Рішення № 51734845, 25.08.2015, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/2987/15-ц

Провадження №2/592/1208/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

при секретарях: Гончаренко А. І. , Гробовій М. А. , Тереніній О. В. , Баришевій А. І. , Мечик Л. В. , Троценко Ю. Ю. ,

за участю позивачки: ОСОБА_1 ,

за участю представників позивачів за довіреністю: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю відповідача: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: Сумська міська рада про визначення частки у спільній частковій власності, про визнання права спільної часткової власності, про виселення з квартири, -

В С Т А Н О В И В :

30.03.3015 року представниця позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовною заявою до ОСОБА_4, третя особа: Сумська міська рада про визначення частки у спільній частковій власності, про визнання права спільної часткової власності, про виселення з квартири, в якій вона зазначила про те, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.05.2012 року по цивільній справі № 1806/2-3679/11 було задоволено позов осіб, зазначених в якості позивачів у даній позовній заяві до відповідачки ОСОБА_8, та було визнано право сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/5 частині за ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6, а на 1/5 частину в порядку спадкування після померлої ОСОБА_9, яка померла 05.02.2008 року, як спадкоємцями першої черги. Судовий спір по цивільній справі № 1806/2-3679/11 виник по тій причині, що за свого життя правовстановлюючі документи на квартиру були передані померлою ОСОБА_10 відповідачці ОСОБА_8, яка без належних правових підстав поселилась у дану квартиру та стверджувала, що документи втрачені. Зазначене судове рішення набрало законної сили, тому в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України, встановлені судовим рішенням у повязаній судовій справі вважаються доведеними та знову не доводяться при розгляді судового спору стосовно того ж обєкту судового пору. Позивачі отримали два екземпляри судового рішення, але зареєструвати своє право власності згідно приписам ст. 182 ЦК України не мають можливості, так як не можуть виготовити технічний паспорт, оскільки ОСОБА_8 продовжувала без належних правових підстав проживати у спірній квартирі спільно з своїм чоловіком ОСОБА_4 та не допускали у квартиру позивачів та спеціалістів по технічній інвентаризації. Тому, співвласники квартири (позивачі) звернулись до суду з новим позовом про визначення часток у квартирі № 4 по провулку Лікаря Красовицького (колишній провулок Промисловий) , але ухвалою від 22.12.2014 року по цивільній справі № 592/12112/14-ц провадження у справі було закрито у звязку із смертю відповідачки ОСОБА_8, яка померла 19.10.2014 року, що підтверджується копією зазначеної ухвали. Оскільки, у квартирі продовжував проживати чоловік покійної ОСОБА_4 , який навіть не зареєстрований в ній, а позивачам не були відомі його анкетні дані, то співвласник квартири ОСОБА_6 від себе особисто та від інших співвласників по довіреності звернувся з відповідною заявою про проведення перевірки на імя начальника Сумського МВ УМВС України в Сумській області, але отримав листа № К-1226 від 29.01.2015 року, який інакше, як відпискою назвати не можна. Після цього, представник співвласників квартири (позивачів) ОСОБА_3 звернулась в порядку, визначеному ст. 214 КПК України, із заявою про початок кримінального провадження за ознаками ст. 356 КК України, але і ця заява не була розглянута належним чином, тому ОСОБА_11 звернулась із скаргою в порядку ст. 303 КПК України на бездіяльність слідчого. Ухвалою від 05.03.2015 року № 592/1328/15-к скаргу заявника ОСОБА_3 задоволено та зобовязано оскаржувану посадову особу прийняти процесуальне рішення, передбачене ст. 214 КПК України. За описаних обставин, незважаючи на наявне досудове розслідування у кримінальному провадженні, співвласники квартири (позивачі) вимушені звернутись з даним позовом до суду, так як їх права продовжують залишатись порушеними, а спірна квартира необхідна позивачам для їх особистого проживання. Оскільки доказів того, що правовстановлюючі документи на квартиру не втрачені у позивачів немає, то позивачі вимушені звернутись з позовом про визнання права власності. А як слідує із змісту резулятивної частини рішення від 23.05.2012 року у цивільній справі № 1806/2-3679/11, позивачі повинні ще і перерозподілити частки квартири у судовому порядку, а також, виселити особу, яка самоправно зайняла житлове приміщення (квартиру) . Правовими підставами подання даного позову є наступні норми Закону: ст. 16 ЦК України, згідно якій одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права. Ст. 392 ЦК України, згідно якій власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Ст. 400 ЦК України, згідно якій недобросовісний володілець зобовязаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обовязку заінтересована особа має право предявити позов про витребування цього майна. Ст. 109 ЖК України, згідно якій підлягають виселенню без надання іншого житла особи, які самовільно зайняли жиле приміщення. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 118, 119 ЦПК України, вона просила: 1. Визначити частки у спільній частковій власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми співвласників ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 рівними по 1/4 у кожного. 2. Визнати право спільної часткової власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми за ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4. 3. Виселити з квартири № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми ОСОБА_4 без надання іншого житла (вхідний № 10230/15 від 30.03.2015 року) (а. с. 3 5) .

Відповідач ОСОБА_4, після одержання копії ухвали про відкриття провадження у даній цивільній справі і позовної заяви не скористався своїм правом подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення, як те передбачено ст. ст. 122, 128 ЦПК України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача головний спеціаліст відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_13 подав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на позовну заяву, в якому він зазначив про те, що Сумська міська рада ознайомилась з позовною заявою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Сумська міська рада про визначення часток у спільній частковій власності, визнання права власності, виселення з квартири. Він просив прийняти законне і обґрунтоване рішення, не допустити порушення Конституційних прав відповідача, третьої особи та розглянути справу без участі представника Сумської міської ради за наявними в справі матеріалами. Про прийняте рішення просив повідомити (вхідний № 14010/15 від 30.04.2015 року) (а. с. 32) .

У відкритому судовому засіданні представники позивачів за нотаріально посвідченою довіреністю: ОСОБА_2, ОСОБА_3 позов підтримали, дали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Вони просили суд: 1. Визначити частки у спільній частковій власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми співвласників ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 рівними по 1/4 у кожного. 2. Визнати право спільної часткової власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми за ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4. 3. Виселити з квартири № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми ОСОБА_4 без надання іншого житла.

У відкритому судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свій позов підтримала, дала пояснення, аналогічні викладеним в її позовній заяві. Вона просила суд: 1. Визначити частки у спільній частковій власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми співвласників ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 рівними по 1/4 у кожного. 2. Визнати право спільної часткової власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми за ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4. 3. Виселити з квартири № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми ОСОБА_4 без надання іншого житла.

У відкритому судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 позов не визнав. Він пояснив суду про те, що він не є власником (співвласником) квартири, яка розташована за адресою: місто Суми, провулок Промисловий (тепер провулок лікаря ОСОБА_12) АДРЕСА_2, оскільки він не встиг оформити належним чином правовстановлюючі документи, а саме: свідоцтво про право власності на дану спірну квартиру. Також він пояснив суду про те, що іншого житла, крім спірної квартири, у нього немає, а в разі його виселення він опиниться на вулиці, просто неба,та стане особою без визначеного місця проживання. Крім того, він пояснив суду про те, що він особисто зробив даній спірній квартирі євроремонт, а гроші частками віддавав позивачам. Він вважає вимоги позивачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що повністю не підлягають задоволенню.

Позивачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судове засідання не зявилися. Про час, місце та дату судового розгляду вони були повідомлені належним чином. Від них суду не були надані заяви про розгляд справи у їхню відсутність чи заяви про відкладення розгляду справи. Відтак, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що у повній мірі узгоджується та не суперечить положенням ст. 169 ЦПК України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача головний спеціаліст відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_13 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на позовну заяву, в якій він просив розглянути справу без участі представника Сумської міської ради за наявними в справі матеріалами. Відтак суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутність представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача головного спеціаліста відділу представництва інтересів Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради та міського голови правового управління Сумської міської ради ОСОБА_13, що у повній мірі узгоджується та не суперечить положенням ч. 2 ст. 158 ЦПК України (а. с. 32) .

Вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, пояснення представників позивачів за нотаріально посвідченою довіреністю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, пояснення відповідача ОСОБА_4, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов до наступного висновку.

Із змісту довідки комунального підприємства Сумське бюро технічної інвентаризації від 10.08.2010 року вбачається, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрована на праві приватної спільної сумісної власності за: ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе, та записана у реєстрову книгу № за реєстровим № 718, дата реєстрації 02.10.1996 року (а. с. 12) .

ОСОБА_9 померла 05.02.2008 року у віці 46 років, про що в Книзі реєстрації смертей 07.02.2008 року було зроблено відповідний актовий запис за № 05. Місце смерті: Україна, Сумська область, Лебединський район, село Межиріч. Місце реєстрації смерті: Межиріцька сільська рада Лебединського району Сумської області. Державний орган, що 07.02.2008 року видав свідоцтво про смерть серії І-БП № 0811511, Межиріцька сільська рада Лебединського району Сумської області (а. с. 13) .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.05.2012 року по цивільній справі № 1806/2-3679/11 позовні вимоги ОСОБА_5, який діє від себе та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6 були задоволені. Було вирішено визначити частки в спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_4 по 1/5 частині за ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та при житті за ОСОБА_9, яка померла 05.02.2008 року. Було вирішено визнати право власності за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_5, в порядку спадкування за законом після смерті дружини та матері ОСОБА_9, яка померла 05.02.2008 року. Рішення в апеляційній інстанції не оскаржувалося, рішення набрало законної сили (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24215909) (а. с. 10, 11) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.12.2014 року по цивільній справі № 592/12112/14-ц, провадження № 2/592/2850/14 було закрите провадження за позовною заявою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_8, третя особа: реєстраційна служба Сумського міського управління юстиції про визначення часток у спільній частковій власності у звязку з тим, що відповідач по справі ОСОБА_8 померла 19.10.2014 року, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, оскільки є конкретна вимога про визначення часток у квартирі позивачів, бо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі. Ухвала в апеляційній інстанції не оскаржувалася, ухвала набрала законної сили (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42042323) (а. с. 14) .

Із змісту довідки Управління майна комунальної власності Сумської міської ради від 11.06.2015 року вбачається, що згідно з інформацією, яка зберігається в архівах Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, станом на 29.12.2012 року, квартира, розташована за адресою: місто Суми, провулок лікаря ОСОБА_12АДРЕСА_2, зареєстрована на праві власності за: ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе; ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.09.1996 року, виданого ОСОБА_15 ім. Фрунзе, та записана у реєстрову книгу № за реєстровим № 718, дата реєстрації 02.10.1996 року (а. с. 74, 75) .

З аналізу чинного конституційного, цивільного, цивільного процесуального, житлового законодавства України з урахуванням рекомендацій та розяснень, наданих Верховним Судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вбачається наступне.

Згідно ч. 1 ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла.

Згідно ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобовязальних правовідносинах. Позиція складачів даної норми цілком зрозуміла: права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобовязальних правовідносинах, мають захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобовязального права. Вимога про визнання права власності може бути додатковою до іншої вимоги, наприклад, до позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не повязаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та інше. Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його приналежності в позивача відсутні необхідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється відповідачем. Отже, як свідчить аналіз чинного законодавства і практики його застосування, вимоги про визнання права власності можуть мати складну юридичну природу, а відтак можуть: 1) бути предметом самостійного позову; 2) поєднуватися з позовами про визнання правочинів недійсними, позовами, що випливають із зобовязальних правовідносин, що мають вважатися основними, а вимоги про визнання права власності додатковими. Таким чином, позов про визнання права власності не варто ототожнювати з віндикаційним чи негаторним позовом. Він може бути самостійним або додатковим (супутнім) позовом до іншого речового позову. За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобовязальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивачі за зустрічними позовами) не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобовязаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обовязку заінтересована особа має право предявити позов про витребування цього майна.

Тобто дана стаття зобовязує недобросовісного володільця в безспірному порядку повернути власнику майна чи іншій особі, яка має на нього право. При цьому, субєктом, до якого може бути звернута така вимога, є недобросовісний володілець, тобто володілець незаконний. Позивачами за таким позовом можуть бути: 1) власник майна; 2) особа, яка має право на це майно за договором чи за законом; 3) добросовісний володілець цього майна, який втратив володіння майном, в силу чого це майно опинилося у недобросовісного володільця. З приводу перших двох субєктів загалом якихось неузгодженостей бути не може, так як особа, маючи речове право на майно, може ставити вимогу про його витребування з чужого незаконного володіння (такою особою може бути наймач, орендар, опікун, піклувальник тощо) . Разом з тим зі змісту статті видно, що право вимоги у недобросовісного володільця крім власника та інших осіб, які мають права на таке майно має ще й добросовісний володілець. Тобто у випадку, коли особа de jure не є власником речі і будучи введена в оману щодо того, що вона є власником не може фактично володіти річчю, вона має право ставити питання про витребування такої речі у недобросовісного володільця. При цьому добросовісність володільця презюмується до того моменту поки він не взнав чи не був спроможний знати, про незаконність свого володіння або до моменту вручення повістки про витребування власником майна у добросовісного володільця (ч. 2 ст. 390 ЦК України) .Науковці звертають увагу, на відмінність між ст. 400 і ст. 390 ЦК України. Ст. 397 ЦК України надає лише власнику майна право витребування майна із чужого незаконного володіння. На цій засаді побудована і ст. 390 ЦК України. Натомість ст. 400 ЦК України право витребувати своє майно із чужого незаконного і недобросовісного володіння крім власника, надає ще й особі, яка може мати право на це майно за законом чи договором, а також добросовісному володільцю. А звідси практичний висновок, що відповідачем за ст. 390 ЦК України може бути незаконний набувач (володілець) як недобросовісний, так і добросовісний. За ст. 400 ЦК України відповідачем може бути тільки недобросовісний набувач (володілець) .

Згідно ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Слід зазначити, що дана стаття взагалі не містить норму про те, що підлягають виселенню без надання іншого житла особи, які самовільно зайняли жиле приміщення. Крім того, дана стаття не містить норму про виселення громадян без надання їм іншого житла, на відміну від ст. ст. 116, 124, 125, 132 ЖК України.

Із змісту п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України вбачається, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, сімейних відносин.

Із змісту ч. 3 ст. 61 ЦПК України вбачається, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи встановлені обставини справи, наведені норми законів, якими врегульовані вказані спірні правовідносини, суд дійшов до наступного висновку.

Отже, що стосується вимоги позивачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визначення частки у спільній частковій власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми співвласників ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 рівними по 1/4 у кожного, то суд вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки в силу ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а саме: обставини, встановлені рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.05.2012 року по цивільній справі № 1806/2-3679/11 за позовом ОСОБА_5, який діє від себе та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6 до ОСОБА_8, треті особи: комунальне підприємство Сумське міське бюро технічної інвентаризації , Межирічанська сільська рада про визнання права власності в порядку спадкування (а. с. 10, 11) .

Отже, що стосується вимоги позивачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання права спільної часткової власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми за ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, то суд вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки в силу ст. 392 ЦК України позивачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, як власники (співвласники) майна можуть предявити позов про визнання їхнього права власності, оскільки це право оспорюється, заперечується та не визнається іншою особою, а саме: відповідачем ОСОБА_4. Крім того, суд бере до уваги те, що відповідач ОСОБА_4, як особа, яка не визнає, заперечує та оспорює право власності позивачів, не перебуває з позивачами: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, як із власниками (співвласниками) спірної квартири у зобовязальних правовідносинах.

Отже, що стосується вимоги позивачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 про виселення з квартири № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми ОСОБА_4 без надання іншого житла, то суд вважає її абсолютно необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки ст. 109 ЖК України взагалі не регулює даних спірних правовідносин, які склалися між позивачами: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, з однієї сторони, та між відповідачем ОСОБА_4, з іншої сторони. Крім того, суд бере до уваги те, що ані позивачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ані представники позивачів за нотаріально посвідченою довіреністю: ОСОБА_2, ОСОБА_3 не надали суду переконливих доказів і взагалі не надали будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_4 підлягає виселенню із спірної квартири без надання іншого житла. Отже, на думку суду, відповідач ОСОБА_4 не порушує, не не визнає та не оспорює прав, свобод чи інтересів позивачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 в частині проживання в спірній квартирі, з урахуванням норми прямої дії, а саме: з урахуванням ч. 3 ст. 47 Конституції України.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тобто пропорційність застосовується, насамперед, коли позов має майновий характер, адже лише вони можуть мати розмір. Водночас правило пропорційності є загальним, а тому повинно застосовуватися як в майнових, так і в немайнових справах. Коли йдеться про позов немайнового характеру, то пропорційність визначається залежно від кількості вимог. Наприклад, якщо було заявлено дві вимоги, а задоволено лише одну, то позивачу повинно бути присуджено половину судових витрат.

Згідно п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI) . Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру) , то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Оскільки в даному випадку при частковому задоволенні позову немайнового характеру можливо визначити вимогу пропорційності розподілу судових витрат, відтак суд дійшов до висновку про те, що з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп. , тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що прямо передбачено ч. 1 ст. 88 ЦПК України (а. с. 2, 24) .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 208, 209, 213 215, 218, 222 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: Сумська міська рада про визначення частки у спільній частковій власності, про визнання права спільної часткової власності, про виселення з квартири задовольнити частково.

Визначити частки у спільній частковій власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми співвласників ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 рівними по 1/4 у кожного.

Визнати право власності на квартиру № 4 по провулку Промисловому (тепер провулок Лікарі ОСОБА_12) , буд. № 7 в місті Суми за ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4.

У задоволенні решти вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп. .

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков