Рішення № 51808008, 30.09.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Провадження № 22ц/790/6858/15 Головуючий 1 інст. - Бунін Є.О.

Справа № 618/506/15-ц

Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В,

за участю секретаря - Лашаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 25 серпня 2015 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» вказував, що 23 липня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за яким останній отримав кредит строком до 22 липня 2014 року. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки. Зобов'язання за кредитним договором відповідачі належним чином не виконують, станом на 26 травня 2015 року сума їх заборгованості складає 395 014,75 грн.

Тому, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість у розмірі 395 014,75 грн. за кредитним договором від 23 липня 2007 року; стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.

У судовому засіданні відповідачі позов не визнали, просили застосувати строки позовної давності.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 25 серпня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь Банку 395 014,75 грн. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Банку 3 654 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити Банку у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 травня 2012 року було звернуто стягнення на предмет застави, автомобіля, що належав ОСОБА_1 на праві власності, задля повного погашення заборгованості відповідача за кредитним договором від 23 липня 2007 року та стягнуто з ОСОБА_1 10 000 грн. Відбулося фактичне виконання рішення суду, тобто за рахунок застави було стягнуто в повному обсязі прострочену заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2007 року. Крім того, судом першої інстанції не враховано припинення договору поруки та сплив строку позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконав, тому для нього настають правові наслідки, передбачені договором.

Проте повністю з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

За змістом ст. 526, 527, 530, 532, 533 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами, у строк, у встановленому місці та відповідній валюті.

Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 23 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 87 089 грн. на купівлю автомобіля у розмірі 55 900 грн., а також у розмірі 34 грн. для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, у розмірі 26 771,50 грн. на сплату страхових платежів. Кредит виданий строком до 22 липня 2014 року (а.с.11-13).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 23 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки (а.с.14).

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Матеріали справи свідчать, що станом на 26 травня 2015 року сума заборгованості відповідачів перед Банком за кредитним договором від 23 липня 2007 року складає 395 014,75 грн., з яких: 47 439,03 грн. - заборгованість за кредитом; 97 127,79 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 475,32 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 245 972,61 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

У разі порушення забов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що просрочив, якщо він не приступив до виконання забов'язання або не виконав його у строк , встановлений договором або законом відповідно до вимог ч.1 ст. 611, ч.1 ст. 612 ЦК України.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 травня 2012 року(а.с.33) в рахунок погашення заборгованності за кредитним договором від 23.07.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1в сумі 173 877,12 грн., звернуто стягнення на предмет застави, автомобіля, що належав на праві власності ОСОБА_1

Заочне рішення набрало законноїчинності.

Доводи апеляційної скарги про повне виконання зобов'язання шляхом фактичного виконання рішення суду Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 травня 2012 року, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2007 року в сумі 173 877,12 грн., звернуто стягнення на предмет застави, автомобіля, що належав на праві власності ОСОБА_1, - не приймаються колегією суддів до уваги виходячи з наступного.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року (із змінами та доповненнями, внесеними Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 7) задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи свідчать, що заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2007 року не є погашеною, оскільки оцінка заставного майна склала 20 000 грн., автомобіль був проданий за 16 000 грн., тоді як сума заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2007 року станом на 06 квітня 2012 року складала 173 877,12 грн. (а.с.33,75,79).

Даних про повне виконання відповідачами зобов'язань за кредитним договором, а також добровільного виконання заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 травня 2012 рок,у матеріали справи не містять,

Доводи відповідачки про перебіг строку позовної давності також не приймаються до уваги, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Встановлено, що останнє списання грошових коштів на погашення заборгованості здійснено 15 лютого 2013 року у сумі 225 грн. (а.с. 91-98).

Щодо посилання заявника на припинення договору поруки, колегія суддів виходить з наступного.

Частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Зі змісту пункту 12 договору поруки вбачається, що порука за договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі).

Матеріали справи свідчать, що строк основного зобов'язання встановлений до 22 липня 2014 року, позовна заява подана Банком у липні 2015 року, тобто в межах дії строку договору поруки. Порука не є припиненою.

З урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2007 року, проте колегія суддів не погоджується з розміром стягнутої пені та вважає, що в даному випадку розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду на підставі ч.3 ст.551 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 548 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із роз'ясненнями, наданими у п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Так, заявлений Банком до стягнення розмір пені у сумі 245 972,61 грн. є значно більшим чим сума неповернутого кредиту у розмірі 47 439,03 грн., таким чином оскільки співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій, і наслідки порушення зобов'язань не є співмірними, виходячи з принципів справедливості та розумності, закріплених у ст.3 ЦК України, колегія суддів дійшла до висновку про можливість зміни підстави зменшення неустойки і вважати підставою такого зменшення ч.3 ст. 551 ЦК України.

Правова позиція застосування частини 3 статті 551 ЦК України, що дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, наведена Верховним Судом України у постанові № 6-100цс14 від 3 вересня 2014 року, та є обов'язковою для всіх судів України відповідно до положень ст. 360 -7 ЦПК України.

Згідно роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин. Якщо помилки у такому рішенні стосуються правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням.

Таким чином, рішення суду підлягає зміні на підставі ст.. 309 ЦПК України із зменшенням суми стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2007 року з 395 014,75 грн. до 196 481,17 грн., з урахуванням зменшення суми пені з 245 972, 61 грн. до 47 439,03 грн..

Керуючись ст. ст. 303 304, п.3ч.1ст.307, ст.309, 313,314,316,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 25 серпня 2015 року - змінити.

Зменшити суму солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2007 року з 395 014(триста девяносто пять тисяч чотирнадцять)грн. 75 коп. до 196 481(сто девяносто шести тисяч чотириста вісімдесят одну)грн.17 коп., з урахуванням зменшення суми пені з 245 972(двісті сорок пяти тисяч девятсот сімдесят двох)грн 61 коп. до 47 439(сорок сім тисяч чотириста тридцять давять) грн.03 коп..

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: