Ухвала суду № 51722162, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Київ К/800/34336/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Лосєва А. М., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі за позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн РРТ) звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - МГУ ДФС - Центральний офіс з ОВП) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2014 року апеляційну скаргу МГУ ДФС - Центральний офіс з ОВП залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2015 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій МГУ ДФС - Центральний офіс з ОВП подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити Концерну РРТ у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

МГУ ДФС - Центральний офіс з ОВП проведено документальну позапланову виїзну перевірку Концерну РРТ з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «НВП «Електрогруп» за період з 01 липня 2013 року по 31 жовтня 2013 року. За результатами якої складено акт від 21 листопада 2014 року №1375/28-10-42-10/01190043.

Перевіркою встановлено порушення п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік в сумі 276860,00 грн., та п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 672215,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08 грудня 2014 року №0003034201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ всього в сумі 840001,00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 672001,00 грн. та 168000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0003024201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток всього в сумі 346075,00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 276860,00 грн. та 69215,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «НВФ «Електрогруп» 20 травня 2013 року було укладено договір №1645, згідно з яким ТОВ «НВФ «Електрогруп» зобов'язалося надати послуги з оброблення металів (антикорозійний захист металевих конструкцій) на 26 об'єктах Концерну РРТ згідно технічного завдання. За умовами договору ТОВ «НВФ «Електрогруп» надавало послуги з антикорозійної обробки металів з використанням матеріалів Концерну РРТ. Позивачем для фарбування веж було передано власну фарбу та розчинник. Фарбу, використану ТОВ «НВФ «Електрогруп» для фарбування веж, позивачем було списано з матеріальних запасів.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені вимоги до первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Концерном РРТ підтверджено здійснення господарських операцій відповідними податковими накладними та іншими документами що за своєю формою та змістом відповідають ст. 201 ПК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять всі обов'язкові реквізити.

Крім того, невиконання контрагентами платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про те, що Концерном РРТ правомірно включено суми за господарськими операціями з ТОВ «НВФ «Електрогруп» до податкового обліку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович А. М. Лосєв О.І. Степашко