Постанова № 51777389, 22.09.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 вересня 2015 р. № 820/3404/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,

за участю представників сторін: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" звернулось до суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 09.10.2014 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобовязання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами ТОВ «Промисловий стандарт», ТОВ «Химтрейд», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Агропромкомплект», ТОВ «Техелектросервіс», ТОВ «Політрейд», ТОВ «Барс-11», ТОВ «Інтерсвіт», ТОВ «Травневе», ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Альфакласс», ТОВ «АПК Зерноглад», ТОВ «Світенергопром», ТОВ «Лабітех», ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Укрнафко», ТОВ «НВО «Станкоресурс», ТОВ «Стілл імпек» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на наявність податкової інформації, отриманої від інших податкових, якими, начеб то, встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПАТ «ХТЗ ім.. ОСОБА_4» з вищезазначеними контрагентами, з огляду також на наявність ознак нікчемності у спірних правовідносинах. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача. Так, відповідно до інформації, отриманої від інших податкових інспекцій було встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПАТ «ХТЗ ім.. ОСОБА_4», із контрагентами ТОВ «Промисловий стандарт», ТОВ «Химтрейд», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Агропромкомплект», ТОВ «Техелектросервіс», ТОВ «Політрейд», ТОВ «Барс-11», ТОВ «Інтерсвіт», ТОВ "Травневе», ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Альфакласс», ТОВ «АПК Зерноглад», ТОВ «Світенергопром», ТОВ «Лабітех», ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Укрнафко», ТОВ «НВО «Станкоресурс», ТОВ «Стілл імпек» в частині недодержання в момент вчинення правочинів із вказаними контрагентами вимог діючого законодавства, що, в свою чергу, вказує на нереальність настання правових наслідків від таких операцій та укладення таких правочинів по ланцюгу постачання

Представник позивача у судовому засіданні 16.04.2015 року підтримав свою правову позицію по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень на перевірку від 01.09.2014 року № 627, 628, наказу від 28.08.2014 року № 602 та з огляду на п. 78.1.1 ст.78 ПК України, СДПІ ОВП у м. Харкові проведено документальну позапланову перевірку АТ «ХТЗ» з дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємств за 2011-2013 року та з ПДВ за період взаємовідносин з ТОВ «Промисловий стандарт», ТОВ «Химтрейд», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Агропромкомплект», ТОВ «Техелектросервіс», ТОВ «Політрейд», ТОВ «Барс-11», ТОВ «Інтерсвіт», ТОВ 2Травневе», ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Альфакласс», ТОВ «АПК Зерноглад», ТОВ «Світенергопром», ТОВ «Лабітех», ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Укрнафко», ТОВ «НВО «Станкоресурс», ТОВ «Стілл імпек».

За результатами перевірки був складений Акт від 26.09.2014 року № 282/28-09-40-14/05150295, яким встановлені наступні порушення:

-п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, 200.4 ст.200 ПК України, що призвело до завищення загальної суми податкового кредиту на суму 67392, 00грн. та завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 24840, 00грн.

-п. п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, контролюючим органом було винесено податкові повідомлення - рішення від 09.10.2014 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобовязання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" зареєстровано як юридична особа 29.08.2006 року за № 14801020000028605, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перебуває на обліку у Спеціалізованій ДПІ ОВП у м. Харкові.

пецПеревіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «ХТЗ ім.. ОСОБА_4» (покупець) та ТОВ «Промисловий стандарт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 13114/2 від 13.01.2014 року (т.3 а.с. 5), предметом якого відповідно до п.1 вказаного договору є поставка обумовленої продукції покупцю, а покупець зобовязується прийняти продукцію та оплатити продавцю її ціну в строки та в порядку, передбаченому цим договором.

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість продукції зазначаються в накладній, яка є невідємною частиною цього договору (п.1.2. Договору).

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем залучено до матеріалів справи прибутковий ордер, видаткову накладну, рахунок на оплату замовлення, податкову накладну, платіжне доручення ( т. 2 а.с. 189-193).

Також, між ПАТ «ХТЗ ім.С.Орджонінідзе» (покупець) та ТОВ «Химтрейд» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 12/03-12 від 12.03.2012 року (т. 3 а.с. 6-7), відповідно до умов якого постачальник зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти та оплатити на умов даного договору продукцію, найменування (асортимент), ціна і кількість якої викладені в специфікаях, які є невідємною частиною договору.

Постачальник надає покупцю наступні товаросупровідні документи: -ТТН, рахунок-фактуру, податкову накладну.

Факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується специфікацією (зворотній бік т.3 а.с. 7), прибутковим ордером, видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними та платіжними дорученнями (т. 2 а.с. 144-165).

Щодо взаємовідносин між ПАТ «ХТЗ ім.С.Орджонінідзе» (покупець) з ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Агропромкомплект» (постачальники), то зазначає наступне.

Між ПАТ «ХТЗ ім.С.Орджонінідзе» (покупець) та ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Агропромкомплект» (постачальники) укладено аналогічні за своє правовою природою договори поставки № 12/02 від 12.02.2013 року (т. 3 а.с. 8-9) та № 15/03-12 (т. 3.а.с. 16-17) відповідно до умов яких постачальник зобовязується передати покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар на умов, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 1 2. договору, асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначається у специфікаціях, які є невідємною частиною договору.

Постачальник разом з товаром передає покупцю наступні документи: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну, сертифікат якості (п. 4.3 договору).

Позивачем на підтвердження реальності вказаних господарських операцій залучено до матеріалів справи додаткові угоди до вказаного договору, специфікації ( т.3 а.с. 10-13, 18), прибуткові ордери, видаткові накладні, податкові накладні, накладні та платіжні доручення ( т2 а.с. 199-204, т.1 а.с. 216-225).

Також, між ПАТ «ХТЗ ім.С.Орджонінідзе» (покупець) та ТОВ «Техелектросервіс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 543 від 02.08.2015 року (т.3 а.с. 14), відповідно до умов якого покупець приймає та оплачує вентиляційне обладнання згідно специфіка № 1, яка є невідємною частиною договору.

Товасупровідними документами по вказаному правочину є накладна, податкова накладна, рахунок-фактура, технічний опис та інструкція по експлуатації по кожній одиниці товару (п. 6 договору).

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору позивачем залучено до матеріалів справи специфікацію № 1 (т.3 а.с. 15), рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну (т.2 а.с. 176-178).

Матеріалами справи підтверджено, що між ПАТ «ХТЗ ім.С.Орджонінідзе» (покупець ) та ТОВ «Політрейд» укладено договір купівлі-продажу № 2 від 13.02.2012 року (т. 1 а.с. 182), за предметом якого відповідно до п.1.2 договору визначається, що кількість товару, його асортимент, вартість зазначається у видаткових накладних на товар, які є невідємною частиною договору.

На підтвердження реальності виконання вказаних господарських операцій позивачем залучено до матеріалів справи рахунки-фактури, заявки на платіжну реєстрацію, накладні, податкові накладні (т.1 а.с. 183-205).

Щодо взаємовідносин ПАТ «ХТЗ ім.С.Орджонінідзе» з контрагентами ТОВ «Барс-11», ТОВ «Інтерсвіт», ТОВ «Травневе», ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Альфакласс», ТОВ «АПК Зерноглад», ТОВ «Світенергопром», ТОВ «Лабітех», ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Укрнафко», ТОВ «НВО «Станкоресурс», ТОВ «Стілл імпек», то суд зазначає, що між позивачем та вказаними підприємствами були укладено договори поставки у спрощений спосіб.

На підтвердження реальності виконання договірних зобовязань за вказаними правочинами позивачем залучено до матеріалів справи податкові накладні, прибуткові ордери, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, копії журналів реєстрації довіреностей (т.1 а.с.97-181, 206-210, 211-215, 226-250, т.2 а.с. 1-143, 166-175, 179-188, 194-198, 205-217, т. 4 а.с. 22-39).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір поставки між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Барс-11», ТОВ «Інтерсвіт», ТОВ «Травневе», ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Альфакласс», ТОВ «АПК Зерноглад», ТОВ «Світенергопром», ТОВ «Лабітех», ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Укрнафко», ТОВ «НВО «Станкоресурс», ТОВ «Стілл імпек», укладений у спрощений спосіб, тобто шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що не суперечить вимогам закону

Також, як вбачається з пояснень позивача та фактично не заперечувалось податковим органом, облік та розподіл продукції зазначається в залучених до матеріалів справи лімітно-заборних картах та вимогах на замовлення продукції (т. 4 а.с. 40-82).

Факт наявності необхідних виробничих, цехових приміщень та складських приміщень для зберігання ТМЦ підтверджується наданим позивачем переліком майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Харківський тракторний завод ім.. ОСОБА_5» (т.4 а.с. 14-21)

Поряд з цим, представником позивача надано пояснення, відповідно до яких зазначив, що документи по контрагентам ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Техелектросервіс» по операціям, які відбулись в 2011 року у підприємства не має можливості надати, оскільки відповідно до Акту про списання документації за 2011 рік, первинні бухгалтерські документи були списані (т. 4 а.с. 4-9)

Факт поставки продукції контрагентами ТОВ «Інтерсвіт», ТОВ «Політрейд-С», ТОВ «Альфакласс», ТОВ «Світенергопром», ТОВ « Лабітех» на адресу позивача підтверджується записами в журканалх контролю вїзду автотранспорту на територію ПАТ «ХТЗ ім.С.Орджонінідзе», в яких зазначено назву підприємства, номер накладної, номер та серію автомобіля, а також на який склад або в який цех буде здійснюватись розвантаження (т.3 а.с. 20-137).

Додатково позивачем також залучено до матеріалів справи, табелі на працівників підприємства, яких були уповноважено отримувати ТМЦ та технічні паспорти на траспортні засоби, влаником яких є ПАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе"

Окрім того,як вбачається зі змісту акту перевірки (т.3 а.с. 182-186, 188-195, 197-201), податковий орган зазначив, що відвантаження здійснювалось на підставі рахунків-фактур. Будь-яких інших зауважень контролюючого органу щодо проведення відвантаження/навантаження чи транспортування отриманих ТМЦ матеріали акту перевірки не містять.

В подальшому придбаний від вказаних контрагентів товар використовувався позивачем в ході своєї господарської діяльності, що підтверджується відповідними специфікаціями, кресленнями деталей, технологічними інструкціями (т. 6 а.с.48-66), зауважень до чого у контролюючого органу під час проведення перевірки не виникло.

Доказів того, що отриманий від вищезазначених контрагентів товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена публікацією в Урядовому кур'єрі від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності. Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності Мінтрансом України та Держкомстатом України. Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обовязковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними,а тому судом до уваги не приймається.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту передачі товару від продавця до покупця, у зв`язку з відсутністю довіреностей зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів.

Також слід відмітити, що наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій, а тому посилання відповідача на відсутність вказаних первинних документів судом до уваги не приймається.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не було надано до суду доказів на підтвердження фальшивості первинних документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих таких документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів позивача статусу платника ПДВ, або на несумісність зазначених в документах товарів чи послуг з власною господарською діяльністю позивача. У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від контрагентів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ПАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обовязковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

ОСОБА_6 адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Також суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими субєктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Також суд вважає за потрібне відзначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи саме відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду щодо вищезазначених контрагентів позивача, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати.

Таким чином, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими субєктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також Юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковими для правозастосування органами правосуддя.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі БУЛВЕСАД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами ТОВ «Промисловий стандарт», ТОВ «Химтрейд», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Агропромкомплект», ТОВ «Техелектросервіс», ТОВ «Політрейд», ТОВ «Барс-11», ТОВ «Інтерсвіт», ТОВ «Травневе», ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Альфакласс», ТОВ «АПК Зерноглад», ТОВ «Світенергопром», ТОВ «Лабітех», ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Укрнафко», ТОВ «НВО «Станкоресурс», ТОВ «Стілл імпек» і правомірність формування позивачем суми податкового кредиту з ПДВ, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом ТОВ Стілл-Імпекс в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та вищезазначеними контрагентами угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обовязку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Оскільки фактичною підставою для винесення контролюючим органом висновку щодо формування позивачем податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог Податкового кодексу України базується на складених іншими податковими інспекціями актах перевірки, то суд приходить до висновку про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 09.10.2014 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" (61007, м. Харків, пр-т. Московський, 275, код 05750295) судовий збір в сумі 202 (двісті дві) грн. 18 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 28.09.2015 року.

Суддя Горшкова О.О.