Ухвала суду № 51722455, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2015 р. м. Київ К/800/33586/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області № 34»на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014у справі № 2а/0470/13871/12за позовомДержавного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області № 34»доДніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області № 34» звернулось до суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної держаної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0004891502 від 31.10.2012.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2013 позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2013 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивачем було подано відповідачу декларацію з ПДВ за червень 2012 року від 16.07.2012, декларацію з ПДВ за липень 2012 року від 16.08.2012, декларацію з ПДВ за серпень 2012 року від 18.09.2012, декларацію з ПДВ за вересень 2012 року від 16.10.2012, в яких платником визначено призначення платежу та вказано, за який період перераховуються грошові кошти;

- відповідачем проведено камеральну перевірку позивача, за результатами якої складено акт №3482/368/15-230/08679712 від 16.10.2012 про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість з питання сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, а саме: уточнюючого розрахунку з податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2010 року, податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень 2010 року, серпень 2010 року, вересень 2010 року;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, а саме, - порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004891502 від 31.10.2012, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 35 532,20 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, яке було самостійно визначене платником податків у платіжних дорученнях під час своєчасної сплаті суми податкових зобов'язань, та направляти такі суми на сплату податку за інший податковий період.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, яке було самостійно визначене платником податків у платіжних дорученнях, та відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що на момент сплати позивачем сум податкових зобов'язань відповідно до декларацій червень-вересень 2010 у нього існувала недоїмка, тобто, податковий борг, за попередній період, а тому відповідачем правомірно спрямовано кошти на погашення податкового боргу згідно п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011) у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно п.59.1, п.59.4 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що диспозиція п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України передбачає виникнення у податкового органу обов'язку щодо зарахування коштів, які сплачує платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, виключно у випадку наявності у такого платника податкового боргу.

Однак, розглядаючи справу по суті, судами попередніх інстанцій не перевірено доводів позивача щодо відсутності у нього боргу за 2010 рік і не досліджено та не встановлено фактичних обставин щодо набуття самостійно визначеними позивачем податковими зобов'язаннями по ПДВ за червень-вересень 2010 статусу податкового боргу.

Дані фактичні обставини є суттєвими при вирішенні питання щодо наявності у контролюючого органу підстав для зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу в порядку, передбаченому п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області № 34» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний