Ухвала суду № 51739401, 23.09.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

23 вересня 2015 р. Справа № 802/3222/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Дончика Віталія Володимировича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції у Вінницькій області до Релігійної громади римсько-католицької церкви ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 комітет Вапнярської селищної ради про стягнення коштів

в с т а н о в и в :

У серпні 2015 року Державна фінансова інспекція у Вінницькій області звернулась в суд з адміністративним позовом до Релігійної громади римсько-католицької церкви ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання Плану контрольно-ревізійної роботи на І квартал 2015 року, позивачем проведено ревізію бюджету смт. Вапнярка, фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Вапнярської селищної ради за період з 1 січня 2013 року по 1 березня 2015 року, якою встановлено ряд порушень, що відображені в акті ревізії від 7 травня 2015 року №08-13/7. Ревізією встановлено, що рішенням 24 сесії Ради 6 скликання від 28.03.2013 №652 затверджено Порядок пайової участі замовників будівництва у розвиток інфраструктури селища Вапнярка і примірний договір про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Вапнярка. Ревізією встановлено, що протягом 2013 року було введено в експлуатацію об'єкт завершеного будівництва, з яким не укладено договори про пайову участь забудовників об'єкту містобудування у розвиток інфраструктури в смт. Вапнярка, а саме будівництво Римсько-католицького храму кошторисною вартістю 801658,00 грн. за адресою: смт. Вапнярка вул. Леніна, 92-А, замовник Релігійна громада Римсько-католицької церкви ОСОБА_3, сума пайової участі 32066,00 грн. (4%). Ревізією казначейських виписок та Додатків 33 до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів встановлено, що протягом 2013-2014 років та січня-лютого 2015 року до спеціального фонду селищного бюджету доходи за КБКД 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту» не надходили. Таким чином, в порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку пайової участі, Бюджетного кодексу, Радою із забудовниками (замовниками) не укладено договір про сплату залучених коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Вапнярка, внаслідок чого спеціальним фондом селищного бюджету недоотримано доходів в сумі 32066,00 грн. з Релігійної громади Римсько-католицької церкви ОСОБА_3. Вказане порушення призвело до нанесення матеріальної шкоди (збитків) селищному бюджету на загальну суму 32066,00 гривень. Вимоги щодо усунення порушення викладені в листі Держфінінспекції від 14.05.2015 №02-08-25-15/2675, проте не виконані, що й слугувало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

З огляду на викладені обставини, в ході розгляду справи судом ініційовано питання щодо закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Представник позивача заперечував проти закриття провадження у справі, мотивуючи тим, що даний спір відноситься до компетенції адміністративних судів.

Представник відповідача щодо вирішення даного питання поклалася на розсуд суду.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення в матеріалах справи. Надав суду письмову заяву від 15.09.2015 року №596, в якій зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Аналізуючи пункт 1 частини першої статті 3 КАС України, яким визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, виходячи із загального розуміння правового спору, публічно-правовий спір - це відносини, які виникають внаслідок реального або уявного порушення прав, свобод та інтересів учасників публічно-правових відносин, що виникають між органами влади і їх посадовими чи службовими особами, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства та юридичними чи фізичними особами.

Тобто, юрисдикція адміністративних судів визначається за: суб'єктним складом правовідносин (обов'язковим їх учасником є суб'єкт владних повноважень); змістом правовідносин (це відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням владних управлінських функцій, а також у зв'язку з формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму). При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів також поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

Так, за змістом частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної чи юридичної особи у випадках, установлених законом.

Правовий статус органів державного фінансового контролю в Україні визначається Законом України від 26.01.1993 № 2939-ХІІ Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон), Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011.

Відповідно до статті 1 Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Стаття 2 цього Закону передбачає, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі Положення) Інспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, обєднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: предявляти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обовязкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи обєкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право предявляти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обовязкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно із пунктом 10 статті 10 Закону №2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обовязковими для виконання службовими особами обєктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право предявляти обовязкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи обєкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обовязковою до виконання. ї

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи обєкту контролю, то вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом суб'єкта господарювання.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обовязкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки лише із підконтрольної установи.

Варто враховувати, що органи державної фінансової інспекції як суб'єкти владних повноважень мають право та зобов'язані звернутися до адміністративного суду лише у разі, коли таке право чи обов'язок прямо передбачені законом. В даному випадку судом встановлено, що ДФІ у Вінницькій області звернулась із позовом про стягнення виявлених збитків.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 23 червня 2015 року, 28 жовтня та 25 листопада 2014 року (справи №№ 21-967а15, № 21-462а14, № 21-442а14 відповідно).

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене та суть правовідносин, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку, що позивачем ставиться питання про стягнення виявлених в ході перевірки збитків з непідконтрольної установи, а, відтак, заявлена ним вимога не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, провадження у справі слід закрити. Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду Вінницької області

Керуючись ст.ст. 157, 165, 186, 254 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Провадження у справі за позовом Державної фінансової інспекції у Вінницькій області до Релігійної громади римсько-католицької церкви ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 комітет Вапнярської селищної ради про стягнення коштів закрити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

СуддяДончик Віталій Володимирович