Ухвала суду № 51793833, 01.10.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/1462/15-ц Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Матюшенка І.В., Галацевич О.М.,

при секретарі судового

засідання Мишаковській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2015 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» (далі ПАТ«Райффайзен банк Аваль») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - ТОВ «Юрія Фарм», ПАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фарцевтичний завод», ЗАТ «Інфузія», ТОВ «Юнік Фарма» про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2015 року ПАТ «Райффайзен банк Аваль» у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен банк Аваль» просить вказане рішення ска- сувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на його незаконність та не відповідність обставинам справи. Апелянт вважає, що суд прийшов до не правильного висновку про припинення договорів поруки із відповідачами, оскільки перебіг позовної давності переривався у зв'язку із визнанням ТОВ «Юнік Фарма» боргу своїми листами за вих..№539 від 11.07.2014 року та листом за вих. №877 від 09.12.2014 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 1077 ЦК України, встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Відповідальність клієнта перед фактором встановлена ст.1081 ЦК України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2011 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ТОВ«Юнік Фарма» було укладено Договір про факторингове фінансування з регресом №017/42-0-1/138, до якого в подальшому вносилися зміни і доповнення Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/1 від 01 листопада 2011 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/2 від 01 лютого 2012 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/3 від 10 квітня 2012 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/4 від 29 серпня 2012 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/5 від 20 вересня 2012 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/6 від 14 березня 2013 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/8 від 21 травня 2013 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/9 від 23 травня 2013 року, Додатковою угодою № 017/42-0-1/138/10 від 07 серпня 2013 року.

Обсяг вимог до боржників, що передаються фактору, визначалися додатковими угодами (п. 1.2 Договору).

Як зазначив позивач, станом на 03.03.2015 року загальний розмір заборгованості ТОВ «Юнік Фарма» за Договором про факторингове фінансування становив 4444580,17 грн., з яких: 1481877,23 грн. заборгованість за правами вимоги до ЗАТ «Інфузія»; 158865,36 грн. заборгованість за нарахованими відсотками за відступлення права вимоги до ЗАТ «Інфузія»; 1605622,32 грн. заборгованість за правами вимоги до ПАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод»; 172131,51 грн. заборгованість за нарахованими відсотками за відступлення прав вимоги до ПАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод»; 928980,00 грн. заборгованість за правами вимоги до ТОВ «Юрія Фарм»; 97103,75 грн. заборгованість за нарахованими відсотками за відступлення прав вимоги до ТОВ «Юрія Фарм».

Суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно виходив із того, що за положеннями договору про факторингове фінансування з регресом №017/42-0-1/138 від 05.10.2011 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ТОВ «Юнік Фарма» передбачено умови щодо сплати фактору за факторингове фінансування у формі щомісячних процентів за користування коштами в сумі фактичної заборгованості за першим платежем (Стаття 4 Договору) та одночасно умови про забезпечення порукою клієнта виконання зобов'язань боржників перед фактором та перехід до нього права вимог до боржників після виконання зобов'язань перед фактором (Стаття 5 Договору) (т.2, а.с. 69).

Згідно до вимог ст.1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 09.12.2014 року ТОВ «Юнік Фарма» у відповідь на претензію ПАТ «Райффайзен банк Аваль» визнає факт наявності заборгованості за договором про факторингове фінансування з регресом №017/42-0-1/138 від 05.10.2011 року без зазначення суми заборгованості (т. 2, а.с. 173).

Відтак, ТОВ «Юнік Фарма» за договором факторингу взяло на себе додаткові зобов'язання, що не передбачені чинним законодавством (гл.73 ЦК України).

Як встановлено судом, 07 серпня 2013 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №12/Р1-01-06-0-0/75 (т. 2, а.с. 158). Того ж дня між цим же Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №12/Р1-01-06-0-0/76 (т. 1, а.с. 154).

Відповідно до умов вищезазначених Договорів поруки відповідачі прийняли на себе зобов'язання відповідати перед Фактором солідарно з ТОВ «Юнік Фарма» за виконання забезпечених зобов'язань за договором факторингу №017/42-0-1/138 від 05.10.2011 року.

Згідно ч. 4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Як правильно зазначив суд першої інстанції у договорах поруки від 07.08.2013 року, укладених між позивачем та відповідачами, не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова п. 7.2 договорів про дію поруки до повного виконання забезпечених зобов'язань та зобов'язань поручителів, не може розглядатися як установлений строк дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України. Тому в даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки за спливом встановленого законом часу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-78цс від 12 18.07.2012 року, яка в силу ст..360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

При цьому суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими посилання представника позивача на те, що встановлений п. 6.9 Договорів поруки, укладених з відповідачами, строк позовної давності тривалістю у п'ять років є також строком дії поруки, протягом якого банк має право вимагати стягнення заборгованості з поручителів, відповідачів по справі.

Відповідно до ч. 1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Натомість, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Це підтверджується ч.4 ст.559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимог до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

Відтак, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта ст.559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Відтак, зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, або одного року від дня укладення договору поруки якщо строк виконання зобов'язання не встановлено умовами договору.

Виходячи з положень другого речення частини четвертої ст.559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Із договорів поруки вбачається, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова п. 7.2 договорів про дію поруки до повного виконання забезпечених зобов'язань та зобов'язань поручителів, не може розглядатися як установлений строк дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України.

Згідно з цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено.

Пунктом 1.2 договорів поруки (т. 1 а.с. 154, т. 2 а.с 158) встановлено, що поручитель відповідає перед Фактором у тому ж обсязі, що і Клієнт, в розмірах, в порядку та строки, визначені Договором факторингу.

Строк виконання зобов'язання клієнта перед фактором визначено у п. 5.2 Договору факторингу наступним чином: «У випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язань за правами вимоги, Клієнт як поручитель Боржника зобов'язується з дати початку виконання зобов'язань Поручителем, оплатити Факторові (Банку) прострочену заборгованість Боржника. При цьому строк виконання зобов'язань Поручителем не повинен перевищувати 15 календарних днів та визначається окремо по кожному Боржнику в додатку №4 до цього Договору»(т.2 а.с.68-72).

Оскільки договори поруки укладалися 07.08.2013 року, за умовами договору строк поруки був не встановлений, а тому у відповідності до ч.4 ст.559 ЦК України, вона припиняється через один рік з моменту укладання договору поруки, який закінчився 07.08.2014 року.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що на момент пред'явлення позовних заяв строк дії поруки вже скінчився. А тому слід вважати Договори Поруки №12/Р1-01-06-0-0/75, №12/Р1/01-06-0-0/76 - припиненими.

Крім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, після укладання позивачем договорів поруки з відповідачами, сторонами договору факторингу було складено 21 реєстр переданих документів, де визначено строк виконання зобов'язань поручителем, а саме:

-реєстр № 10 від 30.01.2014 року на суму 175100,00 грн., строк виконання зобов'язання 06.05.2014 року (т. 2, а.с. 126);

-реєстр № 11 від 30.01.2014 року на суму 75000,00 грн., строк виконання зобов'язання 06.05.2014 року (т. 2, а.с. 124);

-реєстр № 13 від 05.02.2014 року на суму 301875,00 грн., строк виконання зобов'язання 12.05.2014 року (т. 2, а.с. 123);

-реєстр № 10 від 28.02.2014 року на суму 169000,00 грн., строк виконання зобов'язання 13.05.2014 року (т. 2, а.с. 149);

-реєстр № 11 від 04.03.2014 року на суму 147000,00 грн., строк виконання зобов'язання 13.05.2014 року (т. 2, а.с. 147);

-реєстр № 12 від 04.03.2014 року на суму 255500,00 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 145);

-реєстр № 13 від 05.03.2014 року на суму 120400,00 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 143);

-реєстр № 14 від 05.03.2014 року на суму 339043,72 грн., строк виконання частин зобов'язання 20.05.2014 року та 22.05.2014 року (т. 2, а.с. 119);

-реєстр № 14 від 06.03.2014 року на суму 402124,80 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 141);

-реєстр № 16 від 17.03.2014 року на суму 79859,36 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 118);

-реєстр № 15 від 27.03.2014 року на суму 175000,00 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 139);

-реєстр № 16 від 28.03.2014 року на суму 69000,00 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 137);

-реєстр № 17 від 28.03.2014 року на суму 146200,00 грн., строк виконання зобов'язання 15.05.2014 року (т. 2, а.с. 115);

-реєстр № 18 від 01.04.2014 року на суму 254200,00 грн., строк виконання зобов'язання 22.05.2014 року (т. 2, а.с. 114);

-реєстр № 19 від 03.04.2014 року на суму 230000,00 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 112);

-реєстр № 17 від 04.04.2014 року на суму 103000,00 грн., строк виконання зобов'язання 22.05.2014 року (т. 2, а.с. 135);

-реєстр № 18 від 08.04.2014 року на суму 343000,00 грн., строк виконання зобов'язання 22.05.2014 року (т. 2, а.с. 133);

-реєстр № 7 від 07.04.2014 року на суму 511400,00 грн., строк виконання зобов'язання 22.05.2014 року (т. 2, а.с. 156);

-реєстр № 8 від 09.04.2014 року на суму 331200,00 грн., строк виконання зобов'язання 22.05.2014 року (т. 2, а.с. 154);

-реєстр № 9 від 10.04.2014 року на суму 189600,00 грн., строк виконання зобов'язання 22.05.2014 року (т. 2, а.с. 153);

-реєстр № 20 від 14.04.2014 року на суму 316920,00 грн., строк виконання зобов'язання 20.05.2014 року (т. 2, а.с. 111).

Як вбачається із матеріалів справи, у суді першої інстанції представник ТОВ «Юнік Фарма» та представник ПАТ «Райффайзен банк Аваль» визнали, що саме дата, визначена як строк виконання зобов'язань у реєстрах, наданих позивачем є днем настання строку виконання окремих зобов'язань ТОВ «Юнік Фарма» за договором факторингу. Представник відповідачів у судовому засіданні також визнав цей факт.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що днем настання строку виконання окремих зобов'язань ТОВ «Юнік Фарма» за договором факторингу є дати, зазначені у вищевказаних реєстрах.

Відтак, остання дата виконання зобов'язань, визначених наданими реєстрами, була 22.05.2014 року.

Враховуючи, що у договорах поруки між позивачем та відповідачами строк поруки не визначено, а строк останнього зобов'язання за основним договором факторингу настав 22.05.2014 року, суд першої інстанції правильно визначив, що порука відповідачів припинена за кожним із вищезазначених зобов'язань, у тому числі за останнім з них - 23.11.2014 року, тобто до звернення позивача з позовом.

Так як ПАТ «Райффайзен банк Аваль» позовної вимоги до поручителів про стягнення заборгованості протягом встановленого ч. 4 ст.559 ЦК України строку не пред'явив, суд першої інстанції обґрунтовано визнав поруку за договорами поруки №12/Р1-01-06-0-0/75, №12/Р1/01-06-0-0/76 припиненою.

Судом першої інстанції при розгляді справи, обставини, на які містяться посилання в апеляційній скарзі, перевірялись. Висновки суду щодо відмови у задоволенні заявлених вимог грунтуються на доказах, наданих сторонами, їх правова оцінка сумніву не викликає. До правовідносин, які склалися між сторонами у зв'язку з виникненням спору, правильно застосовані норми матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: