Ухвала суду № 51773407, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/9991/33805/12

К/9991/36951/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМІА Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року

у справі № 2а-16671/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМІА Україна»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМІА Україна» (далі - ТОВ «ОМІА Україна»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001012330 від 27 жовтня 2011 року, № 0001002330 від 27 жовтня 2011 року та № 0000992330 від 27 жовтня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000992330 від 27 жовтня 2011 року та податкове повідомлення-рішення № 0001002330 від 27 жовтня 2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 80 170,00 грн. за основним платежем. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач та позивач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року в частині задоволення позовних вимог, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.

ТОВ «ОМІА Україна» в поданій касаційній скарзі, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог з прийняттям у цій частині нового - про задоволення позову, а в решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року залишити без змін.

В запереченні на касаційну скаргу позивача відповідач просить залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційних скарг відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «ОМІА Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт № 385/23-304/33548855 від 07 жовтня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000992330 від 27 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 107 213,00 грн. (107 212,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0001002330 від 27 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 239 676,00 грн. (239 675,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0001012330 від 27 жовтня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення рядка 24 декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року на 39 452,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.6 статті 138, пункту 186.3 статті 186, підпункту 196.1.14 пункту 196.1 статті 196, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з: неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні послуг з перевезення товарів, право власності на які перейшло до покупців (Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Хенкель Баутехнік (Україна)» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Снєжка-Україна»), що є економічно необґрунтованим та не узгоджується з веденням господарської діяльності позивачем; безпідставним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівський райагротехсервіс» інформаційно-консультаційних та інжинірингових послуг, які не були об'єктом оподаткування; незаконним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість придбаних у нерезидентів OMYA Management, OMYA Hungaria Kft, OMYA Switzerland, Industrochem d.o.o., OMYA Rus інформаційно-консультаційних послуг, фактичне надання та зв'язок яких з господарською діяльністю ТОВ «ОМІА Україна» не підтверджено належним чином оформленими документами.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Подібні умови формування валових витрат встановлювались і пунктом 5.1, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому всі витрати мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Вирішуючи питання про пов'язаність понесених витрат на транспортування реалізованих ТОВ з ІІ «Хенкель Баутехнік (Україна)» та ТОВ «Снєжка-Україна» товарів з господарською діяльністю позивача, судові інстанції встановили, що поставки товарно-матеріальних цінностей на адресу покупців відповідно до укладених договорів здійснювались на умовах CPT, DDP згідно з правилами Інкотермс 2000, які передбачають обов'язок постачальника забезпечити транспортування вантажу до визначеного сторонами місця призначення та оплатити відповідні транспортні витрати.

Враховуючи викладене та з огляду на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з придбання транспортних послуг належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, квитанціями про прийняття вантажу, рахунками, актами, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, що по суті контролюючим органом не заперечується, висновок судів про відсутність у останнього правових підстав для збільшення товариству сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за розглядуваним епізодом слід визнати правильним.

Надаючи оцінку законності формування ТОВ «ОМІА Україна» податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні в січні - травні 2011 року інформаційно-консультаційних та інжинірингових послуг, суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно врахували правила підпункту 196.1.14 пункту 196.1 статті 196 ПК України (в редакції, чинній до 01 липня 2011 року), відповідно до якого не є об'єктом оподаткування операції з постачання послуг, визначених у підпункті «в» пункту 186.3 статті 186 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України до таких послуг належать: консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.

А відтак, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність формування товариством податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні зазначених операцій.

Вирішуючи питання про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на придбані в грудні 2010 року в нерезидента OMYA Management інформаційно-консультаційні послуги, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що придбання активів (товарів або послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування, зокрема, податкового кредиту платником.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, умовою достовірності доказів щодо інформаційно-консультаційних послуг, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю платника є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг.

Як з'ясовано судами, на обґрунтування правомірності включення суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість придбаних в OMYA Management послуг, до складу податкового кредиту позивач посилався на наявність у нього відповідного акту виконаних робіт.

Разом з тим, судовими інстанціями встановлено, що долучений товариством до матеріалів справи акт виконаних робіт не деталізований, містить узагальнену інформацію щодо змісту спірних послуг, а будь-яких інших документів, які б достеменно підтверджували зв'язок наданих контрагентом інформаційно-консультаційних послуг з господарською діяльністю позивача, зокрема, у вигляді звіту, висновку, конкретних рекомендацій, інших документів, які б дозволяли встановити виробничий характер результатів розглядуваних послуг для ТОВ «ОМІА Україна», останнім не подано.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМІА Україна» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.