Постанова № 51751596, 17.09.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 вересня 2015 р. Справа № 820/20843/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Цибульник Г.В.

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фінансової інспекції в Харківській області про визнання незаконними дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Харківській області, в якому просить суд, з урахуванням уточнення позовних вимог: визнати незаконними та вчиненими з особистих мотивів дії відповідача щодо затримки розрахунку з позивачем при звільненні; стягнути з відповідача на користь позивача за період затримки розрахунку по заробітній платі з 31.12.2013 року по 27.01.2014 року середній заробіток в розмірі 4020,75 грн. та шкоду від знецінення грошових коштів від інфляційних процесів, заподіяну протиправними діями відповідача, яка станом на 01.09.2015 року становить 2919,54 грн.; стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 16443,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її було звільнено з посади начальника відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів Державної фінансової інспекції 31.12.2014 року за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Однак у день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку належних до виплати сум. Трудову книжку відповідачем було видано позивачу 08.01.2014 року, а належні до виплати кошти були перераховані лише 27.01.2014 року, у зв'язку з чим позивач просить стягнути на її користь кошти за період затримки розрахунку по заробітній платі з 31.12.2013 року по 27.01.2014 року у розмірі 4020,75 грн., а також шкоду від знецінення грошових коштів від інфляційних процесів протягом 2014 року та січня-серпня 2015 року у розмірі 2919,54 грн..Також, у зв'язку з неправомірними діями відповідача, позивач просить стягнути спричинену їй моральну шкоду у розмірі 16443,00 гривень.

Позивач у судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та зазначив, що належні до виплати позивачу кошти були виплачені в повному обсязі та у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом ДФІ в Харківській області від 31.12.2013 № 616-о "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади" ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів Державної фінансової інспекції в Харківській області.

Відповідно до постанови Харківського окружного адміністративного суду від 28 липня 2014 року по справі 820/1370/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2014 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної фінансової інспекції в Харківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, в.о. начальника Державної фінансової інспекції в Харківській області ОСОБА_3, Державна фінансова інспекція України, про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, оплату за час вимушеного прогулу, виплату матеріальної допомоги та грошової винагороди - відмовлено. Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду від 26 вересня 2014 року, у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судовим розглядом встановлено, що станом на 31.12.2013 року, тобто на день звільнення ОСОБА_1 останній не була виплачена заробітна плата, а належні до виплати кошти остаточно були перераховані на її розрахункову картку лише 27.01.2014 року.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що згідно листа Державної казначейської служби України від 12.12.2013 року № 16-10/583-32473 "Про завершення бюджетного 2013 року та початок 2014 року" з метою своєчасного завершення розрахунків у період закінчення бюджетного року розпорядникм/одержувачам бюджетних коштів і місцевих бюджетів рекомендовано здійснити виплату заробітної плати та інших платежів соціального характеру за другу половину грудня 2013 року, починаючи з 23 грудня 2013 року. З урахуванням вимог ст. 57 Бюджетного кодексу України розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів залишки коштів загального та спеціального фондів державного та місцевих бюджетів перерахувати до відповідного бюджету станом на кінець операційного дня 27 грудня 2013 року. У зв'язку з цим, заробітна плата за другу половину грудня 2013 року працівникам Держфінінпекції була виплачена 27 грудня 2013 року.

Станом на дату надходження до відділу планування, бухгалтерського обліку та звітності наказу від 31.12.2013 № 616-о про звільнення ОСОБА_1, рахунки в ГУ ДКСУ в Харківській області були вже закриті, а залишки відкритих асигнувань перераховані до державного бюджету, тому остаточних розрахунок при звільненні позивача було проведено у перший робочий день 2014 року, а саме 08 січня 2014 року.

У зв'язку з тим, що витяг з тимчасового розпису державного бюджету та витяг з плану асигнувань загального фонду державного бюджету на І квартал 2014 року отримано від головного розпорядника коштів ДФІ України 13.01.2014 року, то Держфінінспекцією в Харківській області їх було затверджено теж 13.01.2014 року.

Платіжні доручення надані до сплати ГУ ДКСУ в Харківській області 15 січня 2014 року, але фактично ГУ ДКСУ в Харківській області остаточний розрахунок по зарплаті та грошовій компенсації виплачено 20 січня 2014 року, згідно платіжного доручення від 20.01.2014 року № 1 та лікарняні виплачено 27 січня 2014 року, згідно платіжного доручення від 27.01.2014 року № 84.

Позивач зазначає, що відповідачем було затримано належні їй при звільнені виплати з 31.12.2013 року по 27.01.2014 року, а відтак повинен сплатити середній заробіток за період затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі 4020 грн. 75 коп..

Суд зазначає, що відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно вимог ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженої ним органу належних звільненому працівникові сум у строки , зазначені статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зауважує, що у своїй постанові №6-64 цс 13 від 03.07.2013 року Верховний суд України зробив правовий висновок щодо виплати працівнику при звільнені середнього заробітку.

Так, у постанові Верховний суд України зазначив, що згідно із ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, за положеннями ст.117 КЗпП обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

Згідно до вимог п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат на останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно вимог п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням виплат, що включається у розрахунок середньої заробітної плати (п. 3, 4 Порядку від 08.02. 1995 № 100, лікарняні та відрядні не враховуються), заробіток позивача за останні два місяці (жовтень, листопад 2013 року), що передували звільненню ОСОБА_1 становить 1876,38 грн. за 7 робочих днів, або середньоденний заробіток дорівнює 1876,38:7=268 грн. 05 коп., що підтверджується копією архівної відомості по заробітній платі за 2013 рік.

Оскільки позивач не працювала у листопаді 2013 року, сума заробітку за останні два календарні місяці в розмірі 1876,38 грн. складається з суми основаної зарплати, доплат і надбавок у розмірі 1515,38 грн. за 7 робочих днів у жовтні 2013 року та з суми премії за жовтень 2013 року у розмірі 361,00 грн..

Відповідач зазначає, що місячна премія позивача за жовтень 2013 рік складає 57 грн. 43 коп., відтак середньоденний заробіток позивача складає 224,69 грн..

Однак, відповідно до ч. 3 п. 3 Порядку від 08.02.1995 № 100, всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані.

Суд зазначає, що застосований відповідачем розрахунок включення премії при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці шляхом ділення на робочі дні за графіком, згідно ч. 1 п. 3 Порядку від 08.02.1995 № 100 застосовується лише за умови, коли премії виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу. Судом встановлено, що позивачу була виплачена місячна премія, тому вона має бути включена у тому розмірі, в якому нарахована.

Таким чином, підлягає стягненню з ДФІ у Харківській області на користь позивача за період затримки розрахунку по заробітній платі з 31.12.2013 року по 27.01.2014 року середній заробіток в сумі 4020,75 грн. (268,05х15).

Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, а саме середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, позивач зазначає, що сума в розмірі 2919,54 носить характер шкоди в розумінні ст. 56 Конституції України та ст.ст. 1166, 1173,1174 Цивільного кодексу України.

Однак, суд зазначає, що питання застосування індексу інфляції унормовані ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з системного аналізу зазначеної норми закону, суд приходить до висновку, що встановлена відповідальність передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.

Вимога позивача про стягнення боргу з врахуванням індексу інфляції стосується зобов'язального права, проте в даному випадку позивач та відповідач не є сторонами у зобов'язанні в розумінні ЦК України, а відтак зазначена вимога є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної фінансової інспекції в Харківський області на користь позивача моральну шкоду у розміру 16443,00 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд вважає, що обставинами справи не підтверджено та позивачем не надано належних обґрунтувань, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності ((пункт 13 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Абзац 2 пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5).

Враховуючи те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 16443,00 грн. в якості компенсації завданої їй моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення відповідачем прав та інтересів позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню в частині визнання незаконними дій Державної фінансової інспекції в Харківській області щодо затримки розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні та стягнення з Державної фінансової інспекції в Харківській області на користь ОСОБА_1 за період затримки розрахунку по заробітній платі з 31 грудня 2013 року по 27 січня 2014 року середній заробіток в розмірі 4020 гривень 75 коп..

Керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фінансової інспекції в Харківській області про визнання незаконними дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Державної фінансової інспекції в Харківській області щодо затримки розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнути з Державної фінансової інспекції в Харківській області на користь ОСОБА_1 за період затримки розрахунку по заробітній платі з 31 грудня 2013 року по 27 січня 2014 року середній заробіток в розмірі 4020 (чотири тисячі двадцять) гривень 75 коп..

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2015 року.

Суддя Мельников Р.В.