Постанова № 51757200, 24.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12263/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гнідіній М.Ю.,

за участю представників сторін:

від позивача Рибак А.Ю.,

від відповідача Асіпцова О.В.,

від третьої особи Міністерства фінансів України Сотнікова І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення простроченої заборгованості у сумі 5 700 000,00 грн. з розрахункових рахунків відповідача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 02.03.1994 між Міністерством фінансів України (Мінфін) та Державним комітетом України по вугільній промисловості (Держвуглепром) було укладено Договір №11-09-505/4 «Про надання Міністерством фінансів України фінансової допомоги на зворотній основі Державному комітету України по вугільній промисловості», відповідно до умов якого Мінфін зобов'язується в лютому 1994 року надати Держвуглепрому фінансову допомогу на зворотній основі у сумі 300000 млн. карбованців під відвантажену готову продукцію, в першу чергу ту, що виготовлена в рахунок держзамовлення і реалізується в межах України з оплатою 120 процентів річних. Фінансова допомога на зворотній основі надається Держвуглепрому на підставі погодженого з Міністерством економіки переліку вуглезбутових організацій (п. 1.1 Договору №11-09-505/4 від 02.03.1994). Держвуглепром зобов'язується забезпечити повне повернення одержаних коштів до 30.05.1994 (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 цього Договору, Держвуглепром зобов'язується: передбачити в договорі з Укрвуглезбутом, який отримує фінансову допомогу на зворотній основі, заходи по забезпеченню повернення в установлений термін сум одержаної фінансової допомоги та процентів або зменшенню на відповідну суму, перерахування коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансування різниці в цінах на вугілля.

Держвуглепром зобов'язується установити контроль за цільовим використанням одержаних коштів (п. 1.4 Договору).

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання Держвуглепромом свого зобов'язання, зазначеного у п. 1.2 цього Договору, Мінфін має право у безспірному порядку стягнути відповідні кошти з рахунків Держвуглепрому у банках України або зменшити на відповідну суму перерахування коштів, передбачених в державному бюджеті Державному комітету по вугільній промисловості (п. 1.5 Договору).

До Договору від 02.03.1994 №11-09-505/4 Міністерством фінансів України та Державним комітетом України по вугільній промисловості було укладено додаткову угоду №11-108/4а від 01.08.1994, згідно умов якої Мінфін пролонгує Держвуглепрому наданий кредит в сумі 300000 млн. карбованців на строк до 30.12.1994 за плату в розмірі 120 % річних.

10.03.1994 між Мінфіном та Держвуглепромом було укладено Договір №11-09-505/5 про надання фінансової допомоги на зворотній основі для сплати за відвантажену готову продукцію споживачам, яка знаходиться в дорозі, згідно п. 1.1 якого Мінфін зобов'язується в березні 1994 року надати Держвуглепрому фінансову допомогу на зворотній основі у сумі 300000 млн. карбованців під відвантажену готову продукцію, в першу чергу ту, що виготовлена в рахунок держзамовлення і реалізується в межах України з оплатою 120 процентів річних. Фінансова допомога на зворотній основі надається Держвуглепрому на підставі погодженого з Міністерством економіки переліку вуглезбутових організацій.

Держвуглепром зобов'язується забезпечити повне повернення одержаних коштів до 30.05.1994 (п. 1.2 Договору).

Інші умови Договору №11-09-505/5 від 10.03.1994 аналогічні з умовами, викладеними в Договорі №11-09-505/4 від 02.03.1994.

До Договору №11-09-505/5 від 10.03.1994 сторони уклали додаткову угоду №11-108/5а від 01.08.1994, згідно умов якої Мінфін пролонгує Держвуглепрому наданий кредит в сумі 300000 млн. карбованців на строк до 30.12.1994 за плату в розмірі 120 % річних.

На виконання умов Договору №11-09-505/4 від 02.03.1994 та Договору №11-09-505/5 від 10.03.1994 Мінфін на розрахунковий рахунок Держвуглепрому №122406 в ОПЕРУ Національного банку м. Київ код 300001 платіжними дорученнями №42 від 02.03.1994 та № 55 від 09.03.1994 перерахував шістсот мільярдів карбованців (по триста мільярдів карбованців за кожним платіжним дорученням) з призначенням платежу «Фінансування за рахунок цільового кредиту банку».

У встановлений строк, визначений в наведених вище договорах та додаткових угодах, кошти повернуті не були.

У зв'язку з несплатою боргу на виконання ст. 59, п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України ДПІ у Шевченківському районі м. Києва направлено на податкову адресу Міненерговугілля податкову вимогу №5255 від 25.10.2012р. та рішення про опис майна у податкову заставу №5255/24-128 від 25.10.2012.

Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві внесло Державній податковій інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подання №1031 від 13.06.2014 з метою вжиття заходів до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Мінвуглепром) (Держвуглепром), код за ЄДРПОУ 37471933, щодо стягнення простроченої заборгованості (сплата основного боргу за урядовим кредитом фінансової стабілізації економіки/фінансова допомога на зворотній основі, наданим Міністерством фінансів України у 1994 році згідно з договорами №11-09-505/4 від 02.03.1994, №11-09-505/5 від 10.03.1994) у розмірі 5 700 000,00 грн.

У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості у добровільному порядку позивач, посилаючись на статтю 17 Бюджетного кодексу України та пункт 10 Порядку №174, звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Держвуглепром не забезпечив повне повернення коштів у строк, встановлений у додаткових угодах №11-108/4а від 01.08.1994 та №11-108/5а від 01.08.1994, тим самим не виконав п. 1.2 Договору №11-090505/4 від 02.03.1994 та Договору №11-09-505/5 від 10.03.1994, а відтак, у відповідності з умовами п. 1. 5 Договору №11-090505/4 від 02.03.1994 та Договору №11-09-505/5 від 10.03.1994, заборгованість у розмірі 5 700 000,00 грн. підлягає стягненню. з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України як правонаступника Держвуглепрому.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною 4 статті 17 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року №2542-III, у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Положення такого змісту передбачено і в Бюджетному кодексі України від 08.07.2010 року №2456-VI, що набрав чинності 01.01.2011 року (далі по тексту - БК України).

За змістом ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому ПК України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Згідно з п.п.19-1.1.38 п.19-1.1 ст.19-1 Податкового кодексу України до функцій контролюючих органів віднесено забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

На виконання ст. 17 БК України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.03.2011 року № 174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості», якою затверджено «Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» (далі по тексту - Порядок № 174).

Пунктом 1 Порядку № 174 визначено, що цей Порядок регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб'єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички/фінансову допомогу 1993-1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

Бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.

Пунктами 9 та 10 Порядку № 174 передбачено, що Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені, а також про розмір простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.

Відповідно до п. 15 Порядку № 174 прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою.

З аналізу наведених положень Порядку № 174 випливає, що саме по собі подання носить лише обліковий, інформативний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою перед державою, а тому не може бути використане судом як доказ, що підтверджує факт отримання фінансової допомоги, стан розрахунків з бюджетом та розмір заборгованості.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання умов угод №11-090505/4 від 02.03.1994 та №11-09-505/5 від 10.03.1994 Мінфіном було перераховано кошти в розмірі шістсот мільярдів карбованців на розрахункові рахунки Держвуглепрому.

При цьому, при зверненні до суду з даним позовом позивачем заявлено вимогу про стягнення з розрахункових рахунків Міністерства енергетики та вугільної промисловості України простроченої заборгованості у розмірі 5 700 000,00 грн.

Відповідно до п. 3 Порядку № 174 облік заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами ведеться Міністерством фінансів України та банком-агентом у валюті кредиту, в якій вони надані.

Як встановлено вище, на виконання умов угод №11-090505/4 від 02.03.1994 та №11-09-505/5 від 10.03.1994 Мінфіном було перераховано кошти в грошовій одиниці - карбованці (600000000000).

При цьому, у вимогах адміністративного позову податковий орган просить стягнути з відповідача заборгованість у грошовій одиниці - гривні (5 700 000,00).

В матеріалах справи відсутній розрахунок боргу відповідача по справі щодо визначення його в розмірі саме 5 700 000,00 грн.

Відповідач не погоджується із заявленою податковим органом до стягнення сумою заборгованості.

Позивачем не надано відповідного розрахунку суми простроченої заборгованості, не обґрунтовано заявлений розмір боргу.

У відповідності до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно п. 95.2 ст. 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Положеннями п. 95.3 ст. 95 ПК України передбачено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

З матеріалів справи встановлено, що у зв'язку з несплатою Міненерговугілля боргу та на виконання ст. 59, п. 89.3 ст. 89 ПК України позивачем направлено на податкову адресу Міненерговугілля податкову вимогу від 25.10.2012 року № 5255 на суму 57 903 155,00 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розмір заборгованості є недоведеним, а сума грошового зобов'язання в розмірі 5 700 000,00 грн. не може вважатися узгодженою та не може бути стягнута з рахунків відповідача.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Указу Президента України «Про Міністерство палива та енергетики України» від 14.04.2000 Міністерство палива та енергетики є правонаступником Міністерства енергетики України.

Відповідно до Указу Президента України «Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/20 Міністерство енергетики та вугільної промисловості є правонаступником реорганізованих Міністерства палива та енергетики України та Міністерства вугільної промисловості України.

Вищезазначені Укази Президента не встановлюють, що Міненерговугілля є правонаступником всіх зобов'язань Міністерства енергетики України.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених норм, зазначає, що матеріалами справи не підверджується передача фінансових зобов'язань по Договору №11-09-505/4 від 02.03.1994 та Договору №11-09-505/5 від 10.03.1994 до правонаступника - Міністерства палива та енергетики та взяття на облік останнім спірної заборгованості.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неповно встановлено обставини справи.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 28.09.2015

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.