Вирок № 51724934, 01.10.2015, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 01.10.2015

ЄУ № 420/2537/15-к

Провадження №1-кп/420/171/15

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Стеценко О.С.

при секретарі Рожкової Л.В.

за участю прокурора Федорук В.М.

захисника обвинуваченого ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков кримінальне провадження № 42015130610000302 від 18.08.2015 за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Білки Іршавського р-ну Закарпатської обл., громадянина України, не судимий, одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст. 426-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В ході досудового розслідування встановлено, що 14 серпня 2014 року старшого лейтенанта запасу ОСОБА_2, відповідно до ст. ст. 4, 5, 10, 11, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Верховною Радою України, призвано Іршавсько-Виноградівським ОРВК Закарпатської області для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, та того ж дня направлено для проходження військової служби до військової частини А1556 (польова пошта В4673).

Того ж дня, 14 серпня 2014 року наказом командира військової частини А1556 (по стройовій частині) №16, окрім інших, старшого лейтенанта ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу частини та призначено на посаду заступника командира розвідувальної роти по роботі з особовим складом вказаної військової частини.

Крім того, у своїй повсякденній діяльності старший лейтенант ОСОБА_2, як заступник командира розвідувальної роти по роботі з особовим складом, під час проходження військової служби повинен, окрім іншого, додержуватись вимог ст. ст. 11, 13, 16, 17, 49, 50, 59, 115 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 3, 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які вимагають від нього додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, наказів командирів, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, зобов'язаний додержуватись вимог безпеки, вживати заходів до запобігання травматизму, брати участь у розробленні розкладу занять роти, планувати виховну роботу, здійснювати заходи щодо соціально-психологічного забезпечення повсякденної діяльності особового складу, навчати особовий склад роти безконфліктному не репресивному спілкуванню і ненасильницькому розв'язанню проблем, які виникають під час служби, тобто ОСОБА_2 постійно обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, а тому є військовою службовою особою.

Однак, старший лейтенант ОСОБА_2 під час проходження військової служби у Збройних Силах України вирішив стати на злочинний шлях та застосував нестатутних заходів впливу щодо підлеглого, що заподіяло істотну шкоду, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

17 серпня 2015 року близько 16 години, під час перебування в м. Станиця Луганська Луганської області, старший лейтенант ОСОБА_2 разом з іншими співслужбовцями, в т.ч. солдатом ОСОБА_3, прямував на автомобілі «Фольксваген Т-4» з магазину «Золота рибка», розташованому в м. Станиця Луганська Луганської області, в напрямку бази розвідувального взводу в/ч А1556 (польова пошта В4673), дислокованій на виїзді зі Станиці Луганської біля озера, в ході чого між ОСОБА_2, який сидів за кермом автомобілю, та ОСОБА_3, який сидів на передньому пасажирському сидінні, виник спір.

Приблизно о 16 год. 30 хв. 17 серпня 2015 року старший лейтенант ОСОБА_2, прямуючи на автомобілі «Фольксваген Т-4» по м. Станиця Луганська Луганської області, в порушення вимог ст. ст. 11, 13, 16, 17, 49, 50, 59, 115 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 3, 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, будучи прямим начальником та старшим за військовим званням, грубо порушив статутні правила взаємовідносин між військовослужбовцями при наявності відносин підлеглості та застосував нестатутні заходи впливу щодо підлеглого солдата ОСОБА_3, завдавши йому близько трьох ударів правою рукою по голові, після чого зупинив автомобіль, та, вийшовши на вулицю, продовжив застосування нестатутних заходів впливу до солдата ОСОБА_3, шляхом нанесення останньому ударів руками і ногами, в результаті чого ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження легкого ступеню тяжкості.

Вказані дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.4 ст. 426-1 КК України за ознаками що, будучи військової службовою особою, своїми умисними діями застосував нестатутні заходи впливу щодо підлеглого, що заподіяло істотну шкоду, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

28 серпня 2015 року між начальником першого відділу військової прокуратури Луганського гарнізону майором юстиції Федоруком В.М., якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 42015130610000302, та підозрюваним ОСОБА_2, за участю захисника підозрюваного ОСОБА_1 укладено угоду про визнання винуватості.

Згідно з даною угодою прокурор та підозрюваний ОСОБА_2, за участю захисника ОСОБА_1, дійшли згоди щодо формулювання підозри, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 426-1 КК України. ОСОБА_2 зобов'язався під час судового провадження беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення в обсязі підозри.

Також сторонами угоди в п. 4 визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_2. повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі 500 (п'ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

Розглядаючи в порядку п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з такого.

В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені обвинуваченому.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Прокурор в судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просив цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджене в ній покарання.

Судом у судовому засіданні з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_2, розуміючи, що кримінальне провадження стосовно нього може бути розглянуто в судовому засіданні, де він буде мати весь обсяг прав, у тому числі, допитувати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подавати клопотання про виклик свідків і подавати докази, які свідчать на його користь, просить затвердити угоду. У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 зазначив, що винуватість визнав добровільно із розумінням того, що відмовляється від частини своїх прав, угода була укладена добровільно, без будь-якого примусу, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ст. 473 КПК України. ОСОБА_2 беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, в обсязі підозри, дав згоду на застосування узгодженого виду покарання.

Захисник обвинуваченого в судовому засіданні також просив вказану угоду затвердити.

Таким чином, суд вважає, що обставини вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, знайшли своє об'єктивне підтвердження під час підготовчого судового засідання.

Злочин, передбачений ч. 4 ст. 426-1 КК України, згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Суд шляхом заслуховування пояснень сторін кримінального провадження, дослідження витребуваних документів переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що ОСОБА_2 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнав себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України.

Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України.

Покарання сторонами угоди визначено відповідно до положень ст. ст. 50, 65-67 КК України з урахуванням характеру та тяжкості висунутого ОСОБА_2 обвинувачення, даних про його особу, обставин, що пом'якшують покарання.

З огляду на викладене укладена сторонами угода про визнання винуватості повністю відповідає вимогам чинного кримінального процесуального законодавства; дії обвинуваченого ОСОБА_2 вірно кваліфіковані за ч. 4 ст. 426-1 КК України; умови угоди не суперечать інтересам суспільства; права, свободи та інтереси сторін або інших осіб не порушуються; сторони дійшли зазначеної угоди добровільно, без будь-якого впливу зі сторони; узгоджена міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України.

Згідно ст. 65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

За таких обставин укладена між прокурором та підозрюваним угода про визнання винуватості підлягає затвердженню. Суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_2 узгоджену сторонами міру покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі 500 (п'ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

Запобіжний захід не обирався

Цивільний позов не заявлено.

Судові витрати та речові докази відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст.373, ст. ст. 374, 474, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду від 28 серпня 2015 року, укладену між начальником першого відділу військової прокуратури Луганського гарнізону майором юстиції Федоруком В.М., та підозрюваним ОСОБА_2, про визнання винуватості.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, і призначити йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі п'ятиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 (вісім тисяч п'ятсот) грн. на р/р 31114106700223, МФО-804013, Код - 37942461, банк одержувача: ГУДКСУ у Луганській області, одержувач: УК у Новопсковському районі.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з дня його проголошення у разі не подачі на нього апеляційної скарги.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до апеляційного суду Луганської області через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз'яснити учасникам провадження, що згідно ст.476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким була затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст.389-1 КК України.

Копію вироку негайно вручити прокурору і обвинуваченому.

Суддя: О.С. Стеценко