Ухвала суду № 51714282, 30.09.2015, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/10303/15-ц

Провадження № 2/461/2781/15

У Х В А Л А

30.09.2015

Суддя Галицького районного суду м. Львова розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову по цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

29.09.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором.

До позовної заяви додана заява про забезпечення позову, в якій позивач просить:

накласти арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належать відповідачам та обмежити право виїзду відповідачів за межі України шляхом тимчасової відмови їм у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше.

Суд вважає необхідним задовольнити заяву частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Нормою ст. 151 ч.3 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Як вбачається з доданих до позову і до заяви про забезпечення позову матеріалів- між сторонами дійсно існує спір щодо стягнення боргу за договором кредиту №KF45286, відповідачі не виконали своїх зобовязань, а саме: заборгували банку кошти у загальній сумі 89570,90 доларів США, тобто існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до ч.3ст.152 ЦПК України, забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Таким чином, в цій частині заява про забезпечення позову підлягає до задоволення.

Розглядаючи вимоги про обмеження відповідачів права виїзду за межі України шляхом тимчасової відмови їм у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З огляду на дану норму Конституції України, слід прийти до висновку, що обмеження особи права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, є обмеженням її конституційного права на свободу пересування, гарантованого державою.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Згідно ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

За таких обставин, суд вважає, що заявлена вимога є безпідставною, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, оскільки факт ухилення відповідачів від виконання ними зобов'язання не є доведеним, відповідне подання до суду не надходило, а тому в цій частині заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Враховуючи наведене, заяву про забезпечення позову слід задовольнити частково, наклавши арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належать відповідачам, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151, 152, 153 ЦПК України, , суд-

У Х В А Л И В:

З метою забезпечення позову ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором накласти арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належать ОСОБА_2 (паспорт серії КА223758 виданий Стрийським РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області, ІПН:НОМЕР_1, адреса 79005, м.Львів, вул..Каліча Гора, буд.16б/5), та ОСОБА_3 (паспорт серії КА 517247 виданий Стрийським РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області, ІПН:НОМЕР_2 адреса 79005, м.Львів, вул..Каліча Гора, буд.16б/5), до набрання рішенням суду законної сили.

В решті вимог заяви ПАТ «ВіЕс Банк» про забезпечення позову - відмовити.

Негайно після постановлення цієї ухвали направити її для виконання у відповідну державну виконавчу службу.

Негайно після постановлення цієї ухвали надіслати її копію позивачу.

Негайно після виконання цієї ухвали надіслати її копію відповідачу.

Виконання ухвали з питань забезпечення позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги через Галицький районний суд м. Львова протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суддя: Радченко В.Є.