Постанова № 51706074, 24.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3608/15

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Коваля М.П.,

судді - Шеметенко Л.П.

при секретарі: Топор О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 липня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД» до Державного інспектора Одеської митниці Державної фіскальної служби Коломієць Сергія Євгеновича і Одеської митниці Державної фіскальної служби про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД» звернулося до суду з позовом до Державного інспектора Одеської митниці ДФС Коломієць С.Є. і Одеської митниці ДФС про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації від 16 червня 2015 року № 500060006/2015/00032, рішення про коригування митної вартості товарів від 16 червня 2015 року № 500060006/2015/000015/1 та зобов'язання повернути 7273,06 гривень фінансової гарантії.

Свої позовні вимоги ТОВ «Таламус ЛТД» обґрунтувало незаконністю спірних рішень та бездіяльності.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 9 липня 2015 року вищенаведений позов було задоволено у повному обсязі. Скасовано спірні рішення. Зобов'язано вичини спірні дії.

В апеляційній скарзі Одеська митниця ДФС просить скасувати вищенаведене рішення як таке, що прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з повної обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення у повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалося імпортне декларування товару на Одеській митниці ДФС. На підтвердження митної вартості товару позивачем було надано повний комплект документів, що передбачений ч. 2 ст. 53 МК України. Щодо комплектності документів спірні рішення не містять будь-яких зауважень.

В ході наведеного декларування відповідачами було прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації від 16 червня 2015 року № 500060006/2015/00032 та рішення про коригування митної вартості товарів від 16 червня 2015 року № 500060006/2015/000015/1 (щодо збільшення митної вартості за резервним /шостим/ методом) /а.с. 11-12/.

Підставою прийняття вищенаведених рішень стало виключно те, що у договорах та інвойсах зазначено відмінні умови поставки товару, а саме DAP та CIF. Зазначені рішення містять декларативну заяву про те, що документи позивача містять розбіжності і не містять усіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості, однак деталізація зазначених порушень зводиться виключно до наявності «відмінних» умов поставки /а.с. 11/.

Щодо визначення митної вартості за шостим методом, зазначено лише про відсутність інформації для обчислення за попередніми методами та шостий метод обрано за наслідками консультацій з позивачем.

Апеляційна скарга містить ті ж самі доводи.

Будь-яких інших правових чи фактичних підстав для прийняття спірних рішень не було.

Відповідно до частини першої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, шляхом витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Так, відповідачі єдиною підставою для сумніву у митній вартості товару зазначеній позивачем навели відмінність умов поставки, що зазначені в договорах і інвойсах, а саме CIF та DAP.

DAP (англ. delivered at point): поставка в місце призначення, що передбачено договором, імпортне мито і місцеві податки сплачуються покупцем. Умови поставки DAP має значення, що продавець виконав свої обов'язки по поставці, коли он надав покупцю товар, випущений в митному режимі експорту і готовий к розвантаженню с транспортного засобу, який прибув в зазначене місце призначення. Умови поставки DAP покладають на продавця обов'язки нести усі витрати і ріски, що пов'язані з транспортуванням.

CIF (англ. Cost, Insurance and Freight - вартість, страхування і фрахт). Поставка на умовах CIF означає, що продавець виконав поставку, коли товар відвантажений на транспортний засіб в порту навантаження, а ціна продажу включає вартість товару, фрахт чи транспортні витрати, а також вартість страхування при доставці товару.

Також, необхідно зазначити, що в Інкотермс-2010 визначені 4 терміна, що можуть застосовуватися виключно до морського транспорту и транспорту, а саме FAS, FOB, CFR, CIF.

Порівняння умов поставок CIF та DAP дає підстав для висновку, що для цілей визначення митної вартості при імпорті товарів умови зазначених поставок є ідентичними. DAP застосовується до усіх видів транспорту, а CIF виключно до суден.

Отже, зазначені «відмінності» умов поставки не могли давати податковому органу будь-яких підстав для сумнівів у правильності визначення митної вартості позивачем і як наслідок витребування додаткових документів.

Згідно з положеннями статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Податковий орган обґрунтував неможливість застосування попередніх методів визначення митної вартості виключно голослівними міркуваннями. Будь-яких доказів такої відсутності не надав.

Отже, визначення митної вартості за резервним методом теж є неправомірним.

Однак, якщо суд визнає рішення і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов'яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у Митного кодексу України, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом ДМСУ, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362; чинного на час виникнення спірних відносин), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митним органом, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Зазначені порядки не передбачають повернення помилково та/або надміру сплачених обов'язкових платежів у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов'язаних із розмитненням і справлянням митних платежів.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог про зобов'язання повернути фінансові гарантії є помилковим.

Вищенаведені правові позиції викладені в рішеннях Верховного суду України від 2 червня 2015 року справа № 21-498а15, від 31 березня 2015 року справа № 21-53а15 та від 31 березня 2015 року справа № 21-127а15.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повну обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення у повному обсязі.

Пунктом 4 ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення вищенаведеної частини позовних вимог, внаслідок чого його постанова, в зазначеній частині, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог в скасованій частині.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 липня 2015 року в частині зобов'язання Одеської митниці Державної фіскальної служби повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД» 7 273,06 гривень фінансової гарантії - скасувати.

В скасованій частині прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД» до Одеської митниці Державної фіскальної служби про зобов'язання повернути 7 273,06 гривень фінансової гарантії - відмовити.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 липня 2015 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Постанова у повному обсязі виготовлена 28 вересня 2015 року

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /М.П. Коваль/

/Л.П. Шеметенко/