Ухвала суду № 51819339, 29.09.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 679/233/15-ц

Провадження № 22-ц/792/1654/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої судді - Карпусь С.А.

суддів: Федорової Н.О., Баса О.Г.

при секретарі Бондарі О.В.

з участю: ОСОБА_1, адвоката Романової Н.І.,

адвоката Кузнецової Д.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26 червня 2015 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року ОСОБА_5, звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що 01 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно якого він передав останньому грошові кошти у сумі 200 тис. грн. терміном на 1 рік, про що відповідач написав розписку. Однак у визначений договором строк борг не повернув. Тому відповідно до положень ст.ст. 610, 612, ч.1 ст.1046, ч.2 ст. 1047, 1049 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за договором позики в сумі 200 тис. грн. та судові витрати.

Під час розгляду справи ОСОБА_5 після неодноразових уточнень позовних вимог остаточно просив стягнути з відповідача на його користь 185 тис. грн. заборгованості за договором позики, та за період невиконання зобов'язання 2514 грн. 15 коп. інфляційних втрат, 2205 грн. 3% річних, а всього 189719,15 грн. та відповідно повернути судові витрати в сумі 1897 грн.19 коп..

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5

______________

Головуючий у першій інстанції: Гаврищук Л.П. Провадження 22-ц/792/1654/15

Доповідач: Карпусь С.А. Категорія: 19,27

О.Л. заборгованість за договором позики в сумі 189 719,15 грн., із них: 185 тис. грн. - сума основного боргу, 2514,15 грн. - інфляційні втрати, 2205 грн. - 3% річних та судові витрати по справі у сумі 1897,19 грн., всього - 191616,34 грн..

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_5 відмовити. Посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність його висновків обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Суд безпідставно прийшов до висновку, що позов є обгрунтованим, що ним прострочено виконання зобов'язань за договором позики і що позивач має право на отримання коштів з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_5, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просив відхилити апеляційну скаргу.

ОСОБА_5 до суду не з'явився, будучи у встановленому законом порядку оповіщений про час і місце судового засідання в порядку ч.5 ст. 76 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 59, чч. 1, 4 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач у визначений в розписці про позику від 1 лютого 2014 року строк борг у повному розмірі не повернув, не надав суду належних доказів за правилами ст. 545 ЦК України на підтвердження повернення позики, сума боргу становить 185000 грн., у зв'язку з чим прострочив виконання грошового зобов'язання за цим договором позики, тому вказана сума боргу відповідно до вимог ст. ст. 1046-1050 ЦК України підлягає стягненню з нього на користь позивача зі сплатою відповідно до вимог ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.

Такі висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають закону.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що 01 лютого 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за умовами якого останній позичив в ОСОБА_5 200000 грн. терміном на один рік, про що свідчить власноручно ним написана боргова розписка. 26 листопада 2014 року ОСОБА_4 повернув кошти в сумі 15 тисяч гривень через термінал ПриватБанку. До зазначеного терміну позичальник решту суми позики не повернув.

Заперечуючи позов, відповідач посилався на те, що протягом 1-17 листопада 2014 року він добровільно частинами повернув кошти позикодавцеві, проте належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин суду не надав.

Згідно зі ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Давши належну оцінку наданим сторонами доказам в їх сукупності та правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що немає підстав вважати виконаним боржником (позичальником) зобов'язання за договором позики в повному обсязі, оскільки боргова розписка залишилася у кредитора (позикодавця), на ній відсутні будь-які відмітки щодо виконання зобов'язання, у зв'язку з чим обґрунтовано задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно виклав в рішенні показання свідків, не спростовують висновків суду щодо підставності позову, оскільки в даному спорі показання свідків не є належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 218 цього Кодексу заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Питання належності та допустимості доказів врегульовано ст. ст. 57-59 ЦПК України. У абз. 2 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що зі змісту абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо ( ч. 2 ст. 937, ч. 3 ст. 949 ЦК України).

Тому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив в рішенні, що покази свідків не є належними доказами на підтвердження виконання договору позики.

Що стосується висновку експертного дослідження №18 від 15 червня 2015 року, який наданий відповідачем, то такий ґрунтується на основі особистого сприйняття відповідача, яке не має правового значення для вирішення даного спору.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

На підставі наданих сторонами доказів та наведених вимог закону суд першої інстанції ухвалив рішення.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча /підпис/ Судді /підписи/

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь