Ухвала суду № 51711583, 30.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1701/15-к Головуючий у І інстанції Скарлат О.І.Провадження № 11-кп/780/929/15 Доповідач у 2 інстанції Колокольникова Н. М.Категорія 19 30.09.2015

УХВАЛА

Іменем України

30 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області в складі :

Головуючого-судді - Колокольнікової Н.М.

суддів - Говорухи В.І., Гриненка О.І.

при секретарі - Журавель К.Б. прокурора - Стаховської Н.О.

захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3 обвинувачених - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 16 червня 2015 року щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Лебедівка Вишгородського району Київської області, громадянина України, освіта середня технічна, не одруженого, офіційно непрацюючого, зареєстрованого та прож. АДРЕСА_1, раніше не судимого,

- засудженого за ч.2 ст.189 КК України - 4 роки позбавлення волі. Відповідно до ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком - 3 роки з покладанням певних обов'язків.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Вишгород Київської області, громадянина України, освіта вища, не одруженого, працюючого у ТОВ «Епіцентр К» №7 м.Київ на посаді продавця непродовольчих товарів відділу «Будівельні матеріали», зареєстрованого в АДРЕСА_2, прож. АДРЕСА_3, раніше не судимого,

- засудженого за ч.2 ст.189 КК України - 4 роки позбавлення волі. Відповідно до ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком - 3 роки з покладанням певних обов'язків.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженця м. Вишгород Київської області, громадянина України, освіта середня, не одруженого, працюючого у ТОВ «Лука Сейфи» на посаді слюсара, зареєстрованого в АДРЕСА_4, прож. АДРЕСА_5, в порядку ст. 89 КК України, не судимого,

- засудженого за ч.2 ст.189 КК України - 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України - 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточну міру покарання визначено - 5 років позбавлення волі. Відповідно до ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з іспитовим строком - 3 роки з покладанням певних обов'язків.

Вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно вироку, 10 січня 2015 року у ОСОБА_4 виник умисел на вимагання грошових коштів у його колишнього роботодавця ОСОБА_7 з метою власної наживи. Того ж дня, ОСОБА_4, з метою залучення до вчинення злочину співучасників, домовився із ОСОБА_5 отримати незаконним шляхом грошові кошти від свого колишнього роботодавця ОСОБА_7 шляхом шантажу з погрозою знищенням його майна, а саме: підпалом підприємства.

Наступного дня, 11.01.2015 року близько 21.00 год., ОСОБА_4, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_5 в АДРЕСА_3, почали обговорювати деталі запланованого вчинення злочину шляхом шантажу. 12.01.2015 року близько 09.15год. попередньо дізнавшись, на електронну адресу ОСОБА_7 ОСОБА_4 разом із ОСОБА_5 зі свого мобільного номеру, яким на той час користувався НОМЕР_2 написав на електронну адресу «ІНФОРМАЦІЯ_11.» листа, в якому виклали погрози у вигляді знищення його майна шляхом підпалу та попередні вимоги з приводу отримання грошових коштів в сумі 20000 доларів США, після чого, з того ж номеру надіслали наступне повідомлення з подальшими вимогами перевірити вхідні листи.

Наступного дня, 13.01.2015 року близько 12.00 години ОСОБА_4, зустрівшись з ОСОБА_5 зателефонували дружині ОСОБА_8, ОСОБА_9 на мобільний номер телефону НОМЕР_3, висловивши погрози, щодо знищення майна сказали їй, щоб остання приїхала на станцію метро «Петрівка», що в м.Києві, взявши з собою грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, а останні їй взамін нададуть псевдо документи з компроматом на ведення нечесного бізнесу з фото та відео компроматом, а також пригрозили тим, що в разі неотримання бажаних коштів інформацію передадуть до правоохоронних (компетентних) органів.

Близько 18.00 години того ж дня, ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 по телефону, вказали ОСОБА_9, щоб та чекала їх в районі «Епіцентру» в Оболонському районі по вул. Богатирській в м.Києві. В подальшому ОСОБА_5, в телефонній розмові повинен був вказати потерпілій на місце, де вона має залишити кошти в сумі 20 000 доларів США.

ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 домовився з водієм автомобіля таксі марки «Шевроле авео» червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_10 про те, що останній поїде у вказане місце «за адресою», отримає гроші у ОСОБА_9 та привезе їх. Після чого, таксист поїхав до потерпілої в м. Київ на вул. Богатирська, але остання не повірила в достовірність наданих їй документів та не віддала кошти, які вимагали і водій таксі поїхав у невідомому напрямку.

16.01.2015 року ОСОБА_4 злякався викриття та запропонував ОСОБА_5 припинити намір надалі вимагати грошові кошти у дружини ОСОБА_9, позбавитись сім карт, не дзвонити між собою та забути про будь-які наміри.

Однак, незважаючи на пропозицію ОСОБА_4 ОСОБА_5 вирішив продовжити свою злочинну діяльність, пов'язану із вимаганням грошових коштів у потерпілої.

Усвідомлюючи, що самостійно він не зможе довести свій злочинний намір до кінця ОСОБА_5 вирішив залучити до участі у вимаганні грошових коштів свого знайомого ОСОБА_6 З цією метою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 домовились про спільне вчинення злочинних дій, спрямованих на вимагання грошових коштів у ОСОБА_9 із застосуванням погроз знищення її майна.

Приблизно о 15.00 годині 19.01.2015 року, ОСОБА_5 зателефонував потерпілій та висловлюючи погрози щодо знищення її майна, наказав привезти грошові кошти в сумі 20 000 доларів США в м. Вишгород неподалік Вишгородської РДА на АДРЕСА_6. Близько 17 год. ОСОБА_5 знову зателефонував потерпілій з метою встановлення її місця знаходження, на що остання повідомила, що на даний час вона перебуває в дорозі до визначеного ними місця в м. Вишгороді. Прибувши на АДРЕСА_6, потерпіла зателефонувала на номер мобільного телефону із якого робили дзвінки ОСОБА_5 та сказала, що готова передати їм грошові кошти в сумі 20 000доларів США.

Приблизно о 18.00 годині 19.01.2015 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прибули в АДРЕСА_6 з метою отримання від потерпілої грошових коштів, що вимагав в телефонних розмовах. ОСОБА_6 став неподалік від місця передачі грошових коштів для спостереження за місцевістю, виявлення сторонніх осіб та уникнення викриття їх злочинних дій, а ОСОБА_5 пішов назустріч потерпілої. В цей час потерпіла під впливом висловлених по телефону погроз, щодо знищення її майна передала ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 50 тис. грн. Отримавши грошові кошти, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 намагались втекти із місця вчинення злочину, однак були затриманні працівниками міліції.

Крім того, 04 березня 2015 року приблизно о 15:00 годині, ОСОБА_6 знаходився в маршрутному таксі №398 «Вишгород - Київ», що рухався в напрямку м. Київ. В момент коли транспортний засіб зупинився на автобусній зупинці по вул.Шолуденка в м. Вишгород Київської області, ОСОБА_6 помітив мобільний телефон марки «Iphone 5», вартістю 10 000 грн., яким користувався ОСОБА_11, що сидів поруч з ОСОБА_6 В цей момент у останнього винник умисел відкрито заволодіти мобільним телефоном з метою власного збагачення. В момент коли маршрутне таксі зупинилось, ОСОБА_6, реалізовуючи свій злочинний намір, вихопив з рук ОСОБА_11, мобільний телефон, тим самим повторно, відкрито викрав майно останнього. З метою уникнення відповідальності і приховування викраденого ОСОБА_6 вийшов із маршрутного таксі та побіг в напрямку вул. Дніпровська, що в м. Вишгород. Відкрито заволодівши мобільним телефоном ОСОБА_6 продав його наглядно знайомому, за що отримав грошові кошти в сумі 2600 грн. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_6 заподіяв потерпілому ОСОБА_11 матеріальної шкоди на загальну суму 10 000 грн.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ухвалити свій вирок, яким призначити покарання: ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 189 КК України - 4 роки позбавлення волі; ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 189 КК України - 4 роки позбавлення волі; ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 189 КК України - 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст.186 КК України - 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_6 призначити - 5 років позбавлення волі, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність - ст. 75 КК України, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, а також в частині вирішення питання щодо речових доказів у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Вважає, що суд в порушення вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, не врахував та належним чином не мотивував своє рішення про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, висновки суду, що обвинувачені можуть виправитись без ізоляції від суспільства є безпідставними.

Вказує, що при визначенні покарання кожному з обвинувачених за ч. 2 ст. 189 КК України та звільненні від відбування покарання з випробуванням не враховано, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вчинили злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, об'єктом посягання була значна сума коштів - 20 000 доларів США та те, що обвинувачені протягом тривалого часу здійснювали погрози знищення майна потерпілих загально-небезпечним способом - шляхом підпалу. Крім того, судом не враховано належним чином особу обвинуваченого ОСОБА_6, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, через невеликий проміжок часу після вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, знову вчинив тяжкий злочин, передбачений ч. 2 ст.186 КК України, що говорить про його явне небажання ставати на шлях виправлення.

Крім того, в порушення п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України, суд у вироку визначив передати грошові кошти в сумі 50000 грн. в дохід держави, хоча зазначені кошти були предметом злочинного посягання та належать потерпілій ОСОБА_9 і в ході досудового розслідування передані їй для відповідального зберігання.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх захисників, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, проте в частині, що стосується речового доказу - 50 000 грн. покладались на розсуд суду, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до слідуючого висновку. В судовому засіданні обвинуваченні ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повністю визнали свою вину у скоєному, у зв"язку з чим, за згодою учасників процесу, судове слідство було проведено відповідно до вимог ст. 349 КПК України. Їх дії вірно кваліфіковані за ч.2 ст.189 КК України, як умисні дії, які виразились у вимозі передачі чужого майна, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із погрозою знищення майна потерпілого, що не оскаржується апелянтом. Дії ОСОБА_6 по епізоду щодо потерпілого ОСОБА_11, вірно кваліфіковані за ч.2 ст.186 КК України як умисні дії, що виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, що також не оскаржується апелянтом. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4, суд належним чином врахував суспільну небезпечність та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його особу та участь у скоєному, наявність пом'якшуючих покарання обставин - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, відсутність претензій від потерпілої та її думку щодо міри покарання, вину свою визнав, його поведінка в суді свідчить про щире каяття. Обставин, що обтяжує покарання обвинуваченого судом не встановлено. При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5, суд належним чином врахував суспільну небезпечність та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його особу та роль у скоєному, наявність пом'якшуючих покарання обставин те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, відсутність претензій від потерпілої та її думку з приводу міри покарання, завдану шкоду потерпілій відшкодував, вину свою визнав, його поведінка в суді свідчить про щире каяття.Обставин, що обтяжує покарання обвинуваченого судом не встановлено. При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6, суд належним чином врахував суспільну небезпечність та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, його особу та роль у скоєному, наявність пом'якшуючих покарання обставин те, що він в порядку ст.89 КК України не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, відсутність претензій від потерпілих та їх думку з приводу міри покарання, вину свою визнав, його поведінка в суді свідчить про щире каяття, відшкодував завдану шкоду потерпілим, має постійне місце роботи, на його утриманні перебуває малолітня дитина. Обставин, що обтяжує покарання обвинуваченого судом не встановлено. Колегія суддів вважає, що покарання, призначене обвинуваченим ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 є справедливим, необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65 КК України, що не оскаржується апелянтом. Приймаючи до уваги вищенаведені обставини, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6, від відбування покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України належним чином мотивоване, оскільки суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинувачених без відбування покарання, та мотивовано звільнив їх від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк на в максимальний строк та поклавши на них певні обов'язки. Тому, доводи прокурора в цій частині, з врахуванням і твердження останнього, є необґрунтованими. Доводи апелянта щодо речових доказів, а саме : 50000 грн. є обґрунтованими, оскільки ці гроші належать потерпілій ОСОБА_9, проте суд безпідставно передав їх в дохід держави. На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 421 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а : Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 16 червня 2015 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - змінити. Грошові кошти в сумі 50000 грн. передати потерпілій ОСОБА_9 В решті вирок суду - залишити без змін.

Головуючий

Судді