Рішення № 51713916, 30.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

є.у. номер 317/4673/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Ачкасов О.М.

Номер провадження 22-ц/778/4999/15 Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, судді:Осоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.при секретаріБуримі В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», треті особи: Приватний нотаріус Банковська Юлія Василівна, ОСОБА_7, про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 31.07.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №14/2007/1508/Фжк та договір іпотеки №14/2007/1508/Фжк, відповідно до яких позивач отримав від відповідача кредит у розмірі 29000 доларів США для придбання будинку, предметом іпотеки став придбаний житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, крім того, поручителем ОСОБА_5 виступила ОСОБА_7., дружина позивача.

Позивач вказував, що він уклав вказаний кредитний договір у зв'язку із тяжкими обставинами, на невигідних умовах, чому сприяли сімейні обставини: відсутність житла, хвороба дитини, тому і він, і поручитель були вимушені укласти зазначені договори, на невигідних для них умовах, під великі відсотки, які вони не могли сплачувати, однак про порушені своїх прав позивач дізнався у серпні 2014 року, коли звернувся до юриста за консультацією, у зв'язку з чим позивач звернутися до суду з позовом.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 08 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі в тому числі і з підстав пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 п.4, ч.2 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.07.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №14/2007/1508/Фжк та договір іпотеки №14/2007/1508/Фжк, відповідно до яких позивач отримав від відповідача кредит у розмірі 29000 доларів США для придбання будинку, предметом іпотеки став придбаний житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Банк виконав свої зобов'язання, надавши позивачу кредитні кошти в повному обсязі, що не спростовується позивачем, які ним прийняті від банку й використані за призначенням.

В обґрунтування позову позивач вказав, що укладений кредитний договір порушує низку законодавчо встановлених правил у цілому, в тому числі й Закон України «Про захист прав споживачів», зокрема, щодо вчасної та повної інформації надання споживчого кредиту, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168, так, банк не попередив його про можливі ризики під час виконання зобов'язань, у протиріччя цьому інформація, надання якої передбачено зазначеними нормативними актами, не була надана. Тобто, при відсутності вказаної інформації про предмет послуг, який надався банком, він був зобов'язаний укласти саме той кредитний договір, який йому порадив банк, не маючи при цьому право вибору укласти інший договір з іншими умовами.

Окрім цього договори були укладені за наявності тяжких обставин.

Суд при цьому вірно зазначив, що вказані посилання позивача є безпідставними, оскільки сторони у договорі погодили всі умови договору, які викладені в тексті, є відкритими, доступними, читабельними й зрозумілими, отже фактом підписання цього договору позичальник засвідчив, що йому розтлумачено та зрозуміло всі умови договору та він згоден на їх виконання.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України укладені між сторонами договори є обов'язковим для виконання. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зазначені договори є підставою виникнення зобов'язань.

Відповідно ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або інших умов та вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочинів недійсними, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності кожного правочину.

Однак матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів, на підтвердження позовних вимог.

Позивач, відповідно до оспорюваного кредитного договору, засвідчив, що всі умови договору йому зрозумілі й він вважає їх справедливими по відношенню до себе підтвердив свою здатність виконувати умови договору в цілому.

Суд вірно зазначив, що в момент укладення кредитного договору та договору іпотеки між сторонами у справі, не існувало таких обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Тривалий час ОСОБА_5 виконував свої зобов'язання за договором, сплачував суму боргу та відсотки, що також вказує на те, що і фактом виконання договору він погоджувався з усіма його умовами.

Суд попередньої інстанції вірно зазначив, що умови оспорюваних договорів відповідають вимогам, встановленим ст.ст. З, 6, 13, 192, 203, 205, 207, 208, 533, 626, 627, 628 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Правилам надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, його умови не порушують права позивача, як споживача банківських послуг.

Доводи апеляційної скарги про неотримання повної інформації щодо кредиту, наявність тяжких обставин, відсутність інформації щодо кредиту в договорах, відсутність в кредитному договорі всіх суттєвих умов були вірно оцінені судом першої інстанції як безпідставні, тому апелянт фактично в скарзі переоцінює докази, вірну оцінку яким дав суд першої інстанції.

За таких обставини, суд першої інстанції, враховуючи наведені обставини справи та оцінюючи докази у відповідності до вимог ст.10, 60, 212 ЦПК України, дійшов вірного висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами недійсність кредитного договору та договору іпотеки.

Однак судом першої інстанції не вірно застосовані вимоги законодавства щодо застосування позовної давності. Оскільки застосування строку позовної давності вирішується судом в розумінні ч. 5 ст. 267 ЦК України тільки щодо порушеного права позивача. Тому, в даному випадку суд не міг застосовувати строк позовної давності взагалі, оскільки право позивача, як правильно було встановлено судом першої інстанції, порушено не було. Окрім цього, відповідно до п. 7.3. кредитного договору сторони керуючись ст. 259 ЦК України дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 років (а.с. 10). Виходячи з цього, рішення по даній справі необхідно змінити, виключивши при цьому з мотивувальної частини посилання суду на сплив позовної давності та його обґрунтування.

В іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 липня 2015 року у цій справі змінити виключивши з мотивувальної частини судового рішення посилання на застосування судом строку позовної давності.

Решту рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: