Ухвала суду № 51818233, 28.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/3599/11 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/783/5271/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 травня 2015 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики, -

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваною ухвалою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_2, вважає її незаконною, зазначає, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції посилався на те, що у заяві позивача не зазначено відомостей про майно, на яке позивач просив накласти арешт та місцезнаходження такого майна. Однак, такий висновок суду суперечить ст. ст. 151, 152 ЦПК України, оскільки зазначення цих відомостей у заяві про забезпечення позову законодавством не передбачено. Крім цього, позивач позбавлений можливості встановити, яке саме майно належить відповідачу, його місцезнаходження та в яких саме фінансових установах відкрито рахунки відповідачем. Звертає увагу на те, що відповідач боргу не визнає, вчиняє дії щодо затягування судового розгляду та не має наміру добровільно виконувати можливе рішення суду і буде вчиняти дії щодо приховування належного йому майна чи коштів. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 травня 2015 року та постановити нову, якою заяву задовольнити.

Сторони в судове засідання не з?явились, тому судова колегія вважає за необхідне у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 305 ЦПК України проводити розгляд справи у їх відсутності, так як вони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (а.с. 172, 173) та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України розглядає справу без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави згідно з принципом верховенства права, закріпленим ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 цього Закону судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом, і реалізується шляхом здійснення суддями правосуддя в рамках відповідних судових процедур та у межах наданих повноважень.

Стаття 7 цього Закону гарантує кожному захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено і п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст. 2, 8 ЦПК України.

У розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод термін «суд встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року та «Лавентс проти Латвії» від 7 листопада 2002 року).

Повноваження суду першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваження щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 ЦПК України). Частина 3 ст. 152 ЦПК України передбачає, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України у п. 4 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчиняти певні дії.

Тобто, зі змісту ст. ст. 151, 152 ЦПК України випливає, що арешт, як вид забезпечення позову, може бути накладений лише на майно або грошові кошти, які належать саме відповідачу по справі (є власністю відповідача), тому відомості про те чи належать об'єкти нерухомого, рухомого майна на праві власності відповідачу та про вартість майна на яке накладається арешт, є необхідними для забезпечення позову.

Частина перша статті 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, обов'язки доказування і подання доказів покладається на сторони (ст. 60 ЦПК України), тому суд не вправі за власною ініціативою збирати докази.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про право власності відповідача на рухоме та нерухоме майно, на яке позивач просив накласти арешт та місцезнаходження такого майна. Також вірно зазначено, що відсутність зазначених відомостей унеможливлює встановлення співмірності вжитих заходів забезпечення позову із ціною позову, та що із заяви про забезпечення позову не вбачається підстав, з яких позивач дійшов висновку про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду по даній справі і настання для нього незворотних негативних наслідків, а також не зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов.

Правильно районним судом відмовлено в заяві про забезпечення позову і в частині накладення заборони на виїзд ОСОБА_3 за державний кордон України, виходячи з наступного.

Перелік заходів забезпечення позову визначено в ст. 152 ЦПК України.

Серед видів такого забезпечення ст. 152 ЦПК України не передбачає вжиття судом обмеження особи у виїзді за межі України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути обмежене лише законом.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року.

Стаття 6 цього Закону передбачає, що при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.

Таким чином, ураховуючи, що в Цивільному процесуальному кодексі України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. ст. 151-153 ЦПК України, застосувати такий захід забезпечення позову як тимчасове обмеження у виїзді за межі України у зв'язку з порушенням у суді цивільної справи, слід дійти висновку про те, що суд першої інстанції вірно відмовив у застосуванні зазначеного способу забезпечення позову.

За таких обставин, судом першої інстанції повно встановлені фактичні обставини справи, на основі об'єктивної оцінки наданих доказів скаржником та вірно застосовані норми процесуального права до спірних правовідносин.

Апеляційна скарга не містить доводів, які можуть бути підставами для скасування ухвали районного суду, посилання в ній не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 312 ч. 1 п. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильною по суті, відповідає вимогам ст. ст. 209 - 210 ЦПК України, підстави для її скасування та постановлення нової ухвали відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 2 п. 1, 312 ч. 1 п. 1, 313, 314 ч. 1 п. 4, 315, 317, 319ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 травня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та в силу ст. 324 ЦПК України оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.