаючи договір, сторони досягли згоди щодо надання обом контрагентам права на одностороннє розірвання правочину за умови повідомлення про намір до розірвання за п'ятнадцять календарних днів.

При цьому, суд зауважує, що позивачем та відповідачем у спірному правочині не було погоджено особливого порядку оформлення такого розірвання, зокрема, не визначено необхідності підписання відповідної додаткової угоди тощо.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, у даному випадку, досягнення сторонами згоди стосовно можливості одностороннього розірвання правочину шляхом повідомлення контрагента в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору, що передбачений чинним законодавством України, та приписами ст.651 Цивільного кодексу України.

Наведеним вище в повному обсязі спростовуються твердження відповідача щодо неможливості розірвання договору від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) на вимогу однієї зі сторін.

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» з повідомленням №2-15 від 01.04.2015р. про розірвання договору від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ). Вказане повідомлення було отримане відповідачем 02.04.2015р. та зареєстроване за вхідним номером №022-00658, про що свідчить відмітка у верхній лівій частині аркуша.

Обставини щодо отримання вказаного повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада» протягом розгляду справи не заперечувались.

Отже, з огляду на умови п.п.7.2, 9.1 укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що договір від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) є розірваним з 18.04.2015р.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що умовами спірного правочину не передбачено будь-яких підстав, за наявності яких сторона може реалізувати своє право на одностороннє розірвання договору.

У даному випадку обставини щодо належного виконання контрагентами своїх зобов'язань за договором від 01.08.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) не підлягають дослідженню у межах провадження по справі, а посилання заявника на невиконання відповідачем робіт з листопада 2014р., не впливають на можливість одностороннього розірвання договору та не мають значення для надання правової оцінки наявності на теперішній час договірних правовідносин між сторонами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що укладений між сторонами правочин є розірваним з 18.05.2015р. (тобто, ще до моменту звернення позивача до суду з розглядуваним позовом), у суду відсутні підстави для його повторного розірвання.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» про розірвання договору від 01.03.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бойківчанка», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», м.Київ про розірвання договору від 01.03.2008р. про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

У судовому засіданні 23.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.09.2015р.

Суддя Любченко М.О.