Рішення № 51714058, 30.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 332/4226/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Мєркулова Л.О.

Провадження № 22-ц/778/3517/15 Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

Краснокутскької О.М.

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра»

на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2015 року по справі

за позовом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 року ЗОКС «Довіра» звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 12.11.2005 року відповідач як член кредитної спілки, вчетверте отримала кредит в розмірі 120 000 грн. відповідно до кредитного договору № 7505 від 12.11.2005 року, укладеного між ЗОКС «Довіра" та ОСОБА_3 В цей же день, ОСОБА_3 внесла до кредитної спілки додатковий пайовий внесок у сумі 24 000 грн.

Згідно п.1 кредитного договору відповідач зобов'язалася до 12.11.2008 р. повернути отриману суму кредиту і сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1,6% щомісячно наперед від залишку суми неповерненого кредиту.

У забезпечення повернення кредиту ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить їм на праві спільної сумісності власності, про що свідчить договір іпотеки від 12.11.2005 року.

ОСОБА_3 кредит не сплачувала, проценти сплатила одноразово в день отримання кредиту в сумі 1 000 грн., у зв'язку з чим 17.03.2006 року ЗОКС «Довіра» направив вимогу ОСОБА_3 про повернення кредиту.

27.04.2006 року від ОСОБА_3 надійшла заява про зменшення її пайового внеску та зарахування його в рахунок погашення заборгованості по процентам за кредитним договором № 7505 від 12.11.2005 року. 16.05.2006 року членами спостережної ради відмовлено ОСОБА_3 в її проханні.

Станом на 05.08.2013 року заборгованість відповідача складає: 120 000 грн. - заборгованість за кредитом, 177 560 грн. - проценти за користування кредитом, всього - 297 560 грн.

На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 7505 від 12.11.2005 року в сумі 297 560 грн. на користь ЗОКС «Довіра», а також судовий збір у розмірі 2 918 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2014 року, позов залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року касаційну скаргу ЗОКС «Довіра» задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ЗОКС «Довіра».

В апеляційній скарзі ЗОКС «Довіра», посилаючись на порушення вимог ч.4 ст. 338 ЦПК України, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на наступні питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Між тим ,суд відмовив у задоволенні позову одночасно з підстав пропуску позовної давності та недоведеності позовних вимог , виходячи із того, що відповідачка грошей за укладеним договором не отримувала і у неї відсутній обов'язок щодо їх повернення кредитній спілці.

Проте погодитися з таким висновками суду не можна.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року № 6-63цс12 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов"язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до змісту ст.ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно положень статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Однак, вищевказані норми ЦК та ЦПК України залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

У відповідності до п.5.1 Статуту кредитна спілка «Довіра» надає кредити своїм членам на умовах їх платності,строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Із матеріалів справи вбачається , що 12 листопада 2005 року ОСОБА_3 ,яка була членом кредитної спілки, звернулася з заявою в кредитний комітет Запорізької обласної кредитної спілки « Довіра» про отримання кредиту в сумі 120000 грн. з забезпеченням виконання зобов'язання заставою квартири АДРЕСА_1.( а.с.3а)

12.11.2005 року між ЗОКС «Довіра" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 7505 від 12.11.2005 року відповідно до умов якого спілка надала кредит в сумі 120000 грн.,а відповідач зобов'язалася до 12.11.2008 р. повернути отриману суму кредиту і сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1,6% щомісячно наперед від залишку суми неповерненого кредиту ( а.с.4).

12 листопада 2005 року у забезпечення виконання ОСОБА_3 кредитних зобов'язань за кредитним договором №7505 від 12 листопада 2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується нотаріально посвідченим договором ( а.с.5).

Отже, воля сторін кредитного договору на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки за договором, що й було здійснено ОСОБА_3 та кредитною спілкою. Ця воля була взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору , кредитний договір укладено у формі, встановленій законом і спрямованіий на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним .

На виконання кредитного договору кредитна спілка надала ОСОБА_3 грошові кошти. Отримання кредиту ОСОБА_3 в сумі 120000 грн. підтверджується видатковим касовим ордером №12124 від 12.11.2005 р. на суму 120000 грн. з підписом ОСОБА_3 ( а.с.5т.1,а.с.75 т.2).

ОСОБА_3 не оспорювала факт вчинення нею підписів на заяві, кредитному договорі,на видаткому касовому ордері.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, належності та допустимості.

Однак, суд всупереч вищенаведеним доказам визнав факт невиконання спілкою зобов'язання щодо видачі кредиту, прийнявши наданий відповідачкою висновок ПП «Експерт Д » від 27.09.2012 р. Між тим, як вбачається із змісту висновку ПП «Експерт Д » від 27.09.2012 р., він не містить в собі об'єктивних даних на підтвердження цього факту і викладені в рішенні зауваження на підставі висновку до оформлення касових документів не спростовують факт укладення кредитного договору №7505 . Розходження між даними прибуткового касового ордеру №27723 та квитанцією до нього, виданої ОСОБА_3 , мають бути лише враховані при визначені розміру заборгованості за процентами на користь ОСОБА_3

Слід зазначити також , що даний висновок не є висновком експерта в розумінні ст.ст.144,147 ЦПК України, оскільки судом проведення експертизи не призначалося.

Доводи про те, що в договорі передбачено ціль кредиту - на бізнес , а в дійсності кошти не були отримані у власність , а були використані для погашення кредиту за попереднім договором , не свідчать про відсутність між сторонами кредитних зобов'язань за договором №7505 від 12 листопада 2005 року та не звільняють ОСОБА_3 від виконання обов'язків позичальника. Претензій за попереднім договором від 09.08.2005 р. №7901 позивач до відповідачки не має.

Отже ,докази неотримання відповідачкою грошових коштів та спростування прийняття ОСОБА_3 на себе забов'язань за договором №7505 від 12 листопада 2005 року по поверненню кредиту в сумі 120000 грн. у матеріалах справи відсутні.

Раніше прийняті судові рішення не мають преюдиціального значення для вирішення даного спору,про що зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року ( а.с. 154-155 т.1). У відповідності до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення,є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України обов'язком позичальника за кредитним договором є, зокрема, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України

Відповідач ОСОБА_3 не виконала своїх обов'язків, покладених на нею кредитним договором від 12 листопада 2005 року, кредитні кошти не повернула.

Відповідно до п.13 договору №7505 від 12 листопада 2005 року він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Оскільки отримані відповідачем у кредит гроші у визначений договором строк не повернуті, це дає право позивачу на отримання процентів за користування кредитними коштами після спливу строку договору.

Станом на 17.07.2013 р. ОСОБА_3 має заборгованість по кредиту у розмірі 120000 грн. Проценти за користування кредитними коштами нараховані на підставі п.1 договору №7505 ( а.с. 4,6 т.1 ). У спростування розрахунку відповідачка доводів не наводила. Зарахуванню на погашення процентів підлягає сума 1920 грн. сплачена ОСОБА_3 12.11.2005 року, виходячи з даних квитанції до приходного ордеру №27723 від 12.11.2005 р. Отже ,заборгованість за процентами складає 176 640 грн., а не як зазначено в розрахунку позивача 178560 грн.

За умовами договору кінцевий термін повернення кредиту до 12 листопада 2008 року , а проценти відповідно до п.1 договору мали сплачуватися щомісячно. З даним позовом позивач звернувся до суду у серпні 2013 р. з пропуском позовної давності.

Відповідачка подала заяву про застосування позовної давності

КС «Довіра» до суду першої інстанції подала заяву про поновлення строку як пропущеного з поважних причин ( а.с.96 т.1).

Доводи заяви КС «Довіра» про поважність причини підтверджуються наступними обставинами.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 5 цієї статті передбачено можливість захисту порушеного права, якщо причини пропущення позовної давності суд визнає поважними.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності і дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Із матеріалів справи вбачається, що взаємовідносини сторін розглядалися правоохоронними органами, у зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань за договором №7505 кредитна спілка неодноразово зверталася до ОСОБА_3 з вимогами про повернення боргу, вперше подали позов в межах позовної давності (24.11.2006 року,а уточнення до нього 21.10.2009 р.) просили стягнути заборгованість з позичальника та звернути стягнення на квартиру,передану в іпотеку майновими поручителями ОСОБА_5, ОСОБА_6 ( провадження № 2/809/1/2012 Заводського районного суду м. Запоріжжя) . У зазначеній справі Заводським районним судом м. Запоріжжя 3 жовтня 2012 року ухвалено рішення про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили 17 січня 2013 року. Провадження в справі неоднократно зупинялося, оскільки до судів зверталися ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позовами про визнання неукладеним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, визнання договору іпотеки припиненим, ОСОБА_3 - з позовом про визнання кредитного договору фіктивним. (а.с.44-77т.1).

Після закінчення розгляду спору судом, кредитна спілка звернулася з даним позовом у серпні 2013 р.

Наведені обставини свідчать, що сторони весь час знаходилися в судових процесах. Втім,позивач не відмовлявся від кредиторських вимог до боржника і не втрачав інтерес до отримання погашення кредиту, приймалися заходи для захисту порушеного права.

За змістом ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.3 ст.14 ЦК України, виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.15 ЦК України захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

За загальним правилом ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановивши, що права та законні інтереси кредитної спілки «Довіра» з боку ОСОБА_3 дійсно були порушені за вищевикладених обставин та вимог закону, фактор часу не може бути вирішальним і підставою для звільнення ОСОБА_3 від виконання обов'язків по поверненню кредиту.

Наведені обставини свідчать про достатність підстав для визнання причин поважними та поновлення позовної давності.

З огляду на викладене порушене право КС «Довіра» підлягає захисту, рішення суду першої інстанції на підставі п.п.2,4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 88 ЦПК України при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог.

З урахуванням недоплати судового збору позивачем при зверненні до суду та пропорційно задоволеним вимогам підлягає компенсації позивачу судовий збір за подачу позову в сумі 2848,30 грн., за апеляційну скаргу -1481,85 грн., та стягненню з відповідачки в доход держави 46 грн.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2015 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» заборгованість за кредитним договором від 12 листопада 2005 року №7505 в сумі 296 640 грн., з яких 120000 грн. - сума кредиту, 176640 грн. - сума процентів за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» судовий збір в сумі 4330,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 в доход держави судовий збір в сумі 46 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: