Ухвала суду № 51725523, 21.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 444/728/15 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин Я.М.

Провадження № 22-ц/783/4866/15 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Монастирецького Д.І.,

секретар - Юзефович Ю.І.

з участю представника апелянта - ОСОБА_2,

відповідача -ОСОБА_3,

представника Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області - Поріцького Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3, третьої особи: Управління земельних ресурсів в Жовківському районі Львівської області про скасування рішення сільської ради та державного акту на право приватної власності на землю, -

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3, третьої особи: Управління земельних ресурсів в Жовківському районі Львівської області про скасування рішення сільської ради та державного акту на право приватної власності на землю - відмовлено.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року оскаржила позивач ОСОБА_5

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним у зв»язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що в оскаржуваним рішенням Лавриківської сільської ради №4-182 від 23 квітня 1996 року відповідачу ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,4382 га. Згідно Державного акту на право приватної власності на землю, відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка в с.Лавриків, площею 0,4382 га, передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства. При прийнятті вказаного рішення та оформленні Державного акту на право приватної власності на землю були грубо порушені норми земельного законодавства, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, зокрема приписи ст.ст.6,51,52,65,67 ЗК України в редакції станом на 22 червня 1993 року. Тобто, проект планування житлової забудови, розроблений Лавриківською сільською радою передбачав розподіл земельних ділянок по АДРЕСА_1 під житлову забудову по 0,25 га і не передбачав відведення земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства на даній території. Аналогічне вбачається з листа Лавриківської сільської ради №35/02-21 від 26 лютого 2015 року, відповідно рішення підлягає скасуванню.

Просить рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача пояснення представника апелянта в підтримання мотивів, викладених в апеляційній скарзі, пояснення представника відповідача Поріцького Т.В., відповідача ОСОБА_3, проти мотивів, викладених в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення такої, з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно приписів ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Встановлено, що спірні правовідносини виникли у 1996 році, а тому при розгляді даного спору суд першої інстанції вірно керувався ЗК України в редакції від 22.06.1993 року, а не 2002 року , як зазначено позивачкою в позовній заяві.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Підставами виникнення і припинення прав на земельні ділянки, як і прав на інші, об'єкти нерухомого майна, розташовані на них, є передбачені законом юридичні факти, що підтверджуються відповідними документами.

До 02 травня 2009 року документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно державний акт.

Із проекту планування житлової забудови земельної ділянки АДРЕСА_1 від 10 вересня 1992 року, площею 2500.0 кв., вбачається що відповідач ОСОБА_3 отримав земельну ділянку площею 0,4382 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства

Як вбачається із рішення сільської ради VІІ сесії ІІ демократичного скликання Лавриківської сільської ради народних депутатів від 23 квітня 1996 року за №4-182, відповідачу ОСОБА_3 надано безоплатну у власність земельну ділянку площею 0.4382 га., дане рішення ради не скасовано.

На підставі рішення ради, відповідачем ОСОБА_3 виготовлено Державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку. Із цього Державного акту вбачається, що відповідачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,4382 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України "Про планування і забудову територій" міські ради та їх виконавчі органи в межах своїх повноважень вирішують питання планування, забудови та іншого використання територій згідно із схемою планування територій відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Крім того, цим же законом визначено, що міські ради віршують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок, встановлюють на відповідній території єдині умови та обмеження використання земель, визначених для містобудівних потреб. Рішення щодо організації комплексної забудови території у визначених межах приймаються відповідними місцевими радами на підставі техніко-економічних та містобудівних обґрунтувань.

Право власності громадян та юридичних осіб на землю гарантується ст.14 Конституції України. Відповідно до положень ч. 2 ст. 14 Конституції України це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, відповідачу ОСОБА_3 правомірно передано у власність земельну ділянку розміром 0.25 га., згідно проекту забудови. В той же час, іншу частину земельної ділянки, площею 0,1882 га відповідачу передано - для ведення особистого селянського господарства, хоча така знаходиться в кварталі житлової забудови.

В суді апеляційної інстанції представник сільської ради пояснив, і це вбачається із державного акту, що земельна ділянка, яка передана відповідачу для ведення особистого селянського господарства, межує із земельною ділянкою, переданою йому ж для будівництва і обслуговування житлового будинку. Ця земельна ділянка не може бути виділена окремо будь-кому іншому, оскільки, хоч і знаходиться в кварталі житлової забудови, але є непридатною для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Однак, відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог в цій частині з посиланням на вимоги ст. ст. 50, 52 ЗК України є невірною.

В той же час, за приписами ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Колегія суддів вважає недоведеним посилання позивача на порушення її прав, свобод або охоронюваних законом інтересів. З позовної заяви та доданих позивачем доказів не вбачається, які саме права, свободи чи інтереси позивача були порушені оскаржуваним рішенням сільської ради, чи ОСОБА_3

Зокрема, позивач не посилається на жодні порушення своїх прав як власника та/або користувача ні спірної земельної ділянки, ні суміжних з нею. Також позивачем не наведено жодної правової позиції, чи доказу про її право захищати права, свободи або інтереси інших (третіх) осіб.

За таких обставин, позивач не може вважатись особою, право якої порушено, або особою, яка має повноваження на захист порушених прав інших осіб.

Таким чином, правильно встановивши обставин справи, суд неправильно застосував ст. ст. 50, 52 ЗК України, щодо надання земельної ділянки особам, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що однак не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки позивачка не довела порушення свого права, а відтак є неналежним позивачем.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи, а правильне по суті і справедливе рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, то відповідно до вимог чинного процесуального законодавства, зокрема ст. 308 ч. 2 ЦПК України, таке рішення слід залишити без змін.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_5, оскільки позивачем не надано суду доказів порушення її права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а правильне по суті і справедливе рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року відсутні.

Керуючись ст.ст.209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Монастирецький Д.І.