Ухвала суду № 51768478, 24.09.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 р.Справа № 816/1998/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2015р. по справі № 816/1998/15

за позовом ОСОБА_1

до Старшого прокурора Прокуратури Шишацького району Ємець Ю.І. , Завідуючої Шишацького відділення Райффайзен Банк Аваль Мотченко Н.Ю., треті особи - Райффайзен Банк Аваль

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

03.06.2015 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Старшого прокурора Прокуратури Шишацького району Ємець Ю.І., Завідуючої Шишацького відділення Райффайзен Банк Аваль Мотченко Н.Ю. третя особа - Райффайзен Банк Аваль, в якому просив:

- негайно повернути родині ОСОБА_5 незаконно вилучені у домогосподарстві кошти у сумі 906 доларів США, що протиправно зберігаються у Райффайзен Банку Аваль;

- негайно виплатити родині ОСОБА_5 середньозважені по Україні відсотки за довготривале, протиправне користування протизаконно вилученими коштами;

- нарахувати та виплатити родині ОСОБА_5 нанесену моральну шкоду у сумі стократного розміру суми протиправно вилучених та протизаконно розміщених на підставну особу ОСОБА_6 коштів у Шишацькому відділенні Райффайзен Банку Аваль.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 року по справі № 816/1998/15 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до Старшого прокурора Прокуратури Шишацького району Ємець Ю.І., Завідуючої Шишацького відділення Райффайзен Банк Аваль Мотченко Н.Ю., третя особа: Райффайзен Банк Аваль, про зобов'язання вчинити дії.

Роз'яснено позивачеві право звернутися із вказаним позовом до суду загальної юрисдикції у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 року по справі № 816/1998/15 про відмову у відкритті провадження та:

- негайно повернути родині ОСОБА_5 незаконно вилучені у домогосподарстві кошти у сумі 906 доларів США, що протиправно зберігаються у Райффайзен Банку Аваль;

- негайно виплатити родині ОСОБА_5 середньозважені по Україні відсотки за довготривале, протиправне користування протизаконно вилученими коштами;

- нарахувати та виплатити родині ОСОБА_5 нанесену моральну шкоду у сумі стократного розміру суми протиправно вилучених та протизаконно розміщених на підставну особу ОСОБА_6 коштів у Шишацькому відділенні Райффайзен Банку Аваль.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції при винесенні ухвали не було взято до уваги те, що відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 106 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання відповідачів вчинити дії повинне здійснюватись у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів прокуратури має свої особливості і у даному випадку не належить до управлінської сфери, а отже позов ОСОБА_5 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду.

При визначенні підсудності справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає про фабрикацію кримінальних справ, протиправне вилучення у його родини коштів у ході кримінального провадження, незаконне розміщення коштів на банківському рахунку.

Відповідно до положень статті 167 Кримінального процесуального кодексу України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, зокрема, використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, є предметом кримінального правопорушення.

Частиною другою статті 168 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Припинення тимчасово вилученого майна, відповідно до статті 169 Кримінального процесуального кодексу, відбувається за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Отже, прокурор у даному випадку при здійснені ним своїх повноважень виконував не владні управлінські функції, а процесуальні функції передбачені нормами Кримінально-процесуального кодексу України. Таким чином, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такий спір не випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому, вирішення такого спору не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час реалізації своїх прав та виконання обов'язків відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції, а тому, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а отже вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

З огляду на викладене, однією із визначальних ознак публічно-правового спору є реалізація посадовою чи службовою особою владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не можуть бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

З огляду на викладене, органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування, у межах якого у позивача було вилучено майно, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.

Такі дії не є способом реалізації посадовими особами слідчих органів своїх владних управлінських функцій, а є наслідком їх виконання функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Також, у рішенні Конституційного суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС України). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС України, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1, 2, 3, 4).

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України).

Положення КПК України регламентують діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, яка стосується сфери публічно-правових відносин, що виникають внаслідок злочинних посягань, відповідальність за які встановлено в нормах кримінального права.

13 квітня 2012 року прийнятий в новій редакції Кримінальний процесуальний кодекс України, статтею 1 якого встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів.

Частиною першою статті 24 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Пунктом 1 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

З огляду на положення стаття 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що валютні цінності були вчинені у рамках кримінальної справи № 05790025.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання відповідачів вчинити дії повинне здійснюватись у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів прокуратури має свої особливості і у даному випадку не належить до управлінської сфери, а отже позов ОСОБА_5 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 року по справі № 816/1998/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, 199, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2015р. по справі № 816/1998/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Пянова Я.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 29.09.2015 р.