Рішення № 51814290, 30.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа №759/332/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Кривов'яз А.П.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10697/2015 Доповідач - Шиманський В.Й.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Гаращенка Д.Р., Семенюк Т.А.

при секретарі - Крічфалуши С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ЯкименкаОлександра Володимировича в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернулась у січні 2015 року.

Зазначала, що 12.07.2010 року між сторонами був укладений депозитний договір №SAMDN01000711169348, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу депозитний вклад в розмірі 900 000,00 доларів США під 10% річних на строк 366 днів. 01.07.2011 року між тими самими сторонами був укладений депозитний договір №SAMDN01000717735387 на суму 1 140 000,00 доларів США під 8% річних строком на 367 днів, а з 12.10.2012 року до 10% річних з подовженням строку на 12 місяців з 01.07.2012 року по 01.07.2013 року.

Протягом строку дії Договору №SAMDN01000711169348 на депозитний рахунок нею були внесені кошти в загальному розмірі 1 800 000 доларів США, а за Договором №SAMDN01000717735387 в розмірі 2 200 000 доларів США. В грудні 2014 року позивач звернулась до відповідача з заявою про дострокове повернення вкладів, однак станом на час звернення до суду кошти повернуті не були. На підставі викладеного просила суд зобов'язати відповідача видати готівкою одноразовою операцією через касу належні позивачу кошти за договором №SAMDN01000711169348 у валюті вкладу в розмірі 1 927 578,09 доларів США та за договором №SAMDN01000717735387 в розмірі 2 355 928,77 доларів США.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом вірно встановлено, що 12.07.2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір №SAMDN01000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до якого позивач передала відповідачу депозитний вклад в розмірі 900 000 доларів США під 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 366 днів.

Відповідно до п. 2 вказаного Договору нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в Банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в Договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться Банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год. першого банківського робочого дня наступного за датою укладення Договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення Договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в Договорі. Виплата процентів по вкладу повинна була здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в Договорі, відкритому в Банку, або шляхом видачі готівки в касі Банку.

Згідно з положеннями п.3 Договору клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором № SAMDN01000711169348 позивачем були внесені 12.07.2010 року - 900 000,00 доларів США, 02.08.2011 року 100 000,00 доларів США, 22.09.2011 року - 100 000,00 доларів США, 26.07.2012 року -100 000,00 доларів США, 22.08.2012 року - 200 000,00 доларів США, 30.08.2012 року - 200 000,00 доларів США та 01.10.2012 року - 200 000,00 доларів США, а всього 1 800 000,00 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями (т. І, а.с. 40-45).

Судом першої інстанції також встановлено, що 01.07.2011 року між тими самими сторонами був укладений Договір № SAMDN01000717735387, відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США під 8% річних, а з 12.10.2012 року відповідно до Додаткової угоди № 2 до договору, під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 367 днів.

Згідно з умовами зазначеного Договору Клієнт банку мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення.

Відповідно до п.7 Договору, у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу Клієнт не заявив Банку про повернення вкладу, даний Договір продовжується ще на один строк, Договір може бути продовжений неодноразово без явки Клієнта. У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів.

Позивачем відповідно до умов договору №SAMDN01000717735387 протягом строку його дії були внесені 01.07.2011 року - 1 140 00,00 доларів США, 22.07.2011 року - 160 000,00 доларів США, 15.08.2011 року - 100 000,00 доларів США, 26.08.2011 року - 100 000,00 доларів США, 26.07.2012 року - 100 000,00 доларів США, 07.10.2013 року - 600 000,00 доларів США, а всього 2 200 000,00 доларів США.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2014 року, яке набрало чинності, з відповідача на користь позивача було стягнуто кошти за договором № SAMDN01000711169348 в розмірі 45 588,03 доларів США, а за договором № SAMDN01000717735387 55 718,74 доларів США.

12 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до банку із заявою щодо дострокового повернення її депозитний вкладів № SAMDN01000717735387 та №SAMDN01000711169348 разом з нарахованими відсотками за період з 01.06.2014 року по 12.12.2014 року у повному обсязі.

Проте вимоги позивача щодо повернення грошових коштів виконанні не були.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновків, що обмеження ПАТ КБ «Приватбанк» прав позивача щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на відкритих в банку рахунках, є порушенням укладених договорів договорів та права позивача вільно розпоряджатися власними коштами, а тому позовні вимоги про стягнення коштів підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частинами 1 та 2 ст. 1060 ЦК України визначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно із ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Крім того, ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, за змістом наведеним норм зобов'язання банку полягає у виплаті володільцеві рахунку грошових коштів на умовах та в порядку, встановлених договором.

Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що неповернення банком грошових коштів позивачу суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 41 Конституції України.

Звертаючись до суду із скаргою апелянт зазначав про те, що банком Росії було прийнято рішення від 21.04.2014 року про припинення з 21 квітня 2014 року діяльності відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ «Приватбанк» та створено некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників», який взяв на себе зобов'язання здійснювати компенсаційні виплати, у тому числі, вкладникам філії «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк», що свідчить про відсутність обов'язку банку відповідати за договором банківського вкладу, укладеним на території АР Крим.

Колегія суддів вважає зазначені доводи апеляційної скарги такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, виходячи із того, що в силу ст. 1 Закону України « Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно з положенням ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі сплином встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Посилання представника апелянта на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не повинен повертати депозит, оскільки кошти вносились у відділенні банку на території АР Крим, яка на даний період часу окупована, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки він укладався між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпропетровську.

Відповідно до ч. 3 ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Кримське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до ст. 95 ЦК України, є філією що розташована поза місцезнаходженням юридичної особи і не є юридичною особою, а відтак не може нести самостійну відповідальність перед клієнтом.

Так, п. 5 Постанови Правління Національного Банку України від 06.05.2014 року №260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», банки, в тому числі ПАТ КБ «Приватбанк», зобов'язані були припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цієї постанови забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

Однак відповідачем не надано доказів на підтвердження прийняття рішень, які б вказували на відсутність обов'язків щодо виконання договірних відносин по вкладниках зазначеної вище філії після окупації території Криму.

На спростування цього представник банку не надав жодного доказу, який би свідчив про отримання позивачем коштів за банківським рахунком. Не надав жодних доказів на спростування розміру нарахованих сум і не порушував це питання в апеляційній скарзі.

Твердження ПАТ «Приватбанк» про покладання Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на Російську Федерацію обов'язку по відшкодуванню шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації Криму, не заслуговують на увагу, оскільки цей Закон може стосуватись лише Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» в частині відшкодування йому шкоди за конфіскацію окупаційною владою в Криму майнового комплексу Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», а не вимог позивача до юридичної особи про отримання своїх коштів за договором банківського вкладу, які не є шкодою.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем жодним чином не порушено права позивача, оскільки невиплата грошових коштів була спричинена конфіскацією окупаційною владою АРК Крим майнового комплексу Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», що використовувався у банківській діяльності на території АРК Крим, колегія суддів вважає необгрутованими, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Так, у ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.

Однак, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В даному випадку його майном є грошові кошти, які банк на виконання умов договору відмовляється повернути позивачу.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками судів про те, що кошти мають бути видані позивачу одноразовою операцією з його поточного рахунку.

Відносини банку та володільця рахунку передбачені главою 72 ЦК України, обов'язок банку з повернення коштів урегульовано ст.ст. 1068, 1073 ЦК України та умовами відповідного договору. У зв'язку з цим суд правильно зобов'язав відповідача видати позивачу грошові кошти згідно умов поточного рахунку, а порядок виконання цього рішення суду передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає зміні з відмовою ОСОБА_2 у задоволенні вимог про зобов'язання відповідача видати спірні грошові кошти одноразовою операцією.

Керуючись ст. ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ЯкименкаОлександра Володимировича в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» видати кошти одноразовою операцією - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» видати кошти одноразовою операцією - відмовити.

В решті рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2015 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: