Постанова № 51739992, 08.12.2011, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2a-0770/3298/11

Ряд стат. звіту № 8.2.6

Код - 09

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2011 р. 16.42 год. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., при секретарі судового засідання Рекунової К.А., та сторін, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1 акціонерне товариство "Іршавський абразивний завод" - представник ОСОБА_2;

відповідача: Державна податкова інспекція у Іршавському районі - представник ОСОБА_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Іршавський абразивний завод" до Державної податкової інспекції у Іршавському районі про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 08 грудня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 13 грудня 2011 року.

Позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство «Іршавський абразивний завод»звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 26 вересня 2011 року №4923532350, прийнятого на підставі акту ДПІ у Іршавському районі №746/23-50/00222189 від 12.09.2011 року «Про результати планової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Іршавський абразивний завод»код 00222189 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року» щодо визначення податковим органом податкового зобовязання позивача за платежем: податок на прибуток у розмірі 186304,00 грн. (за основним платежем 169 887.00 грн., за штрафними санкціями 16417.00 грн.)., а також про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №4923522350 від 26 вересня 2011 року, прийнятого на підставі акту ДПІ у Іршавському районі №746/23-50/00222189 від 12.09.2011 року «Про результати планової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Іршавський абразивний завод»код 00222189 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по зо.06.2011 року»щодо визначення податковим органом податкового зобовязання позивача за платежем: податок на додану вартість у розмірі 22372,00 грн. (за основним платежем 18571,00 грн., за штрафними санкціями 3801.00 грн.).

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити із підстав, що наведені у позовній заяві, а саме вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними з огляду на те, що субєкт владних повноважень дав самостійну оцінку угодам, укладеними підприємством з контрагентами та визначив їх такими, що не відповідають вимогам статей 203, 228 ЦК України, а отже є нікчемними. Внаслідок визначення договорів нікчемними, витрати товариства контролюючий орган визнав такими, що не повязані з веденням господарської діяльності, в звязку з чим до складу валових витрат зайво включено суму витрат з придбання товарів (послуг) на загальну суму 75954,40 грн. Відповідно відповідачем безпідставно завищено податковий кредит з за 2010 рік, всього на суму 15191,00 грн., хоча факт придбання товарнор матеріальних цінностей, зокрема і етикеток, відповідачем не заперечується.

Крім того, позовні вимоги мотивовані тим, що податковою інспекцією було безпідставно донараховано позивачу податкове зобовязання по податку на прибуток у звязку з порушенням порядку подання уточнюючих розрахунків, що призвело до завищення податкових зобовязань по податку на прибуток через недотримання вимог пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин. Позивач зазначив, що валові витрати в сумі 619020,00 гривень, які надають позивачу право на зменшення раніше задекларованих податкових зобовязань за 2009 рік є документально підтвердженими первинними бухгалтерськими документами.

Відповідач проти позову заперечив повністю, подавши суду письмові заперечення (т.1 а.с.237-240, т.2 а.с. 4-5, 9-12). В судовому засіданні представник відповідача повідомив, що проведеною перевіркою встановлено та зафіксовано низку порушень податкового законодавства, зокрема Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; Закону України від 03.04.1997 р. за № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». За наслідками розгляду акту перевірки №746/23-50/00222189 від 12.09.2011 року «Про результати планової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Іршавський абразивний завод» код 00222189 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року»державна податкова інспекція у Іршавському районі 26 вересня 2011 року прийняла оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення. Дані податкові повідомлення-рішення були прийняті, оскільки угоди, які були укладені позивачем із контрагентами є нікчемними виходячи із того, що частина даних юридичних осіб мають ознаки фіктивності (не знаходяться за фактичною та юридичною адресами, відсутня наймана робоча сила, відсутні складські та виробничі приміщення, основні засоби) тощо, хоча факт придбання товару (зокрема і етикеток для готової продукції) відповідачем не заперечується. Внаслідок перевірки встановлено факт збільшення позивачем валових витратт на 619020,00 грн. та штучно збільшив переплату з податку на прибуток на 103285,00 грн. (619020-205880)х25%, де 205880,00 грн. - позитивне значення рядка 08 «об'єкт оподаткування»за 2009 рік задекларований платником до подання уточнюючого розрахунку. За результатами невиїзної документальної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «Р»від 20.08.2010 року за № 0001071550/0 яким зменшено суму переплати на 103285,00 грн. Дане донарахування податкового зобов'язання є результатом порушення платником вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, так як платником до уточнюючих розрахунків не надано документального підтвердження (завірені відповідним чином копії первинних бухгалтерських документів) задекларованого уточнення в сумі 619020,00 грн. З урахуванням уточненого значення в сумі 619020,00 грн. від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2009 рік склало 413140,00 ( 619020,00-205880,00) грн.. тобто платником за 2009 рік показано збитки.

На дату складання акту від 12.09.2011 року матеріали невиїзної документальної перевірки проходили судове оскарження і знаходяться на розгляді у Львівському апеляційному адміністративному суді. Кінцеве рішення судовим органом по даному питанню в частині правомірності відображення платником в уточнюючому розрахунку збільшення значення валових витрат за кодом рядка 04.1 Декларації за 2009 рік в сумі 619020 грн. не прийнято. Зважаючи на те, шо на момент перевірки товариством не надано первинних підтверджуючих документів, які підтверджують правомірність формування валових витрат в сумі 619020,00 грн. та відсутнє рішення суду, яке б набуло законної сили, платником неправомірно (ПАТ «ІАЗ»не підтверджено факт наявності збитків в сумі 413140,00 грн. за 2009 рік) відображено суму збитків в звітності наступних звітних періодів.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року, про що складено акт перевірки №746/23-50/00222189 від 12.09.2011 року «Про результати планової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Іршавський абразивний завод» код 00222189 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року». (т.1 а.с. 143-216).

За наслідками перевірки ДПІ у Іршавському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2011 року №4923532350, яким підприємству збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на прибуток у розмірі 186304,00 грн., в тому числі за основним платежем 169 887,00 грн., за штрафними санкціями 16417,00 грн. (т.1 а.с.9), та податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2011 року №4923522350, яким ПАТ «Іршавський абразивний завод»збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 22372,00 грн. (за основним платежем 18571,00 грн., за штрафними санкціями 3801,00 грн.) (т.1 а.с.10).

Суд дійшов до переконання про необґрунтованість висновків акту перевірки згідно якого, угоди укладені з контрагентами є нікчемними, оскільки суперечать інтересам держави і суспільства, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частиною 1 статті 228 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оскаржена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча податковий орган і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", але не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Державною податковою інспекцією у Іршавському районі Закарпатської області при використанні терміну "нікчемний правочин", проігноровано норму про те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є норми, які містяться: у частині 1 статті 219 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до ч. 2 статті 207 Господарського кодексу України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Податковий орган не взяв до уваги те, що згідно із ч. 3 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови визнані такими за законом, які необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з вимогами ст. 180 Господарського кодексу України та аб. 2 ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України крім вище визначених істотних умов, договір повинен відповідати умовам, встановленим для даного виду договорів законом. При укладенні господарського договору сторони в будь-якому разі зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, укладені договори відповідають вимогам, встановленим ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України та вважаються укладеними.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає тільки вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою.

Згідно приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Оскільки такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства повинен бути наявним субєктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Так, факт наявності субєктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому субєктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентними державними органами та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторони правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У відповідності до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Жодних відомостей щодо наявності в діях посадових осіб ПАТ «Іршавський абразивний завод»вини у формі протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили позивачем не наведено.

Відповідно до статті 204 частини 1 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, договори між відповідачами є дійсними на сьогодні.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України наявні такі ознаки як вчинення дій, що обєктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та інших нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність субєктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання нікчемними цих угод необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності субєктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з богу самої юридичної особи, а тому субєктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Субєктом владних повноважень належними та допустимими доказами не доведено факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами, так як такими може бути наявність протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Окрім цього, факт придбання самих товарно-матеріалних цінностей зокрема, етикеток, відповідачем не заперечується.

Щодо донарахування субєктом владних повноважень податкового зобов'язання внаслідок порушення платником вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами та доповненнями, поза як на думку ДПІ у Іршавському районі ПАТ «Іршавський абразивний завод»до уточнюючих розрахунків не надано документального підтвердження (завірені відповідним чином копії первинних бухгалтерських документів) задекларованого уточнення в сумі 619020,00 грн.

Згідно абзацу 2 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Відповідно до п. 2.1 Порядку складання декларації з податоку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України № 143 від 29.03.2003 року, платник податку, який самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації (з урахуванням строків давності) відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами має право надати уточнюючі розрахунки. Платник податку має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були виявлені.

На підставі цих нормативно-правових актів 30 червня 2010 року позивачем було подано до податкової інспекції уточнюючий розрахунок податкових зобовязань у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок по податку на прибуток за 2009 рік, що повною мірою узгоджується з приписами п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) та п. 2.1 Порядку складання декларації з податоку на прибуток підприємства, який затверджено наказом ДПА України № 143 від 29.03.2003 року.

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються будь які витрати платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарської діяльності. До складу валових витрат включаються витрати з врахуванням обмежень, встановлених пп. 5.3 - 5.8 ст. 5 вказаного Закону.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому пунктом 5.11 встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно п. 1.6. Загальних положень Порядку складання декларації з податок на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України № 143 від 29.03.2003 року, дані наведені в декларації повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Стаття 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначає, що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що до складу валових витрат включаються витрати, повязані із здійсненням господарської діяльності платника податку на підставі первинних документів обліку, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач правомірно зазначив суму заниженого обєкта оподаткування в розмірі 619020,00 гривень.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що по результатам планової виїзної перевірки позивача, оформленої попереднім актом перевірки, що завищення або заниження задекларованих позивачем показників у декларації з податку на прибуток підприємств за 2009 рік не встановлено у звязку з тим, що загальна сума валових витрат позивача, з урахуванням витрат задекларованих в уточнюючому розрахунку податкового зобовязання по даному податку за 2009 рік підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами (т.1 а.с.24-224), що свідчить про відсутність з боку позивача порушення вимог пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств.

При цьому суд враховує, що при проведенні перевірки уточнюючих розрахунків ЗАТ „Іршавський абразивний завод по податку на прибуток, відповідач з метою визначення достовірної суми податкових зобовязань позивача за відповідні звітні податкові періоди мав можливість дослідити всі наявні у позивача первинні документи, які підтверджують його обсяг валових витрат, а не обмежуватись виключно даними попередньої документальної перевірки, який оцінюється судом критично з огляду на наявність у матеріалах справи копій первинних документів, які підтверджують обсяг валових витрат, зазначених позивачем у поданому уточнюючому розрахунку. Окрім цього, дане питання щодо уточнюючого розрахунку валових витрат на суму 619020, 00 грн. вже вирішувалося Закарпатсикм окружним адміністративним судом (т.1 а.с.246).

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стягнути із державного (місцевого) бюджету на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 6, 9-11, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Іршавський абразивний завод" до Державної податкової інспекції у Іршавському районі про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Іршавському районі від 26.09.2011 року за № НОМЕР_2, №4923532350

3. Стягнути із державного (місцевого) бюджету на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

4. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Дору Ю.Ю.