Вирок № 51768957, 30.09.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2425/15-к

провадження № 1-кп/753/227/15

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Рудюк О.Ю.,

при секретарях: Жигун Т.В., Бацури О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Черкаси, громадянина України, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, судимого 8 травня 2015 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України на 4 роки позбавлення волі,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,

та

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Києва, громадянина України, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, судимого 1 лютого 2011 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186, 71, 72 КК України на 5 років позбавлення волі, звільненого умовно-достроково 10 вересня 2014 року на 1 рік 1 місяць 29 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів: Гончаренка А.О., Чуйкова В.С., Облетова А.І.,

потерпілих: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника потерпілої: ОСОБА_6,

захисників: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

обвинувачених: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 9 листопада 2014 року о 03 год. 00 хв., перебуваючи в м. Києві по вул. Привокзальній, 12, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, вирішили заволодіти майном потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які проходили повз них, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_2, діючи згідно розподілених ролей, підбіг до ОСОБА_4 та відкрито заволодів її майном, а саме: жіночою сумкою, в якій знаходилися паспорти, які матеріальної цінності не мають, грошові кошти в сумі 102 долари США, що згідно курсу НБУ становить 1458 грн. 60 коп., мобільний телефон Самсунг, вартістю 3000 грн. з двома сім картами мобільних операторів «Київстар» та «Лайф», а всього на загальну суму 4458 грн. 60 коп. Особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, діючи згідно розподіленої ролі, заволоділа мобільним телефоном «Нокіа 6700», вартістю 3000 грн., належного потерпілому ОСОБА_5

У подальшому ОСОБА_2 разом із особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України не визнав, пояснивши, що коли 9 листопада 2014 року він гуляв по вул. Привокзальній, то зустрів ОСОБА_9 та ОСОБА_3 В цей час повз них пройшли потерпілі. Трохи поспілкувавшись, ОСОБА_9 підізвав його в сторону та запропонував викрасти в потерпілих майно. Після цього вони підійшли до них і ОСОБА_2 почав висмикувати сумку в потерпілої ОСОБА_4 Оскільки йому це не вдавалося, він почав просити ОСОБА_3 про допомогу, так як думав, що він йому допоможе через дружні відносини. Однак останній ніяких дій не вчинив та не став йому допомагати. Вирвавши сумку в потерпілої ОСОБА_2 разом з ОСОБА_9, який викрав у ОСОБА_5 мобільний телефон, побігли до стадіону, де розподілили викрадене, а саме: ОСОБА_9 віддав ОСОБА_2 мобільний телефон, а той за це надав йому гроші в сумі 850 грн. У подальшому зазначені два мобільні телефони ОСОБА_2 продав незнайомим особам та обміняв долари. Через деякий час, наздогнавши ОСОБА_3 разом з його дівчиною, він запропонував піти кудись відпочити, що останні й зробили.

Надаючи відповіді на запитання ОСОБА_2 зазначив, що до потерпілої силу чи газовий балончик не застосовував, у зв'язку з чим, визнає лише той факт, що підійшов до ОСОБА_4 та відкрито заволодів її майном. Щиро розкаявся у вчиненому.

Також останній наполягав, що ОСОБА_3 ніякої участі у даному грабежі не брав, до потерпілих не підходив, про їх наміри не знав, не допомагав та згоди на заволодіння майном не давав.

Стосовно цивільного позову, то останній зазначив, що визнає його частково, оскільки 20000 грн. та рукавичок у сумці потерпілої не було, а в частині моральної шкоди не визнав узагалі.

Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що 8 листопада 2014 року біля 21-22 год. вона знаходилася у друзів, коли прийшов ОСОБА_5 та за відсутності свідків віддав борг у 20000 грн., при цьому остання у ванній кімнаті самостійно написала розписку про повернення грошей. Після цього вони разом пішки пішли на вул. Привокзальна до готелю. Оскільки він був зачинений, то вони стояли спілкувалися поруч, коли повз них пройшло троє хлопців та дівчина. Дівчина пішла далі, а хлопці підійшли до них. ОСОБА_9 попросив у ОСОБА_5 закурити і в цей момент ОСОБА_2, який стояв за ОСОБА_9, приснув з газового балончика потерпілому в обличчя, який присів та закрив обличчя. ОСОБА_4 в цей час відбігла на 2-3м., коли, скоріше за всього ОСОБА_3, збив її з ніг, а ОСОБА_2 приснув їй в обличчя з балончика та вихопив сумку, в якій знаходилися паспорти, телефон, шкіряні рукавички, в яких було 20000 грн., газовий балончик, ключі, 102 долара США. Вона разом із ОСОБА_5 зупинили машину та викликали міліцію. До медичного закладу не зверталися.

Надаючи відповіді на питання потерпіла зазначила, що балончик, який був у ОСОБА_2, вона добре не розгледіла, оскільки він був у середині руки, проте може сказати, що він був круглий, темно-сірого кольору.

Стосовно ролі кожного з учасників, то остання зазначила, що особисто ОСОБА_9 їй удари не наносив, не біг за нею, речей не забирав. ОСОБА_2 застосував до неї газовий балончик та відбирав сумку. Щодо ОСОБА_3, то потерпіла дії останнього точно пояснити не змогла, зазначивши, що на її думку, він її збив з ніг, але вона цього не бачила. Також остання зазначила, що ніхто з обвинувачених нічого в голос не проголошував та не відповідав.

Цивільний позов підтримала в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що 8 листопада 2014 року він зустрівся у знайомих на квартирі з ОСОБА_4 для того щоб віддати борг в сумі 20000 грн. Після зустрічі вирішили пройтися. Зупинилися поруч з готелем по вул. Привокзальній, 12. В цей час повз них пройшло 4 особи. Через деякий час ОСОБА_9 повернувся та попросив закурити. Потім підійшов ОСОБА_2, а ОСОБА_3 залишився на тротуарі на відстані приблизно 4-5м. ОСОБА_2 бризнув йому в очі з газового балончику, через що в нього був безпорадний стан і скоріше за всього ОСОБА_9 його обшукав. Сам процес обшуку він бачив частково. Коли він трохи отямився, приблизно через 5 хвилин, то побачив потерпілу, яка кричала, що в неї забрали сумку. Після цього вони почали зупиняти машини, щоб повідомити про злочин.

Надаючи відповіді на запитання потерпілий зазначив, що сам предмет, з якого йому бризкали в очі, він не бачив, але на його думку, це був газовий балончик. Що робив ОСОБА_3 він також не бачив.

Свідок ОСОБА_10 у суді пояснив, що він був запрошений в якості понятого при впізнанні газового балончика потерпілою, яка у приміщенні Дарницького РУ ГУ, в кабінеті слідчого, серед трьох газових балончиків вказала на належний їй.

Свідок ОСОБА_11, будучи допитаним у суді пояснив, що точної дати та часу не пам'ятає, коли після 23 год. його на вулиці Ахматової зупинили працівники міліції та попросили проїхати до районного відділу для проведення впізнання потерпілими осіб, які вчинили злочин. Крім нього був ще інший понятий. І у їх присутності потерпілі почергово впізнавали обвинувачених, після чого він разом з іншим понятим підписав усі протоколи.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона є дівчиною ОСОБА_3 Восени 2014 року ОСОБА_3 проводжав її додому. Проходячи по вул. Привокзальній, бачили потерпілих у нетверезому стані. Далі зустріли ОСОБА_9 та ОСОБА_2 Потім вона разом з ОСОБА_3 пішла далі, а ОСОБА_2 їх наздогнав хвилин через 10. Про те, що відбулося в той день, вона нічого не знала, а дізналася пізніше, коли працівники міліції її разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через 3 дні заарештували та залякували, що зроблять її співучасницею злочину. Також свідок зазначила, що вона разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в той день пішла до ігрових автоматів, де вони пробули до ранку. У неї було 150 грн., а у ОСОБА_3 100 грн. та ще 100 грн., які він позичив у ОСОБА_2 Зазначила остання й те, що крім власних мобільних телефонів, вона у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 більше нічого не бачила.

Також, судом були безпосередньо досліджені наступні письмові докази, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а саме:

- протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 9 листопада 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_4 повідомила про те, що чотири чоловіка відкрито викрали в неї жіночу сумку з речами, зазначивши матеріальну шкоду в сумі 3000 грн.;

- протокол огляду місця події від 9 листопада 2014 року з фототаблицями до нього, де об'єктом огляду є відкрита ділянка по вул. Привокзальна, 12, відповідно до якого слідів злочину виявлено не було;

- протокол огляду місця події від 11 листопада 2014 року, де об'єктом огляду є приміщення кабінету № 4 відділення міліції, в якому ОСОБА_2 дістав з кишені куртки газовий балончик Шип-1;

- протокол пред'явлення речей для впізнання від 22 грудня 2014 року з фототаблицями до нього, відповідно до якого потерпіла у присутності понятих упізнала належний їй газовий балончик Шип-1, який в неї було викрадено 9 листопада 2014 року;

- постанова від 22 грудня 2014 року про визнання газового балончику Шип-1 речовим доказом;

- протоколи пред'явлення особи для впізнання від 11 листопада 2014 року, де у присутності понятих потерпілі впізнали ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як осіб, які вчинили на них напад та заволоділи майном. При цьому зазначивши, що дії ОСОБА_3 вони не бачили;

- розписка від 19 березня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_4 20000 грн. та повернув їх 8 листопада 2014 року.

Суд, вислухавши показання обвинувачених, свідків, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, дійшов до висновку, що дії ОСОБА_2 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, виходячи з наступного.

Розбій є злочином, який посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя). З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під насильством небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння.

Потерпілі в судовому засіданні стверджували про те, що до них обвинувачений ОСОБА_2 застосовував газовий балончик, від якого наступив параліч на деякий час, почервоніння очей та дезорієнтація у просторі та часі.

Однак, у матеріалах провадження відсутні об'єктивні докази на підтвердження таких тверджень останніх, існування газового балончику з речовиною паралітичної дії, чи застосування до них будь-якого насильства. Більш того, самі потерпілі в судовому засіданні зазначили, що до лікарів вони не зверталися, оскільки слідів на обличчі не залишилося та не було потреби, а точно описати предмет, з якого їм прискали в обличчя, не можуть, так як не розгледіли. Не могли останні пояснити й, який саме газ до них було застосовано, лише зазначили, що на їх думку, це був сльозогінний газ, оскільки пекли очі, однак повністю зір не втрачався. Крім того, надаючи відповіді на запитання, потерпілий зазначив, що вплив речовини з газового балончику пройшов через короткий час, приблизно 10 хв., після чого вони почали зупиняти машини, щоб викликати працівників міліції.

Обвинувачений ОСОБА_2 про застосування до потерпілих газового балончику чи іншого фізичного насильства категорично заперечував, вказуючи, що у нього при обшуку було вилучено лише один газовий балончик, який він забрав із сумки потерпілої вже після того, як заволодів її майном, що відповідає матеріалам справи.

Про відсутність будь-якого фізичного насильства до потерпілих вказував у суді й обвинувачений ОСОБА_3

Також, сама потерпіла у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення від 9 листопада 2014 року, зазначила, що чотири чоловіка відкрито викрали в неї жіночу сумку з речами, без вказівки про будь-яке застосування насильства чи погрози.

Відсутні в матеріалах провадження й будь-які дані на підтвердження наявності в потерпілих будь-яких видимих ушкоджень, отриманих 9 листопада 2014 року від дій обвинувачених.

Що стосується доводів представника потерпілої у судових дебатах про ненадання останній належної медичної допомоги правоохоронними органами, то вони не заслуговують на увагу, оскільки сама ОСОБА_4 у суді зазначала, що не бажала звертатися до лікарів, так як не було в цьому потреби.

Також, по справі відсутні речові докази, які б підтверджували застосування до потерпілих насильства.

Таким чином, в ході судового розгляду стороною обвинувачення та потерпілими не було надано доказів про те, що до останніх застосовувалось насильство, небезпечне для їх життя чи здоров'я, в тому числі й газовий балончик з речовиною, яка б могла призвести до заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, з визначенням її хімічного складу та механізму дії на людину, або будь-яке інше насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілих.

За таких обставин суд приходить до висновку про вчинення ОСОБА_2 саме грабежу, а не розбою, однак, за попередньою змовою групою осіб, оскільки така кваліфікуюча ознака знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, і сам обвинувачений про таке не заперечував, вказуючи, що злочин відносно потерпілих було вчинено після домовленості про це з особою, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, яка побачивши потерпілих, запропонувала заволодіти їх майном, на що останній погодився.

Крім того суд уважає, що обсяг обвинувачення, в частині викраденого у потерпілої ОСОБА_4 майна, в ході судового розгляду свого підтвердження також не знайшло.

Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що в неї викрали сумку, в якій знаходилися 2 паспорти, які матеріальної цінності не мають, грошові кошти в сумі 20000 грн. та 102 долари США, що згідно курсу НБУ становить 1458 грн. 60 коп., мобільний телефон Самсунг, вартістю 3000 грн. з двома сім картами мобільних операторів «Київстар» та «Лайф». Також остання згадала про викрадені рукавички, в яких і знаходилися 20000 грн.

Інший потерпілий ОСОБА_5 також підтвердив передачу ОСОБА_4 грошей, при цьому зазначив, що він їх повертав потерпілій особисто без свідків.

Обвинувачений ОСОБА_2 категорично заперечував проти викрадення у потерпілої 20000 грн. та рукавичок, вказуючи про наявність в сумці лише 102 доларів США, документів, мобільного телефону та газового балончика.

На обґрунтування тверджень потерпілої судом було досліджено розписку від 19 березня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_4 20000 грн. та повернув їх 8 листопада 2014 року.

Однак, суд приходить до висновку, що наявність лише цієї розписки, в якій, навіть, не вказано місце та час передачі грошових коштів, не підтверджує той факт, що вони знаходилися в рукавицях у сумці останньої під час вчинення нападу 9 листопада 2014 року приблизно о 03 год. 00 хв.

Крім того, надаючи відповіді на запитання потерпіла зазначила, що вказану розписку писала вона особисто в ванній кімнаті. При цьому будь-які свідки при передачі грошових коштів були відсутні. Такі ж самі пояснення з цього приводу дав і потерпілий.

Не вказувала про викрадення 20000 грн. та рукавичок потерпіла ОСОБА_4 і при прийнятті у неї заяви про вчинення злочину, що підтверджується відповідним протоколом від 9 листопада 2014 року, де міститься посилання про спричинену матеріальну шкоду лише на суму 3000 грн.

Щодо наданих суду довідки про доходи на ім'я ОСОБА_4 та копії рахунку про оплату ОСОБА_5 боргу в сумі 22500 грн., то вони лише підтверджують факт отримання потерпілою заробітної плати та сплати потерпілим ОСОБА_13 відповідної суми, але ніяким чином не стосуються обставин, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні.

Стосовно шкіряних рукавичок, на які потерпіла вказує у своєму цивільному позові, то суд уважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Однак, як убачається з обвинувального акту, ОСОБА_2 не пред'являлося обвинувачення у викрадені шкіряних рукавичок. Будь-яких доказів, які б підтверджували такі її доводи потерпілою суду також надано не було.

Що стосується доводів представника потерпілої про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом з іншою особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, заволоділи 20000 грн., так як, будучи непрацюючими, не мали можливості в той день витрачати свої особисті гроші, не заслуговують на увагу, оскільки це є лише припущення останнього. Між тим свідок ОСОБА_12 в суді зазначила, що в ігрових автоматах та комп'ютерному клубі, куди вони пішли в той день, вона витрачала свої 150 грн., які їй дала бабуся. У ОСОБА_3 було 100 грн. та ще 100 грн. він позичив у ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також вказували, про наявність у них коштів, зокрема, ОСОБА_3 неофіційно працював, роздаючи листівки, а ОСОБА_2 витрачав викрадені у потерпілої 102 долара США, які він до цього обміняв, та гроші за продані телефони. Вказані показання свідка та обвинувачених не були спростовані ні стороною обвинувачення, ані потерпілими чи їх представником.

Крім того, суд уважає що сам факт витрачання грошових коштів у ігрових автоматах та комп'ютерному клубі не доводить того факту, що останні використовували саме ті 20000 грн., на наявність яких вказує потерпіла.

Отже, ураховуючи наведене, а також принцип презумпції невинуватості, згідно з яким усі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого, суд уважає за необхідне виключити з обсягу обвинувачення перелік майна, а саме: грошові кошти в сумі 20000 грн., у викрадені якого обвинувачується ОСОБА_2

Стосовно заявленого потерпілою ОСОБА_4 цивільного позову зі змінами на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 27181 грн. 70 коп. та моральної шкоди в сумі 10000 грн., то суд уважає за необхідне задовольнити його частково, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду знайшло своє підтвердження розмір матеріальних витрат, понесених потерпілою в сумі 6191 грн. 70 коп. Інші учасники кримінального провадження також не оспорювали розмір цивільного позову в цій частині.

Що стосується цивільного позову про відшкодування вартості балончика в сумі 70 грн., то суд уважає за необхідне в цій частині відмовити, оскільки його було повернуто потерпілій під час досудового розслідування на відповідне зберігання під розписку, яка міститься у матеріалах кримінального провадження.

Щодо цивільного позову в частині відшкодування матеріальних збитків в сумі 20000 грн. та вартість шкіряних рукавичок в сумі 1200 грн., а всього на суму 21200 грн., то суд уважає в цій частині залишити його без розгляду, з тих підстав, що судом виключено з обсягу обвинувачення перелік майна, а саме: грошові кошти в сумі 20000 грн. та не доведено потерпілою факт викрадення в неї рукавичок і їх вартості.

При визначені розміру грошового стягнення в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, суд ураховує понесені потерпілою моральні страждання, пов'язані з викраденням майна, істотність вимушених змін в її життєвих стосунках, майновий стан обвинуваченого, керуючись принципом розумності та справедливості, уважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 5000 грн., оскільки саме у такій сумі вона у сукупності відповідатиме характеру і обсягу спричинених страждань та іншим негативним наслідкам, що настали, не призведе до безпідставного збагачення, а тільки компенсує завдану потерпілій моральну шкоду.

При призначенні ОСОБА_2 покарання, суд ураховуючи тяжкість вчиненого злочину, те, що відповідно до вимог ст. 12 КК України він відноситься до тяжкого злочину, обставини вчинення злочину, дані про особу обвинуваченого, який до вчинення даного злочину несудимий, не працює, за даними облікової документації не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога, наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжує покарання.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, але не в максимальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки саме таке покарання за своїм видом є справедливим та необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Також, ураховуючи те, що злочин за ч. 2 ст. 186 КК України ОСОБА_2 вчинено до постановлення вироку щодо нього Дарницьким районним судом м. Києва від 8 травня 2015 року, йому необхідно призначити покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК України.

Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішити у відповідності до вимог ч. 9 ст. 100 та ч. 2 ст. 124 КПК України.

Процесуальні витрати в провадженні відсутні.

Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, 9 листопада 2014 року о 03 год. 00 хв., перебуваючи в м. Києві по вул. Привокзальній, 12, з використанням насильства, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілих, заволоділи майном ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за наступних обставин.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, побачивши раніше невідомих їм осіб з метою заволодіння їх майном, підійшли до них та обступили з усіх сторін. З метою відвернення уваги особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, попросила закурити у ОСОБА_5, а ОСОБА_2 в цей час бризнув останньому в обличчя з предмету схожого на балончик, який підготував заздалегідь. В результаті у ОСОБА_5 перехопило дихання, спричинено різкий біль в очах, параліч опорно-рухової системи, що призвело до дезорієнтації у просторі та часі. У подальшому ОСОБА_3 збив потерпілого з ніг, а особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, заволоділа мобільним телефоном «Нокіа 6700», вартістю 3000 грн., належного потерпілому ОСОБА_5

ОСОБА_4 з метою уникнення нападу спробувала втекти, однак ОСОБА_2, наздогнавши її, штовхнув у спину та бризнув в обличчя останньої з предмета схожого на балончик, через що у останньої почала пекти шкіра та очі, виник біль, від якого паралізувало кінцівки. Після цього ОСОБА_2 заволодів її сумкою, в якій знаходилися 2 паспорти, які матеріальної цінності не мають, грошові кошти в сумі 20000 грн. та 102 долари США, що згідно курсу НБУ становить 1458 грн. 60 коп., мобільний телефон Самсунг, вартістю 3000 грн. з двома сім картами мобільних операторів «Київстар» та «Лайф», а всього на загальну суму 24458 грн. 60 коп.

У подальшому ОСОБА_2, ОСОБА_3 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Вказані дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 цивільний позов потерпілої та свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України не визнав, пояснивши, що точної дати не пам'ятає, коли приблизно о 22 год. він зі своєю дівчиною йшов додому та зустрів ОСОБА_9 і ОСОБА_2 В цей час повз них пройшли потерпілі. Після чого ОСОБА_9 разом з ОСОБА_2 відійшли, а він з дівчиною вирішив іти далі. Через деякий час його покликав ОСОБА_2 Підійшовши ОСОБА_3 побачив, як ОСОБА_9 забирає з рук потерпілого телефон, а ОСОБА_2 - сумку з рук потерпілої. Оскільки все дуже швидко відбувалося, він не встиг нічого зробити, так як одразу, навіть, не зрозумів, що відбувається. Після цього потерпілий пробіг повз нього та викликав машину, а ОСОБА_2 і ОСОБА_9 почали тікати. Куди вони тікали, та що зробили з викраденим, йому невідомо. Він разом з дівчиною пішов далі. Через 15-20 хв. їх наздогнав ОСОБА_2, та нічого не розповідаючи, запропонував кудись піти. Погодившись на пропозицію, вони всі разом спочатку пішли до ігрових автоматів, потім до комп'ютерного клубу.

Надаючи відповіді на запитання ОСОБА_3 також зазначив, що ніяких бійок він не бачив, предметів схожих на газовий балончик також, а ОСОБА_9 заволодів телефоном потерпілого, коли той присів, ОСОБА_2 ж вирвав сумку з рук потерпілої та втік. Особисто він ніякої участі в нападі не брав, ні з ким не домовлявся про вчинення злочину, а після всього, що трапилося, пішов далі зі своєю дівчиною.

Такі показання обвинуваченого підтвердила свідок ОСОБА_12

Суд повно і всебічно розглянувши кримінальне провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, у тому числі перевіривши і оцінивши усі доводи учасників судового провадження, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. За положеннями ч. 4 цієї статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.

Обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». Так, у справі Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії від 6 грудня 1988 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Так потерпілі в судовому засіданні стверджували про причетність ОСОБА_3 до вчинення відносно них розбійного нападу. Однак, при цьому, надаючи відповіді на запитання, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначили, що не можуть стверджувати, чи дійсно останній збивав потерпілу з ніг, оскільки не бачили цього. Більш того, потерпілі зазначали, що взагалі не бачили, що робив ОСОБА_3, а лише здогадуються, що він також вчиняв відносно них якісь дії. Не чули вони від нього й будь-яких вказівок, розпоряджень чи розмов з іншими особами. Крім того, надаючи відповіді на запитання, потерпілий ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_3 стояв від нього приблизно 4-5 метрів та не підходив до нього разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_2 під час здійснення нападу.

Однак, суд уважає, що такі показання потерпілих не можуть визнаватися як доказ винуватості ОСОБА_3 в інкримінованому йому злочині, бо їх твердження про його причетність чи організацію нападу є лише їх припущенням, яке об'єктивно не підтверджується жодним доказом.

Сам факт перебування ОСОБА_3 поруч з місцем вчинення злочину, чи прохання ОСОБА_2 про допомогу, не може свідчити про його причетність до вчинення нападу на потерпілих чи про попередню домовленість на вчинення злочину.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні категорично заперечував участь ОСОБА_3 у нападі на потерпілих, вказуючи, що розраховуючи на їх дружні відносини, сподівався на його допомогу при відібрані сумки у ОСОБА_4, проте останній ніяк не відреагував на його прохання. У подальшому він разом з ОСОБА_9 втік у сторону стадіону, де вони розподілили викрадене, після чого він наздогнав ОСОБА_3 з його дівчиною та запропонував піти розважитися, однак про обставини скоєного нічого не повідомляв.

Доводи ж представника потерпілої про те, що ОСОБА_2 знаходиться під впливом ОСОБА_3, а тому вигороджує останнього, є надуманими та нічим не підтвердженими в судовому засіданні.

Що стосується доказу - протоколу пред'явлення особи для впізнання від 11 листопада 2014 року, то він підтверджує лише той факт, що ОСОБА_3 був поруч при здійсненні нападу, що останнім і не заперечується, однак не підтверджує злочинних дій останнього. Крім того, у цих протоколах потерпілі знову ж таки зазначали, що дії ОСОБА_3 вони не бачили.

Стосовно інших досліджених судом письмових доказів, а саме:

- протоколу огляду місця події від 9 листопада 2014 року з фототаблицями до нього, де об'єктом огляду є відкрита ділянка по вул. Привокзальна, 12, відповідно до якого слідів злочину виявлено не було;

- протоколу огляду місця події від 11 листопада 2014 року, де об'єктом огляду є приміщення кабінету № 4 відділення міліції, в якому ОСОБА_2 дістав з кишені куртки газовий балончик Шип-1;

- протоколу пред'явлення речей для впізнання від 22 грудня 2014 року з фототаблицями до нього, відповідно до якого потерпіла у присутності понятих упізнала належний їй газовий балончик Шип-1, який в неї було викрадено 9 листопада 2014 року;

- постанова від 22 грудня 2014 року про визнання газового балончику Шип-1 речовим доказом, то суд уважає, що вони також не містять жодних доказів скоєння даного злочину ОСОБА_3 та не спростовують його версію про непричетність до нападу.

Показання ж свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 не містять відомостей щодо обставин вчинення злочину, а підтверджують лише викладене в протоколах впізнання.

Щодо рапорту оперуповноваженого Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_14 від 11 листопада 2014 року, то він є недопустимим доказом, так як містить показання з чужих слів, наданими особою, яка в судовому засіданні не допитувалася безпосередньо.

Будь-яких інших доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_3 до злочину, за викладених у обвинувальному акті обставинах, стороною обвинувачення надано не було.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Таким чином, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у зв'язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, безпосередньо дослідивши, надані докази стороною обвинувачення, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, приходить до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_3 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 187 КК України, вчинено останнім.

Керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

з а с у д и в:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Дарницького районного суду м. Києва від 8 травня 2015 року, більш суворим за даним вироком остаточно ОСОБА_2 призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

У строк остаточного покарання зарахувати покарання, частково відбуте за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 8 травня 2015 року і обчислювати початок цього строку з 23 грудня 2014 року.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишити у виді тримання під вартою.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь останньої 6191 грн. 70 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 5000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні цивільного позову в частині відшкодування вартості балончика в сумі 70 грн., - відмовити.

Цивільний позов в частині відшкодування матеріальних збитків в сумі 20000 грн. та вартість шкіряних рукавичок в сумі 1200 грн., а всього на суму 21200 грн., залишити без розгляду.

Речовий доказ по справі, а саме: газовий балончик «Шип-1», який передано на зберігання ОСОБА_4 під розписку - залишити у власності останньої.

ОСОБА_3 в пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187 КК України визнати невинуватим та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення цього злочину останнім.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у виді тримання під вартою - скасувати, звільнивши останнього з під варти в залі суду негайно.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя