Ухвала суду № 51767910, 30.09.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н. ,

суддів: Савчук М.В., Бреславського О.Г.

секретар Окармус О.М.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1 та відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради, третя особа на стороні відповідача: комунальна медична установа «Міський клінічний пологовий будинок № 1» про визнання незаконним розпорядження про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини заробітної плати, невиплаченої за час вимушеного прогулу та виплату моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Чернівецького міського голови ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 серпня 2015 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суду з позовом до Чернівецької міської ради про поновлення на роботі. Зазначав, що розпорядженням Чернівецького міського голови від 21.07.2003 року № 450-к на підставі трудового контракту його було вперше призначено на посаду головного лікаря КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1». В подальшому, трудові контракти переукладалися на нові строки. Проте, розпорядженням Чернівецького міського голови від 15.08.2011 року № 778-к позивач був призначений на вище зазначену посаду з 22.07.2003 року по 31.12.2013 року. Розпорядженням Секретаря ЧМР від 24.12.2013 року № 903-к ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням дії трудового контракту з 31.12.2013 року. Вважає, що розпорядження про звільнення його з роботи є незаконним і порушує конституційне право на працю. Посилається на норми КЗпП України. Зазначає, що його не було ознайомлено із розпорядженням про звільнення, а 20.12.2013року звернувся до секретаря ЧМР із заявою про

_____________

справа № 22-ц/794/1359/15 р. Головуючий у І інстанції Мамчин П.І.

категорія: 54 Доповідач Лисак І.Н.

продовження дії договору. 24.12.2013 року через погіршення стану здоров'я йому було видано листок непрацездатності і він знаходився на амбулаторному та стаціонарному лікуванні до 22.04.2014 року. В уточнених позовних вимогах просив ухвалити рішення, яким визнати незаконним розпорядження секретаря ЧМР від 24.12.2013 року № 903-к та скасувати його. Поновити ОСОБА_3 на роботі з 31.12.2013 року на посаді головного лікаря КМУ ««Міський клінічний пологовий будинок № 1», зобов'язавши Чернівецького міського голову негайно видати розпорядження про поновлення його на роботі з 31.12.2013 року. Стягнути з місцевого бюджету ЧМР на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2014 року по день постановлення рішення, що станом на 04.08.2015 року становить 101537,1092 грн. Стягнути з місцевого бюджету ЧМР на користь ОСОБА_3 компенсацію втрати частини вчасно не отриманої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 39664,38 грн. Стягнути з місцевого бюджету ЧМР на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100 тисяч грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі з 31.12.2013 року на посаді головного лікаря КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1». Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з бюджету ЧМР середньої заробітної плати за один місяць в розмірі 10487,35 грн.

Справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження секретаря Чернівецької міської ради від 24 грудня 2013 року № 903-к про звільнення ОСОБА_3 з посади головного лікаря КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1». Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного лікаря КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1» з 31 грудня 2013 року. Стягнуто з місцевого бюджету ЧМР на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.05.2014 року по 21 серпня 2015 року в розмірі 98616,87 грн., без врахування податків та інших обов'язкових платежів. Допущено в порядку п.4 ч.1 ст. 367 ЦПК України негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного лікаря КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1». В порядку п.2 ч.1 ст. 367 ЦПК України допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з місцевого бюджету ЧМР на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить вищезазначене рішення суду в частині відмови йому в задоволені позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.04.2014 року по 26.05.2014 року та виплати компенсації втрати частини заробітної плати, невиплаченої за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити нове, яким в цій частині позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволені решти його позовних вимог є незаконним і необґрунтованим. Зазначає, що висновок суду про те, що компенсація втрати частини заробітної плати (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу в зв'язку з несвоєчасною її виплатою не повинна виплачуватись не ґрунтується на нормах матеріального права. Посилається на Постанову КМУ від 21.02.2001 року № 159 «Про затвердження Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» та норми КЗпП України.

В апеляційній скарзі Чернівецький міський голова ОСОБА_4 просить вищезазначене рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного лікаря КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1» та стягнення з місцевого бюджету ЧМР на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.05.2014 року по 21.08.2015 року в розмірі 98616,87 грн. скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. Вважає дане судове рішення незаконним, необґрунтовним, прийнятим за невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, зазначені в ухвалі від 20.05.2015 року, не з'ясував питання належного відповідача у справі. Вважає, що предметом оскарження у справі є документ, якого не існує, а також, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом щодо виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.05.2014 року - 19.01.2015 року, а саме 169 робочих днів. Посилається на ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», КЗпП України, ЦПК України, Постанову Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення в цивільній справі».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та Чернівецького міського голови ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 6-9 ст. 16 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом). Керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства. Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком від трьох до п'яти років. Якщо після закінчення строку дії контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія контракту вважається продовженою відповідно до закону. Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

В силу абз. 3-4 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпПУ). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст.9 КЗпПУ недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

Згідно п. 6.2 Статуту КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1» призначення або звільнення з посади головного лікаря Установи здійснюється Чернівецьким міським головою. Умови праці і діяльності головного лікаря регламентуються трудовим контрактом (а.с. 116-124, том І).

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 року колегією суддів зроблений висновок, за яким судом першої інстанції в рішенні від 26 травня 2014 року вірно встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах за безстроковим трудовим договором, з огляду на те, що до 01.01.2012 року законодавством України не було передбачено укладання контрактів із керівниками комунальних закладів охорони здоров'я, але позивач працював за контрактом від 21.07.2003 року, який переукладався (а.с. 196-199 том ІІ).

Враховуючи таку правову позицію, а також відсутність внесення змін чи переукладання спірного договору в період після 01.01.2012 року, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що договір існував і далі як безстроковий.

Посилання Чернівецького міського голови ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції фактично не виконані вказівки суду касаційної інстанції в частині встановлення кола відповідачів у справі спростовуються матеріалами справи. Так, співвідповідачем у справі залучений Чернівецький міський голова як особа, наділена пунктами 10, 20 ч.4 ст. 42, п.8 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі по тексту - Закону) на видачу розпоряджень щодо призначення та звільнення з посад керівників комунальних установ, якою згідно статуту є КМУ «Міський клінічний пологовий будинок № 1». Позиція апелянта про те, що розпорядження про звільнення видане міським головою, а не секретарем, який мав би бути співвідповідачем у справі, суперечить повноваженням секретаря, врегульованих ч.3 ст.50 Закону, та обставинам справи, згідно яких оскаржуване розпорядження (а.с.92, т.1) підписане секретарем ЧМР під час виконання ним повноважень Чернівецького міського голови на підставі рішення 6 сесії ЧМР VI скликання № 71 від 31.03.2011 року.

Невірним є обґрунтування апеляційної скарги Чернівецького міського голови щодо порушення позивачем строків звернення до суду, визначених ст. 233 КЗпПУ, та, у зв'язку з цим, неправильного визначення судом суми виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, твердження позивача про його ознайомлення з розпорядженням про звільнення 04 березня 2014 року відповідачами не спростовано, із захистом порушених трудових прав останній звернувся 22 квітня 2014 року, отже у строки, визначені ст.233 КЗпПУ, які через їх дотримання не могли бути й поновленні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 26.05.2014 року по день постановлення рішення, тобто по 21.08.2015 року, що становить 98616,87 грн. Так, відповідно до трудових контрактів, укладених між Чернівецьким міським головою та ОСОБА_3, за виконання обов'язків передбачених ними, головному лікарю нараховується заробітна плата за рахунок міського бюджету.

Відмова у задоволені решті позовних вимог, а саме: компенсації втрати частини вчасно не отриманої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - є законною та обґрунтованою.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпПУ працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У п. 16 Постанові Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 КЗпП України).

Суд першої інстанції вірно встановив, що позивач пропустив визначений ст.233 КЗпПУ строк пред'явлення з підстав ст. 236, 237-1 КЗпПУ позову до суду та не навів поважність причин пропуску, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не дають таким висновкам суду спростування.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для його скасування.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Чернівецького міського голови ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: