Ухвала суду № 51804790, 22.09.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/10252/13-ц Номер провадження 22-ц/786/2328/15Головуючий у 1-й інстанції Савічев В. О. Доповідач ап. інст. Омельченко Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Омельченко Л.М.

суддів: Буленка О.О., Дорош А.І.

при секретарі Ачкасовій О.Н.

З участю адвоката Заїченко Л.В.

Представника позивача і третьої особи ОСОБА_3

Відповідача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Омельченко Л.М.,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ОСОБА_5 звернулася в суд з вищевказаним позовом.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним відмовлено.

В апеляційному порядку рішення суду оскаржила ОСОБА_5

Апелянт просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування і порушення норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно договору дарування квартири від 08.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. за реєстровим №7938, ОСОБА_5, як дарувальник, передала безоплатно у власність обдаровуваній ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7).

Об»єкт нерухомості належав позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради 29.05.1998 року.

Відповідно до пунктів 10, 11 вищевказаного договору, його текст прочитаний сторонами. Зміст, значення та наслідки угоди роз»яснені та відповідають їх намірам. Сторони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, що підтверджено підписами сторін.

Згідно ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов»язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є договором дарування.

Статтею 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст.225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Так, підставою для визнання правочину недійсним за ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення про недійсність правочину не може покладатись висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12, який, згідно ст.360-7 ЦПК України, є обов»язковим для всіх судів України.

Як видно з матеріалів справи, зокрема з акту судово-психіатричної експертизи №602 від 27.11.2014 року, ОСОБА_5 станом на 08.10.2009 року виявляла ознаки тривожно-депресивного розладу в особи з судинною (атеросклеротичною) деменцією. Взаємообтяжуюча комбінація афективних та інтелектуально-мнестичних порушень внаслідок вищезазначених психічних розладів у підекспертної на момент укладання та підписання договору дарування квартири від 08.10.2009 року позбавляла ОСОБА_5 можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.2 а.с.4-19).

Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 на момент підписання нею договору дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання підписаного нею правочину недійсним з підстав, передбачених ст.225 ч.1 ЦК України.

Місцевий суд, давши належну оцінку зазначеному вище акту експертизи, а також дослідивши медичну картку амбулаторної хворої ОСОБА_5 №14226, оцінивши її пояснення та врахувавши інші надані сторонами докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування квартири недійсним з мотивів, визначених ст.225 ЦК України, оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що в момент укладення оспорюваного договору дарувальник не усвідомлював характер та наслідки вчинюваних ним дій, як і того, що укладення такого правочину відбулось під впливом тяжких для дарувальника обставин і на вкрай невигідних умовах через тяжку хворобу (ст.233 ЦК України).

Що стосується визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст.230 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати правочину, або якщо сторона замовчує їх існування.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року пунктом 20 роз»яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На виконання зазначених вище вимог цивільно-процесуального законодавства, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджують ту обставину, що оспорюваний договір дарування квартири було вчинено під впливом обману.

Також не доведено ОСОБА_5 і матеріали справи не містять доказів того, що оспорюваний договір нею укладено внаслідок помилки. Позивач не довів, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона мала істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання цього правочину недійсним.

За приписами ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно звужують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Судом першої інстанції на підставі показань сторін, представника третьої особи нотаріуса Веселовського А.Г. - Шкірі М.М. зроблено вірний висновок, що ОСОБА_5 правильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Відносно визнання вищевказаного договору дарування недійсним з підстав, передбачених ст.231 ЦК України, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину , вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов»язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім»ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов»язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Однак, позивачем ОСОБА_5 також не надано відповідних доказів про заподіяння з боку відповідача ОСОБА_4 фізичних чи душевних страждань їй чи членам її сім»ї з метою примусити укласти договір дарування квартири, тому висновок суду про відмову в цій частині вимог теж є вірним.

Встановивши зазначені вище обставини справи та давши належну оцінку доводам сторін, місцевий суд на законних підставах відмовив позивачу у задоволенні його позову.

Рішення місцевого суду є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв»язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції письмових доказів щодо стану здоров»я ОСОБА_5 на день укладення договору дарування не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції, ґрунтуючись на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні всіх доказів у їх сукупності та взаємному зв»язку, у тому числі показань лікаря-психіатра ОСОБА_8, допитаного в суді у якості свідка, експертного висновку, постановив законне та обґрунтоване рішення про відсутність підстав для визнання договору дарування квартири недійсним згідно ст.225 ЦК України.

Доводи скарги про погіршення в даний час відносин між сторонами, невиконання з боку відповідача обов»язків по створенню належних умов для проживання позивача також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки договір дарування носить безумовний характер.

Інші доводи скарги теж не спростовують правильних по суті висновків суду і не можуть бути підставою для скасування ухваленого рішення.

За таких обставин, рішення місцевого суду слід залишити без змін та відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : суддя (підпис)

Судді : (підписи)

Згідно: