Ухвала суду № 51706877, 21.09.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2015 р.Справа № 818/1151/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2015р. по справі № 818/1151/15

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області

про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд: скасувати наказ Управління Державної міграційної служби у Сумській області від 31 грудня 2014 року № 170 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту; зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Сумській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову позивач, зокрема, зазначає, що у 2012 році їй вже було відмовлено у наданні статусу біженця, проте нові обставини та докази, на які посилається остання, свідчать про необхідність оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної міграційної служби у Сумській області від 31 грудня 2014 року № 170 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Сумській області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 від 11.12.2014 № 0013 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та додані до неї документи. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 16.01.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибула в Україну 07.04.2008 легально за безвізовим режимом залізничним транспортом за маршрутом Мінськ - Київ по дійсному паспорту громадянки Республіки Білорусь НОМЕР_1.

Вперше з заявою про визнання біженцем позивач звернулась до сектору міграційної служби Держкомнацрелігій України в Сумській області 11.01.2010.

29 січня 2010 року позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця оскільки її заява є очевидно необґрунтованою. Апеляційна скарга громадянки ОСОБА_3 на вищевказане рішення була направлена до Окружного адміністративного суду м. Києва. У зв'язку з введенням в Україні інституту додаткового захисту позовна заява була відкликана та 30.05.2012 позивач повторно звернулась до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України № 495-12 від 17.09.2012 ОСОБА_3 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Вищевказане рішення було оскаржене позивачем у судовому порядку та залишене без змін судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

11 грудня 2014 року ОСОБА_1 знову звернулась до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з новими обставинами, які виникли під час її перебування в Україні та через які її життю та свободі загрожує небезпека у разі повернення до країни походження.

31 грудня 2014 року відповідачем складено висновок щодо прийняття рішення по відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1.

На підставі вказаного висновку УДМС України в Сумській області прийнято наказ "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" від 31.12.2014 № 170.

Позивач, не погодившись з оскаржуваним наказом відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при розгляді заяви позивача не було проведено належної перевірки, збору та аналізу інформації щодо нових обставин вказаних самим заявником, а отже прийнято необґрунтоване та передчасне рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"(№3671-VI від 08.07.2011 (далі - Закон) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону встановлено: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Аналіз вказаних вище норм дає суду підстави дійти висновку про обов'язок відповідача при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб які претендують на отримання статусу біженця, так і до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомленням від 06.01.2015 № 1 позивача було проінформовано про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що її заява є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, зазначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 12, т. 1).

У заяві від 11.12.2014 ОСОБА_1 просить визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у Республіці Білорусь їй загрожує небезпека щодо свободи та незаконне позбавлення волі через політичні уподобання та її роботу у фірмі "Діасфуд", яка надавала допомогу опозиційним партіям та рухам, виконання доручень керівника фірми, пов'язаних із акціями протесту та закликами до них, а також нелюдське поводження, тортури через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки відносно працівників фірми йде кримінальне переслідування.

Однією із нових обставин, на які посилається позивач, є те, що її подруга ОСОБА_4, яка разом з нею працювала у фірмі "Діасфуд" і також зверталась за захистом в Україні, в жовтні 2014 року повернулась до Білорусі та була заарештована, їй було пред'явлено обвинувачення за частиною 3 статтею 233 КК Республіки Білорусь, про що свідчать постанови слідчих про затримання ОСОБА_4 та про відмову у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу (а.с. 44, 45, т. 2).

Водночас, відмовляючи позивачу у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у висновку від 31.12.2014 відповідач посилається на те, що заявниця не надала будь-яких підтверджень або доказів щодо арешту та утримання під вартою в Білорусі ОСОБА_4.

Колегія суддів зауважує, що у заяві-анкеті позивач зазначила, що побоюється переслідувань з боку влади Білорусі за її участь у акціях на підтримку Євромайдану під час перебування в Україні.

З листа-підтримки волонтерів Ірпінського військового шпиталю від 15.03.2015 вбачається, що ОСОБА_1 з вересня 2014 року працює волонтером у Ірпінському військовому шпиталі (а.с. 58, т. 1). Функціональні обов'язки позивача, як волонтера, полягають у наданні психологічної допомоги окремим особам, закупівлі необхідних товарів тощо.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивач нагороджена Патріархом Київським та всієї Руси-України Філаретом медаллю "За жертовність і любов до України" (а.с. 106, т. 1).

На думку позивача, у зв'язку з тим, що в даний час вона працює волонтером у військовому шпиталі, де лікується військовослужбовці із зони АТО, їй загрожує небезпека через те, що влада Білорусі може прирівняти її діяльність до допомоги іноземним військовослужбовцям та звинуватити в найманстві.

У висновку про відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту УДМС у Сумській області зазначає про необґрунтованість таких побоювань позивача, оскільки конкретних фактів, які підтверджують переслідування білоруських громадян, що розділяють думку українського народу щодо майбутнього своєї країни та підтримували українців під час подій на Євромайдані, ОСОБА_1 не надала.

Ще однією новою обставиною, на яку позивач посилається при клопотанні щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лист прокуратури Сумської області від 27.03.2013 № 14/2342-09, в якому зазначено, що при вивченні в прокуратурі області отриманих матеріалів, встановлено, що протиправні дії, за вчинення яких вимагається видача ОСОБА_4 та ОСОБА_1, за законодавством України є не екстрадиційними, у зв'язку з чим їх затримання на підставі ст. 61 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року не проводилось (а.с. 59, т. 2).

Проте, при складанні висновку від 31.12.2014 відповідачем вказаний факт не був досліджений належним чином.

Частиною 11 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що орган міграційної служби приймає рішення за наслідками розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише після всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, тобто, саме на орган міграційної служби законодавством покладено обов'язок щодо проведення збору та аналізу інформації про обставини, вказані заявником.

Крім того, рішення за наслідками розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повинно бути обґрунтованим.

Проте, в порушення зазначених вимог Закону відповідачем при розгляді заяви позивача не було проведено належної перевірки, збору та аналізу інформації щодо нових обставин вказаних самим заявником, а отже прийнято необґрунтоване та передчасне рішення.

На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що УДМС України в Сумській області належним чином проаналізовано всі подані заявницею відомості про її особу та причини звернення за захистом, і тому на підставі статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" було прийнято обґрунтоване рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що наказ Управління Державної міграційної служби у Сумській області від 31 грудня 2014 року № 170 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" є протиправним та підлягає скасуванню.

Тобто, відповідачем не було доведено правомірність прийнятого рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2015р. по справі № 818/1151/15 в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О.Судді(підпис) (підпис) Старостін В.В. Рєзнікова С.С.

Повний текст ухвали виготовлений 28.09.2015 р.