Постанова № 51754482, 24.09.2015, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/805/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року 12.45год.м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участі:представника позивача: ОСОБА_3, представника відповідача: ОСОБА_4,розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області звернувся позивач з послідуючим уточненням позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 31.01.2014 року, №0000821703, №0000831703, №0000841703, а також податкової вимоги Ф-353-17 від 31.01.2014 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції №0000831703 від 31.01.2014 року, №0000821703 від 31.01.2014 року та №0000921703.

Визнано протиправними та скасовано податкову вимогу від 31.01.2014 року Ф-353-17.

Вищим адміністративним судом касаційну скаргу Камянець-Подільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задоволено частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 скасовано.

Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 Вищий адміністративний суд зазначив, що судами попередніх інстанцій взагалі не було досліджено господарські операції позивача за період, що перевірявся та на підставі яких виникли порушення, що лягли в основу прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень. Не досліджено питання щодо встановлених відповідачем порушень, зокрема: щодо неналежного ведення позивачем обліку доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2012; неправомірного віднесення до складу валових витрат документально не підтверджених витрат, повязаних з господарською діяльністю на суму 57787,00 грн.; не нарахування та не сплати єдиного внеску в сумі 21082,35 грн.

Крім того, план розміщення АГНКС, на який судами зроблено в рішенні посилання, в матеріалах справи відсутній.

Наведені обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою суду від 14 липня 2015 року було прийнято до свого провадження адміністративну справу №822/805/14.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та надав суду заперечення в якому вказує, що зацикленість АГНКС - 75 та АГКНС - 200 не підтверджується жодним документом. До того ж у своєму позові від 08.09.2011 року ФОП ОСОБА_5 зазначала, що автомобільна газонаповнювальна компресорна станція АГНКС - 75 і АГКНС - 200 це окремі компресорні станції, які працюють окремо одна від одної і тому технологічні втрати газу, з врахуванням Керівництва з експлуатації становить по 5% на кожну станцію. Таким чином, твердження позивача щодо списання 10% технологічних витрат при обслуговуванні двох АГНКС є не обгрунтованим. Перевіркою не встановлено, а ФОП ОСОБА_5 документально не підтверджено виконання дефектних робіт, придбання матеріалів та запасних частин.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд прийшов до висновку, що в частині позову слід відмовити, враховуючи наступне.

Податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №33/8/22-09-17-02/НОМЕР_1, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 3.2, п. 3.3, п. 3.5 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу (нарахованого) сплаченого на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України № 1020 від 24.12.2010 року, ст. 51, п. 176.2 ст. 176 ПК України;

- пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого донараховано пеню в сумі 8,08 грн.;

- пп. "а" п. 176.1 ст. 176, п. 177.10 ст. 177 ПК України та п. 3 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом ДПА України № 1025 від 24.12.2010 року;

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого донараховано 8 668,05 грн. податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності;

- пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України, яке полягає у виплаті позивачем коштів в сумі 2750,00 грн. фізичній особі ОСОБА_6 без утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в розмірі 412,50 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ст.ст. 8, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого не нараховано та не сплачено єдиний внесок в сумі 21 082,35 грн.;

- пп. "г" п. 198.5 ст. 198, пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 475549,00 грн.;

- пп. "г" п. 198.5 ст. 198, пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200 ПК України, яке полягає у неправомірному завищені залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 106004,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 31.01.2014: №0000821703, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 617704,50 грн., з яких 411803,00 грн. основного платежу та 205901,50 грн. штрафних санкцій; № НОМЕР_2, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 10835,06 грн., з яких 8668,05 грн. основного платежу та 2167,01 грн. штрафних санкцій; № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в розмірі 1025,63 грн., з яких 412,50 грн. основного платежу та 613,13 грн. штрафних санкцій; а також, прийнято вимогу № Ф-353-17 від 31.01.2014 про сплату боргу по єдиному внеску в сумі 21082,35 грн.

В судовому засіданні досліджено виявлене порушення, яке зафіксоване актом перевірки, а саме: пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого донараховано пеню в сумі 8,08 грн. за прострочення встановлених строків сплати податку з доходів фізичних осіб. Із наведеної таблиці в акті перевірки слідує, що позивачем невчасно погашався податковий борг з податку на доходи фізичних осіб про що в судовому засіданні не заперечував представник позивача.

Згідно пп.168.1.2. ст.168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до п.176.2. ст.176 Кодексу, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Щодо вказаного допущеного позивачем порушення п.п.168.1.1., 168.1.2., 168.1.5. ст.168 Кодексу, яке полягає у виплаті позивачем коштів в сумі 2750,00 грн. фізичній особі ОСОБА_6 без утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в розмірі 412,50 грн. позивач в акті перевірки зазначає, що фізичній особі ОСОБА_6 за консультацію фахівця було виплачено кошти в сумі 2750,00 грн., однак актів виконаних робіт чи інших документів до перевірки не надано. Не надано також і реєстраційних документів, які б підтверджували, що фізична особа ОСОБА_6 є суб'єктом господарювання.

Згідно п.п.168.1.1., 168.1.2., 168.1.5. ст.168 Кодексу, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Позивачем не надано у судове засідання будь - яких підтверджуючих документів про перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з виплаченого доходу ОСОБА_6 в розмірі 412,50грн., тому є всі підстави в цій частині позову відмовити.

Стосовно допущеного порушення, на думку позивача п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого донараховано 8 668,05 грн. податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності необхідно зауважити. П.,п.177.2., 177.4. Кодексу передбачає, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Позивачем включено до валових витрат вартість ТМЦ, використання яких на думку позивача в межах підприємницької діяльності не підтверджено. Як зазначено в акті перевірки, що суб'єктом господарювання до складу витрат віднесено витрати на придбання будівельних матеріалів (планки, шурупи, болти, термолайф, ізоляційна плівка, труба, арматура та ін.) в сумі 55037,00грн., згідно накладних.

Як пояснив в судовому засіданні з чим погодився суд, що вказані будівельні матеріали були використанні при поточному ремонті станції технічного обслуговування, яка є у власності підприємця і знаходиться неподалік від заправочної станції, а консультація фахівця ОСОБА_6 була необхідна під час вказаного ремонту, що не було спростовано позивачем. Тому, в цій частині позов слід задовольнити.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд вважає, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ та наявність можливості на підставі наданих для перевірки документів зробити беззаперечний висновок про придбання та використання ним товарів у межах господарської діяльності.

Будь-яких заперечень з приводу правильності їх оформлення в судовому засідання не встановлено, а також не доведено, що придбані ТМЦ не використовувались у межах господарської діяльності.

З акту перевірки слідує, що позивачем в порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, ст.ст. 8, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не нараховано та не сплачено єдиний внесок в сумі 21 082,35 грн.

Платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 28 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Представник позивача в судовому засіданні не надав будь - яких доказів неправомірного нарахування відповідачем єдиного внеску з чистого оподатковуваного доходу та при виплаті доходу фізичній особі ОСОБА_6 в загальній сумі 21 082,35 грн.

Тому підстави для скасування вимоги № Ф-353-17 від 31.01.2014 про сплату боргу по єдиному внеску в сумі 21082,35 грн. відсутні.

В судовому засіданні проведено розгляд вказаних в акті перевірки оскаржуваних позивачем порушень пп. "г" п. 198.5 ст. 198, пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 475549,00 грн.;

- пп. "г" п. 198.5 ст. 198, пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200 ПК України, яке полягає у неправомірному завищені залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 106004,00 грн.

Згідно п.185.1. ст.185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. а)198.1., 198.3, 198.4., 198.5., 198.6 ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п., п. 200.1., 200.3. ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як зазначає відповідач, що за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року позивачем задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму - 1288752,00грн. Перевіркою встановлено їх заниження на суму 565349,00грн. За вказаний період задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість1216349,00грн. та встановлено його завищення на суму 16989,00грн. Податковий кредит сформовано за рахунок включення податкових накладних на придбання природного газу. За перевіряємий період придбано газу 2073552 куб.м., з якого реалізовано згідно наданих документів 1089811,03 куб.м., списано 995647,66 куб.м газу на втрати, що складає 48% придбаного газу.

Із загальної кількості втрат газу, на технологічні витрати списано 208516,10 куб.м. газу, тобто 10% придбаного газу, так як вхідний газ поступає на 2 газові заправки. Реалізація газу ФОП ОСОБА_5 проводиться з використанням АГНКС - 75 та АГНКС - 200. АГНКС призначено для стискання, охолодження та осушення (з виділенням вологи) природного газу, який після цього через фільтр та клапан підтримки тиску надходить на заправочні колонки.

Відповідно до керівництва з експлуатації АГНКС-75 та АГНКС - 200 втрати газу при експлуатації становлять 5 %. Згідно керівництва з експлуатації газових станцій АГНКС-75 і АГНКС-200, а також робочого проекту на газопостачання газової заправки автомобілів по пр. Грушевського, 1/1в м. Кам'янець - Подільському дослідженому в судовому засіданні, встановлено їх відокремлену експлуатацію та здатність кожної з них працювати в нормальному режимі у разі поломки іншої.

Судом взято до уваги протокол огляду з фототаблицями газової заправки автомобілів по пр. Грушевського, 1/1в м. Кам'янець - Подільському складеного на вимогу Хмельницького міськрайонного суду слідчим з ОВС ГУ Міндоходів у Хмельницькій області ОСОБА_7 за участі представника ФОП ОСОБА_5 ОСОБА_3 в якому вказано, що із АГНКС - 75 газ через окрему трубу, що знаходиться під землею, газ поступає на газозаправочні колонки №1 та №2 (фототаблиця №9). Із АГНКС - 200 газ через окрему трубу сірого кольору довжиною 35 метрів поступає на автозаправочні колонки №1, 2, 3, 4, 5 з яких здійснюється заправка автомобілів (фототаблиця №9.1). В ході огляду встановлено, що кожен із вище перерахованих вузлів АГНКС ФОП ОСОБА_5 може від'єднувати від загальної системи постачання газу кранами (фототаблиця №9.2.).

З пояснень представника позивача встановлено, що іншої документації по газовим станціям у нього немає.

Позивачем не подано суду доказів, що АГНКС-75 та АГНКС - 200 працюють в одному циклі і технологічно мають втрату 10 % використаного газу. Навпаки, в керівництві з експлуатації АГНКС-75 та АГНКС - 200 в ПЕК 43.000.000.000 РЕ та СТПК9.000.000.000РЕ в п. 1.1.2.5 зазначено, що технологічні втрати газу складають 5%, тому позивачем неправомірно і без обгрунтування списувалось на технологічні втрати 10%.

Під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_5 надано акти про виникнення поломок АГНКС (які взято до уваги відповідачем та відображено в акті перевірки). На підставі даних актів складались акти на списання природного газу при проведенні поточних ремонтних робіт. Відповідачем зроблено висновок, що відповідно до зведених актів позивачем для проведення ремонтних робіт використано 733662,24 куб.м (35%) газу. Аналізуючи зазначені акти суд погоджується з висновком відповідача про їх нікчемність. Позивачем не представлено будь-яких доказів на підтвердження фактичного витрачання саме зазначеного у цих актах обсягу газу. Також у матеріалах справи відсутні докази фактичного проведення ремонтних робіт належних позивачем АГНКС (акти ревізії, випробування відремонтованих елементів, дефектні відомості, описи типового технологічного процесу ремонту тощо у відповідності з положеннями Правил безпечної експлуатації та обслуговування обладнання автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) ДНАОП 1.1.23-1.06-02, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.07.2006 № 369).

За перевіряємий період позивачем списано 29502,84куб.м. газу на власні витрати без підтверджуючої документації.

Представник позивача зазначав, що правоохоронні органи вилучили такі документи та подав протокол обшуку від 17.01.2014. Слід зазначити, що в даному документі відсутні посилання на вилучення актів по списанню газу та матеріалів. Крім того, перевірка проводилась з 09.12.2013 по 27.12.2013 року за звітний 2012 рік і на той час такі документи були відсутні. Суд на підставі ст.11 КАС України пропонував вказати позивачу, додаткові джерела отримання доказів на підтвердження його позиції, однак представник зазначив, що перевірено і досліджено всі матеріали за перевіряємий період.

Перевіркою та судом не встановлено, а позивачем не надано керівництво (технічні умови) з ремонту компресорної установки; граничні норми зносу основних деталей та вузлів, які швидко зношуються, сертифікати на компресорне масло або результати його лабораторного аналізу, змінний журнал обліку роботи компресорної установки і, ремонтний формуляр, графік планово-попереджувальних ремонтів, попередні дефектні відомості; план-графік роботи персоналу, документи, що підтверджують придбання необхідних для заміни матеріалів та запасних частин, ремонтний формуляр на компресорну, установку, норми граничного зносу деталей і вузлів компресорної установки, акти ревізій газопроводу, спеціальний журнал з описом обсягу виконаних робіт, дати, складу бригади та відповідального за їх виконання, ремонтні формуляри, графіку планово-попереджувальних ремонтів тощо.

Суд бере до уваги лист Територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області від 26.03.2014 року №489 в якому повідомляється, що планові перевірки на протязі 2012 - 2013 років не проводились, дозвіл на виконання робіт з підвищеної небезпеки не видавався.

Представник позивача на судовому засіданні вказав, що ремонтні роботи на станції проводились працівниками підприємств, які мають на це відповідні дозволи, що спростовується листом Територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області від 02.10.2013 року №489 в якому вказано, що видача дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки працівникам підприємств та підприємців ( в тому числі АГНКС) чинним нормативно - правовими актами з охорони праці не передбачена.

Перевіркою встановлено, що сума доходів відображених у звітах по РРО, КОРО та книзі обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_5 не відповідають обсягу виручки від реалізації газу, що здана на рахунок в банку.

Згідно п.46.2 ст.46 Податкового кодексу України платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Відповідно до п.46.3 ст.46 Податкового кодексу України якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається.

Відповідно до п.177.2 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.177.4 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Представник позивача вказував, що ним та позивачем з виручки без врахування використовувались кошти для придбання матеріалів для ремонту та обслуговування газонаповнювальних станцій, тому можливі розбіжності в сумах.

Відповідно до п.201.14 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню.

Згідно п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Позивачем не надано суду доказів, що за річним підсумком сума коштів, які здавались позивачем у банк, відповідає сумі виручки, зазначеній у КОРО. Таким чином встановлено невідповідність задекларованого позивачем доходу сумі фактично отриманої виручки (а не даним КОРО), а також невідповідність задекларованої позивачем суми доходу від реалізації товару (у податковій декларації) з обсягом виручки, зданої у банк з відповідним призначенням платежу, причини такої розбіжності позивач пояснити не зміг.

Одночасно суд не погоджується з відповідачем, що придбані ТМЦ не використовувались у межах господарської діяльності і як наслідок не можуть бути включені до складу податкового кредиту згідно податкових накладних ПДВ в сумі 16429,00грн.:

від 31.01.2012 року №6 - олива моторна; від 22.02.2012 року №12/0010 - планки, шурупи та ін.; від 30.03.2012 року №1275/031 - болт, лампа, чист. порошок та ін.; 19.04.2012 року № 1649/031 та №1650/031 - термолайф, плівка ізоляційна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд вважає, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ та наявність можливості на підставі наданих для перевірки документів зробити беззаперечний висновок про придбання та використання ним товарів у межах господарської діяльності.

Будь-яких заперечень з приводу правильності їх оформлення в судовому засідання не встановлено, а також не доведено, що придбані ТМЦ не використовувались у межах господарської діяльності.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А суд, згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, керуючись ст.ст.158-163,254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області №0000831703 від 31.01.2014 року повністю та №0000821703 від 31.01.2014 року в частині грошового зобов'язання за основним платежем 16429,00грн. (шістнадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять грн.) та 8214,5грн.(вісім тисяч двісті чотирнадцять грн. 50коп.) за штрафними (фінансовими) санкціями.

В решті позову відмовити.

Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (3230, Хмельницька область, м. Кам'янець - Подільський, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) з Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області 10.00грн. ( десять грн.) судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 28 вересня 2015 року о 17 год. 00 хв.

Суддя/підпис/ "Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_1