Рішення № 51789057, 25.08.2015, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1 ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5954/14-ц

Провадження № 2/210/458/15

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"25" серпня 2015 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чайкіної О.В.,

при секретарі Севанян М.Б.,

за участі сторін: не зявилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 2 ст. 197 ЦПК України цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування, який в подальшому уточнив. В обґрунтування позивних вимог зазначав, що 01 березня 2013 року приблизно о 10 годині 00 хвилин, на ділянці автодороги Кіровоград - Запоріжжя в Апостолівському р-ні Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю мого автомобіля «ОСОБА_5 207 Д» д.н. НОМЕР_1 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3. Автомобіль «ОСОБА_5 207 Д» д.н. НОМЕР_1 належить на праві власності та зареєстрований за ОСОБА_4 згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ЯАА №524785 від 06.10.2000 року. Відповідно до нотаріальної довіреності від 19.12.2007 року, позивач ОСОБА_2, має право розпоряджатись даним транспортним засобом, та представляти інтереси власника у всіх установах. Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 14.03.2013 року, вищезазначена ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 ОСОБА_6 дорожнього руху України. Також встановлено, що ОСОБА_3 являється інвалідом 3-ої групи через психічне захворювання та не підлягає адміністративній відповідальності. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована в страховій компанії «Україна» за Полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/ 0629285, що згідно Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобовязує СК «Україна» виплачувати завдану ОСОБА_3 матеріальну шкоду. Однак, здійснивши оцінку завданих збитків, страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, обґрунтувавши відмову тим, що вина водія забезпеченого полісом страхування транспортного засобу не встановлено вироком чи постановою суду. Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду із позовом, та збільшивши розмір позовних вимог, просив суд, стягнути з Відповідача завдану йому матеріальну шкоду, яка полягає у вартості відновлюваного ремонту мого автомобіля та складає за мінусом сплаченої після відкриття провадження у справі суми та франшизи 31251,75грн., а також покласти на Відповідача витрати на правову допомогу в сумі 1600 грн., витрати на послуги нотаріуса в сумі 250,00 грн., вартість актуалізованого авто товарознавчого дослідження в сумі 850,00 грн. та судовий збір.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, надіславши на адресу суду заяву у якій просить суд розглядати справу у їх відсутність, на позовних вимогах наполягають, проти винесення заочного рішення не заперечують. Під час судового розгляду позивач зазначав, що транспортний засіб до теперішнього часу не відновлений, однак після того, як судом відкрито провадження у справі, відповідач сплатив близько 17000,00грн., хоча до звернення до суду відмовив у виплаті страхового відшкодування. Він не погоджується з виплаченою сумою, та оцінкою страхової компанії, оскільки вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить понад 50000,00грн. Крім того, після відмови у виплаті страхового відшкодування, він звернувся до фахівця для складання позову та отримання консультацій, за що сплатив також грошові кошти.

Відповідач у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, вимоги ухвали про витребування доказів не виконав, заперечень до суду не надав, у звязку з чим суд приходить до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача за наявними в справі доказами та постановлення заочного рішення.

Треті особи до суду не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили. В ході судового розгляду представник третьої особи - ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_7 судові зазначив, що підтримує позов ОСОБА_2, оскільки саме страхова компанія має нести відповідальність за спричинену матеріальну шкоду, так як вина ОСОБА_3 встановлена, однак його не може бути притягнуто до відповідальності у зв»язку з його захворюванням, що не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Оскільки про час і місце проведення судового засідання його учасники були повідомлені належним чином, суд вважає, що судове засідання можливо провести без їх участі, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст.197 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 березня 2013 року приблизно о 10 годині 00 хвилин, на ділянці 189 км = 900 м автодороги Кіровоград - Запоріжжя в Апостолівському р-ні Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю мого автомобіля «ОСОБА_5 207 Д» д.н. НОМЕР_1 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 (а.с. 8, 9, 10, 62).

У зв"язку з настанням страхового випадку, позивач звернувся до ПАТ «Страхова компанія «Україна», яка Листом №721 від 13.08.2014 року повідомила ОСОБА_2 про прийняття рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (а.с. 11).

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, підтверджено представником третьої особи, транспортним засобом ОСОБА_8 д.н. НОМЕР_3 на момент ДТП керував ОСОБА_3, а його цивільна відповідальність, відповідно до полісу обов'язкового страхування наземного транспорту № АЕ/0629285, застрахована відповідачем.

На момент ДТП автомобіль ОСОБА_5 207 Д, д.н. НОМЕР_1, отримав технічні пошкодження, та перебував у володінні позивача.

Відповідно дост. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку)виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з п. 3 ч. 1ст. 988 ЦК України, страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Правовідносини власників наземних транспортних засобів та страхової компанії регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до преамбули якого цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяння життю, здоровю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Як визначено у п.1.3. ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», потерпілі це юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Тобто, страховик забезпечує саме потерпілим, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП їх життю, здоров'ю, майну.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону, який був чинний на момент укладення договору страхування) визначено, що обєктом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, повязані з відшкодуванням особою, цивільно-правова-відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоровю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

В силу ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно з повідомлення про відмову у здійсненні страхового відшкодування від 13 серпня 2014 року за вих. № 721, оскільки ОСОБА_3 не можливо притягнути до адміністративної відповідальності, відсутні підстави для здійснення страхового відшкодування, а саме вина особи, відповідальність якої застрахована (а.с. 11).

Однак, суд приходить до висновку, що така відмова є протиправною, не узгоджується з положеннями норм законодавства, що регулює порядок та підстави здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його, або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування та протягом трьох робочих днів направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 14.03.2013 року, вищезазначена дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 ОСОБА_6 дорожнього руху України а саме п. 2.1, п. 13.1, та в його діях вбачається склад адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 126 КУпАП України. Також встановлено, що ОСОБА_3 являється інвалідом 3-ої групи через психічне захворювання та не підлягає адміністративній відповідальності (а.с.8, 62).

Дана постанова сторонами в установленому законом порядку оскаржена не була.

Відповідно до ч. 2ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

ОСОБА_6 відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені в статті 1188 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст.38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована; страховик Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «Україна».

Судом встановлено і вказані обставини підтверджуються матеріалами цивільної справи та постановою про закриття кримінального провадження, що транспортний засіб позивача було пошкоджено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 01.03.2013року (а.с.7, 9, 10, 17-19, 61, 62).

Згідно з п.22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Суд приходить до висновку, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження від 14.03.2013року у звязку з відсутністю у діях водія складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 довічно являється інвалідом 2-ої групи через психічне захворювання, після ДТП перебував на лікуванні в ПНД, тому відносно нього не складались протоколи про адміністративне правопорушення на підставі ст.. 20 КУпАП (а.с. 9, 79).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки цивільна-правова відповідальність осіб, що керують транспортним засобом ОСОБА_8, д.н. НОМЕР_3 була застрахована відповідачем, то саме відповідач повинен нести обовязки щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої з вини водія особам, які на відповідній правовій підставі володіють транспортним засобом, яку внаслідок ДТП завдано пошкоджень.

Таким чином, оскільки вина ОСОБА_3 знайшла підтвердження в ході судового розгляду, то саме ПрАТ СК «Україна» має нести відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_2 у звязку з пошкодженням транспортного засобу, яким останній володіє на відповідній правовій підставі.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що відповідно до чч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Ухвалою суду від 19 січня 2015 року судом витребувано у відповідача копію оцінки щодо встановлення суми матеріальних збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу «ОСОБА_5 207 Д» д.н.з. НОМЕР_1; та копію страхового полісу №АЕ 0629285. Однак вимоги ухвали суду не виконано.

Згідно із ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто, згідно із вимогами ЦПК України, спори судом вирішуються тільки на підставі доказів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд не повинен виявляти ініціативи у збиранні доказів. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Якщо позивач предявив позов, то він сам вирішує питання про можливість зміни предмета чи підстави позову, зменшення або збільшення позовних вимог чи відмови від позову.

Суд вважає доведеним факт безпідставної відмови у виплаті страхового відшкодування з підстав відсутності вини заподіювача шкоди, у звязку з чим уточнений позов підлягає задоволенню в частині стягнення вартості матеріального збитку.

Суд, враховуючи вимоги ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України, приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено позовні вимоги в частині матеріальної шкоди, у зв"язку з чим є всі підстави для задоволення позову.

Так, відповідно до висновку №14/15 експертного автотоварознавчого дослідження від 15.01.2015 року, визначенню вартості матеріального збитку заподіяного володільцю автомобіля «ОСОБА_5 207 Д», внаслідок його аварійного пошкодження у ДТП, що мало місце 01.03.2013р., у зв'язку з тим, що вартість відновлювального ремонту становить 109943,72грн., 109943,72грн., а ринкова вартість 52453,53грн., тому вартість матеріального збитку прирівнюється до його ринкової вартість на момент огляду (а.с. 25-51).

Однак, враховуючи, що сума матеріального збитку більша за ліміт відповідальності страховика, то сума страхового відшкодування дорівнює ліміту страхового відшкодування за мінусом суми франшизи, тобто 50 000 - 1 000 = 49 000 гривень 00 коп., що кореспондується з відповідними положеннями Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі, 20.03.2015 року ПрАТ СК «Україна» сплатила на картковий рахунок Позивача суму страхового відшкодування у сумі 17748,25грн. (а.с.78).

З урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена вартість матеріального збитку, а саме 31251,75грн., виходячи з розрахунку: 50000,00грн. (ліміт відповідальності) 1000,00грн. (обовязкова франшиза) 17748,25грн. (сплачене страхове відшкодування в добровільному порядку).

В частині стягнення судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1,3ст.79 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу, витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Згідно ізст.84 ЦПК Українивитрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з положеннями Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на корить якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

На підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, позивач надав копію договору про надання юридичної допомоги № 01-11/14 від 01.11.2014року, довіреність на представництво інтересів в суді, диплом бакалавра юриста, виписка з ЄДРПОУ на ФОП «ОСОБА_9А.», акт № 1 виконаних робіт за договором про надання правової допомоги, акт отримання винагороди за юридичні послуги.

За надану правову допомогу позивачем було сплачено 1600,00грн., про що надано акт отримання винагороди за юридичні послуги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що позивачем належними доказами підтверджено понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1600,00грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Разом з тим, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами понесені витрати в розмірі 250,00грн. на послуги нотаріуса. Крім того, положеннями ст. 79 ЦПК України до судових витрат не віднесено витрати за оформлення довіреностей, тому підстав для стягнення витрат за послуги нотаріуса не вбачається, і в цій частині позовні вимоги є необґрунтовані.

В частині витрат за проведення експертного дослідження матеріального збитку, суд приходить до висновку про необхідність їх стягнення, оскільки таке дослідження проведено під час розгляду справи в суді, та витрати по його оплаті підтверджені належними доказами у справі (а.с. 24).

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати, які викликані необхідністю проведенню товарознавчого дослідження у розмірі 850,00грн.

Крім того, з відповідача підлягає стягнення сума судового збору, сплаченого позивачем за розгляд справи в суді, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 979-988, 1166, 1187, 1188, ЦК України, Закону України «Про судовий збір», ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст. 3, 5, 6, 22, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 79, 84-85, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 224, 292, 294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Уточнений позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення страхового відшкодування - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (код ЄДРПОУ 30636550, місце знаходження: м. Київ, вул. Ревуцького, 42-Г) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) матеріальну шкоду в розмірі 31251,75 грн. (тридцять одна тисяча двісті пятдесят одна грн. 75 коп), а також понесені судові витрати у розмірі 850,00 грн. (вісімсот пятдесят грн. 00 коп.), витрати на правову допомогу у розмірі 1600,00грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.) та судовий збір у розмірі 312,52грн. (триста дванадцять грн. пятдесят дві коп.).

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному суді Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 31.08.2015 року.

Суддя: О. В. Чайкіна