Ухвала суду № 51814341, 01.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 753/2760/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Лужецька О.Р.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/9753/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Мазурик О.Ф.

- Гаращенка Д.Р.

при секретарі - Пилипчук В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 червня 2015 року в цивільній справі за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення без надання іншого жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 15 червня 2015 року позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення без надання іншого жилого приміщення задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із займаного ними приміщення АДРЕСА_1 без наданні іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» судові витрати у розмірі 81,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» судові витрати у розмірі 81,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» судові витрати у розмірі 81,20 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що, задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивачем у встановленому законом порядку попереджено відповідача про необхідність звільнити займане ним житлове приміщення. Проте, такі висновки суду 1-ї інстанції є необгрутованими, оскільки судом 1-ї інстанції не взято до уваги, що наявне в матеріалах справи попередження №235 є сфальсифікованим, суперечливим та матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів вручення їй даного попередження. Також, судом 1-ї інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні зустрічного позову, оскільки п.4.2 договору оренди від 01.01.2013 року встановлено, що якщо жодна сторона в строк одного місяця після закінчення дії договору не заявить про намір його розірвати то даний договір автоматично продовжується. Відповідач жодних вимог від позивача про намір припинити дію договору від 01.01.2013 року не отримувала, а тому даний договір вважається пролонгований. Крім того, на даний час вона отримує та продовжує сумлінно оплачувати квитанції на оплату житлово-комунальних послуг за користування спірним приміщенням.

В судовому засіданні представник Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просида рішення суду 1-ї інстанції залишити без змін.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія судів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що на підставі акту від грудня 2000 року будинок АДРЕСА_1 було передано на баланс Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

01 квітня 2011 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір найму приміщення, відповідно до умов якого наймодавець передає наймачеві в користування за плату приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 59,7 м2. Строк дії договору до з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року.

01 березня 2011 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір найму приміщення, відповідно до умов якого наймодавець передає наймачеві в користування за плату приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 59,7 м2. Строк дії договору до 31.12.2012 року.

01 січня 2013 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір найму приміщення, відповідно до умов якого наймодавець передає наймачеві в користування за плату приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 59,7 м2. Строк дії договору до 31.12.2013 року.

24 грудня 2014 року Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на ім'я ОСОБА_3 було направлено попередження №235 про необхідність переукласти договір оренди на новий термін, а у разі невиконання даних вимог адміністрація підприємства змушена буде звернутися до суду з позовом про примусове виселення у зв'язку з закінченням терміну дії договору.

Дане попередження було вручено ОСОБА_3 25.12.2014 року, проте від підпису про його отримання остання відмовилася, про що на попередженні зроблено відповідну відмітку.

Оскільки договір оренди приміщення АДРЕСА_1 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та ОСОБА_3 переукладено не було, то 05.02.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Під час розгляду справи судом 1-ї інстанції, ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням.

Задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та, виселяючи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із займаного ними приміщення АДРЕСА_1 без наданні іншого жилого приміщення, суд 1-ї інстанції посилався на те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.

В силу вимог ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно вимог ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Зі змісту договору оренди від 01 січня 2013 року вбачається, що в ньому встановлено всі істотні умови для такого виду договорів, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Укладаючи даний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.

Пунктами 4.1, 4.2 договору оренди від 01 січня 2013 року встановлено, що строк користування кімнатою та/або майном складає один календарний рік з моменту прийняття за актом прийому-передачі, але не більше, як до 31.12.2013 року. Якщо жодна сторона в строк одного місяця після закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично продовжується на строк, зазначений в п.4.1.

Попередженням від 24 грудня 2014 року позивачем відповідача було повідомлено про необхідність переукласти договір оренди на новий термін, а у разі невиконання даних вимог адміністрація підприємства змушена буде звернутися до суду з позовом про примусове виселення у зв'язку з закінченням терміну дії договору.

Проте, договір оренди приміщення АДРЕСА_1 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та ОСОБА_3 переукладено не було.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про задоволення позовних вимог Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із займаного ними приміщення АДРЕСА_1 без наданні іншого жилого приміщення.

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні зустрічних позовних вимог до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки тривалість користування зайнятим приміщенням та здійснення відповідачами оплати за проживання в приміщенні не можуть бути визнані підставами, що породжують право користування спірним приміщенням. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази переведення спірного нежитлового приміщення в житлове.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів також погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що досліджене судом попередження №235 є сфальсифікованим, колегія суддів вважає необгрутованими, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст.60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження даних доводів ОСОБА_3 суду не надано. Крім того, в силу вимог закону, наявність в попередженні описок щодо дати договору та періоду його дії, не є підставою для визнання вказаного документу підробленим.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не отримувала попередження №235 від 24.12.2015 року, оскільки дане попередження було вручено ОСОБА_3 25.12.2014 року, проте від підпису про його отримання остання відмовилася, про що на попередженні зроблено відповідну відмітку.

Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що відповідач жодних вимог від позивача про намір припинити дію договору від 01.01.2013 року не отримувала, а тому даний договір вважається пролонгований, з огляду на таке.

Пунктами 4.1, 4.2 договору оренди від 01 січня 2013 року встановлено, що строк користування кімнатою та/або майном складає один календарний рік з моменту прийняття за актом прийому-передачі, але не більше 31.12.2013 року. Якщо жодна сторона в строк одного місяця після закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично продовжується на строк зазначений в п.4.1.

З матеріалів справи вбачається, що після закінчення 31.12.2013 року строку дії договору від 01 січня 2013 року жодна сторона не заявила про намір його розірвати, а тому даний договір автоматично продовжився до 31.12.2014 року.

24.12.2014 року Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на ім'я ОСОБА_3 було направлено попередження №235 про необхідність переукласти договір оренди на новий термін, а у разі невиконання даних вимог адміністрація підприємства змушена буде звернутися до суду з позовом про примусове виселення у зв'язку з закінченням терміну дії договору, дане попередження отримано відповідачем 25.12.2014 року.

За наведених обставин підстав вважати, що договір вважається пролонгованим на новий строк , немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки суд повно та об'єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку та ухвалив рішення у відповідності з вимогами матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду 1-ї інстанції також не спростовують.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.

Витрати по сплаті судового збору судом стягнуті з відповідачів на користь позивача у відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: