Ухвала суду № 51739405, 18.09.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 вересня 2015 р. Справа № 802/2772/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Бошкової Юлії Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Мельника Віктора Сергійовича ,

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника третьої особи: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області

до: товариства з обмеженою відповідальності "Консольстрой", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського

про: стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Державна фінансова інспекція у Вінницькій області (далі позивач, ДФІ у Вінницькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальності "Консольстрой" (далі відповідач, ТОВ "Консольстрой") коштів у сумі 57951 грн. 78 коп.

У судовому засіданні 18.09.2015 року судом поставлено на розгляд питання щодо закриття провадження у справі, оскільки даний спір не є публічно-правовим і не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Представники позивача у судовому засіданні щодо закриття провадження заперечували, вважають, що розгляд даної справи належить до компетенції адміністративного суду.

Представник відповідача у судове засіданні не з'явився, однак надав мотивовану заяву про закриття провадження та просив її задовольнити і розгляд справи провести без участі представника відповідача (вх. №26756 від 18.09.2015 року).

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував щодо закриття провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній адміністративній справі з наступних мотивів.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 7 частини 1 статті 3 КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Позивачем у цій справі є ДФІ у Вінницькій області, тобто орган державної влади, який є суб'єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України.

Правовий статус органів державного фінансового контролю в Україні визначається Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 року № 2939-ХІІ (далі Закон) та Положенням про Державну фінансову інспекцію України, яке затверджене Указом Президента України від 23.04.2011 року № 499/2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону, інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до ст. 10 Закону, органу державного фінансового контролю, серед іншого, надається право: вимагати від керівників підконтрольних установ проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій; при проведенні ревізій вилучати у підприємств, установ і організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про порушення, а на підставі рішення суду - вилучати до закінчення ревізії оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів; вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі; у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Змістовний правовий аналіз вищенаведених норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ, його право вимоги, передбачене статтею 10 Закону, може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами виконання вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Отже, здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень обумовлює виникнення правовідносин із підконтрольною установою, які мають публічно-правовий характер. Відтак, є достатні підстави вважати, що в силу положень ч. 1 ст. 17 КАС України на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів поширюється.

Водночас законом не передбачено повноважень органу державного фінансового контролю щодо направлення вимоги про усунення виявлених ревізією порушень до інших третіх осіб, навіть якщо вони формально наділені ознаками підконтрольної установи.

Підсумовуючи, суд приходить до наступних висновків. В силу положень ст. 10 Закону необхідною умовою для звернення до суду органу державного фінансового контролю в інтересах держави є незабезпечення підконтрольною установою виконання вимоги щодо усунення порушень законодавства, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю. Проте, повноваженнями щодо направлення таких вимог не до підконтрольних установ відповідний орган не наділений. Відтак, звернення органу фінансового контролю до суду з позовними вимогами про відшкодування третіми особами завданих державі збитків хоча й охоплюється компетенцією цього органу державної влади, однак не може відбуватись шляхом подання адміністративного позову, оскільки у такому разі не може йти мова про наявність публічно-правових відносин між відповідним органом державної влади, як суб'єктом владних повноважень, і третьою особою, щодо якої такий суб'єкт не здійснював жодних владних управлінських функцій.

Таким чином, на переконання суду, відшкодування іншими (непідконтрольними) особами збитків, що завдані державі чи об'єкту контролю та були виявлені в ході інспектування, має відбуватись за загальними правилами відшкодування шкоди (збитків), визначеними цивільним законодавством.

Встановлено, що позивачем ДФІ у Вінницькій області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського за період з 01.03.2012 року по 01.01.2015 року, за результатами якої складено акт ревізії №03-13/4 від 06.04.2015 року.

21.04.2015 року на адресу Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського направлено лист-вимогу №02-03-28-14/2240 про усунення виявлених ревізією порушень в строк до 21.05.2015 року, пунктом 2 якого запропоновано стягнути, в тому числі з ТОВ "Консольстрой" збитки.

Отже, у даному випадку публічно-правові відносини виникли між ДФІ у Вінницькій області та Вінницьким державним педагогічним університетом ім. Михайла Коцюбинського як підконтрольною установою, ревізію якої було проведено позивачем.

Водночас позовні вимоги про стягнення завданих Вінницькому державному педагогічному університету ім. Михайла Коцюбинського бюджету збитків в сумі 57951 грн. 78 коп. звернуті не до вищевказаного університету, який не забезпечив виконання вимог органу державного фінансового контролю, а до іншої особи ТОВ "Консольстрой", з вини якої, на думку позивача, було заподіяно такі збитки.

Наведене засвідчує, що у спірних правовідносинах позивач не здійснює відносно відповідача владних управлінських функцій, оскільки не наділений законом правом вимоги до цієї особи про усунення виявлених ревізією порушень.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, а тому компетенція адміністративного суду на цей спір не поширюється.

Відтак, провадження у цій адміністративній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України.

Водночас суд вважає необхідним роз'яснити позивачу його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства, враховуючи суб'єктний склад сторін і те, що спір пов'язаний з відшкодуванням шкоди (збитків).

Щодо заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат регулюється ст. 94 КАС України, проте даною нормою не врегульовано процедуру вирішення розподілу судових витрат при закритті провадження в порядку, передбаченому п.1 ч.1. ст.157 КАС України.

Однак, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ч.1 ст.87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст.87 КАС до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на правову допомогу.

Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, котрі беруть участь у справі.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані відповідні докази, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні розміру компенсації суд має врахувати (а сторони мають довести) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду має бути надано, як доказ, докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, із зазначенням вартості наданої правової допомоги, адресований клієнту.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Щодо відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, то вони визначаються за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.

До складу витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця у галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги (наприклад, витрати у зв'язку із відрядженнями, нотаріальним посвідченням документів, перекладом; витрати, пов'язані із виконанням процесуальних дій по справі (наприклад, збір доказів, копіювання документів). Усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Відповідно до ч. 2 ст.90 КАС України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Вказівка законодавця на обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу законом свідчить, що ці витрати не будуть відшкодовуватися у повному розмірі, якщо вони перевищуватимуть певну суму.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що належним підтвердженням витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги є договір про надання правової допомоги, документ, який свідчить про оплату послуг, оформлений у встановленому законом порядку (квитанція, платіжні доручення тощо) та інші документи, які підтверджують дійсність вартості послуг.

З 2012 року граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу визначається Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Відповідно до даного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Заявником до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги та копію платіжного доручення №170 від 17.09.2015 року на суму 4500,00 грн., натомість детального розрахунку з погодинною участю адвоката під час розгляду адміністративної справи суду не надано.

В той же час, відповідачем не надано відомостей (акти виконаних робіт та ін.), які б свідчили про витрачений адвокатом час на консультації, складання позовної заяви, участь у судових засіданнях, не зазначено калькуляцію вартості послуг, що унеможливлює визначення дійсної вартості послуг, оцінених заявником у 4500,00 грн., що перешкоджає суду визначити розмір компенсації, яка б підлягала відшкодуванню позивачу як понесені витрати на правову допомогу.

Таким чином, заявником не надано суду доказів, які б підтверджували понесення зазначених витрат, у зв'язку із чим витрати на правову допомогу в розмірі 4500,00 грн. компенсації не підлягають.

З наведених вище підстав, заява ТОВ "Консольстрой" про стягнення понесених судових витрат задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 157, 165, 186, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом Державної фінансової інспекції у Вінницькій області до товариства з обмеженою відповідальності "Консольстрой", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського про стягнення заборгованості закрити.

Роз'яснити позивачу можливість звернення з відповідними позовними вимогами до Господарського суду Вінницької області за правилами господарського судочинства.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

СуддяБошкова Юлія Миколаївна